Конфлікт Тіто — Сталін.

Установлення комуністичного режиму в Югославії.

Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, було місцем розгортання масового руху Опору. Його організаторами ви­ступали королівський уряд, який емігрував у Лондон, і комуністична партія. Провідна роль у діяльності партизанського руху належала комуністам на чолі з Й. Броз Тіто (хорват за національністю, брав участь у більшовицькому перевороті в Росії 1917 р. та громадян­ській війні в Іспанії 1936—1939 рр.). На 1943 р. партизани Броз Тіто контролювали одну третину території країни і нараховували 320 тис. осіб. Вони вели боротьбу як проти окупантів, так і проти усташів А. Павеліча, які відзначалися своєю жорстокістю у ставлен­ні до сербського населення (здійснювались етнічні чистки, створю­вались концтабори тощо).

Домінуюча роль комуністів у русі Опору дала їм можливість встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Уста­новчі Збори в листопаді 1945 р. комуністи отримали 90 % голосів. Це дало їм можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції від влади. 29 листопада 1945 р. Югославія була, проголошена республікою.

Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радян­ським зразком: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про наці­оналізацію усіх підприємств, за винятком дрібних виробництв таї ремісничих майстерень. Конституція, прийнята в січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р. державний сектор охоплював 90 % підприємств. Цього ж року в країні розпочалась земельна реформа: земельні володіння тих, хто співро­бітничав з окупантами, а також німців конфісковувалися, згодом було ліквідовано поміщицьке землеволодіння; запроваджувалась кооперація сільського господарства та індустріалізація.

Коли почалась «холодна війна», Югославія одна з перших підтрима­ла СРСР, але разом з тим проводила і самостійну політику: надавала підтримку грецьким комуністам, які підняли повстання проти існу­ючого в Греції режиму, і також підтримувала створення Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Робились конкретні кроки щодо укладення економічних союзів з Албанією і Болгарією.

Самостійність югославського керівництва викликала обурення Й. Сталіна, а згодом призвела до конфлікту і розриву відносин між СРСР і Югославією. Він запропонував створити не велику федерацію, у якій Югославія відігравала б головну роль, а ряд малих федерацій (Югославія—Болгарія, Угорщина—Румунія, Польща—Чехословаччина) і зажадав від югославського керівни­цтва координації його зовнішньої політики з Москвою. 18 березня 1948 р. радянське керівництво у терміновому порядку відклика­ло своїх спеціалістів з країни, мотивуючи це тим, що до них ставляться «недружелюбно». У своїй відповіді Тіто відхилив усі звинувачення. Тоді 27 березня 1948 р. йому було передано лист на восьми сторінках за підписами Й. Сталіна і В. Молотова. Лист було написано в наказному тоні, грубо і образливо. Югославське керівництво звинувачувалося у «таємному відступі від соціалізму», «ворожості до СРСР». Керівництво Комуністичної партії Югос­лавії (КПЮ) відхилило диктат Й. Сталіна і відмовилося брати участь у засіданні Комінформбюро. Другий лист Й. Сталіна містив 25 сторінок. Тон був попереднім, перелік" звинувачень збільшився. Відповідь югославської сторони була короткою, відкидались усі­лякі звинувачення і диктат. Третій, останній лист Й. Сталіна був витриманий у попередньому дусі, а позиція югославської сторони була кваліфікована як «розкол і зрада».

У червні 1948 р. Комінформбюро прийняло резолюцію «Про ста­новище в КПЮ», у якій керівники партії звинувачувалися у відступі від марксизму-ленінізму. Комінформбюро зажадало від комуністів Югославії замінити керівництво КПЮ «здоровими силами». Це вже було пряме втручання у внутрішні справи.

Комуністи Югославії підтримали Броз Тіто і в свою чергу прове­ли чистку КПЮ, у результаті якої 16 тис. «прихильників Москви» було ув'язнено в концтаборі на острові Голий в Адріатичному морі (10 тис. загинули в каменоломнях), 5 тис. осіб змушені були емі­грувати з Югославії.

У країнах Східної Європи почались пошуки «агентів Тіто» і про­водились показові судові процеси. Стверджувалося, що в Югославії «антикомуністичний, поліцейський державний режим фашистського типу», що «кліка Тіто перетворила Белград на американський центр шпіонажу і антикомуністичної пропаганди». Розрив між Югославією і СРСР був повним і остаточним. Існують документальні підтвер­дження, що розглядався і силовий варіант (вторгнення радянських військ) усунення Броз Тіто від влади.