Місцева влада і місцеве самоврядування

II Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади. Як відомо, більшовики були прихильниками злому попередньої державної системи. Центральна рада, навпаки, намагалася пристосувати її до потреб національно-державного будівництва. Перебудова цих органів, за задумом керівників Центральної ради, повинна пройти декілька етапів.

Перший етап мав за мету українізацію місцевих органів і їх переорієнтацію на нову владу. У праці "Відродження нації" В. Винниченко писав: "кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земельна, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною радою".

На другому етапі передбачалася перебудова місцевої і загальної крайової адміністративної влади в напрямку, знову ж таки, зміцнення зв'язку з Центральною радою.

На третьому етапі ставилося завдання розвитку місцевого самоврядування та розширення компетенції його органів.

Керівництво всією системою органів самоврядування здійснювало Генеральне секретарство (з квітня 1918 року — департамент місцевого самоврядування Міністерства внутрішніх справ), що зводило нанівець саму ідею самоврядування, адже централізація і місцеве самоврядування несумісні явища.

ІV Універсал до існуючих органів місцевої влади додав ради робітничо-селянських і солдатських депутатів, що ще більше заплутало систему органів самоврядування. Спробу врегулювання відносин між цими численними органами зробив Земельний закон, який було прийнято 27 січня 1918 року. Відповідно до ст. 4 Закону порядкування землями місцевого користування належало органам міського самоврядування, а іншими — сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам е межах їх компетенції.

6 березня 1918 року Центральна рада затвердила Закон "Про поділ України на землі". Всю територію країни було розділено на тридцять дві землі Відповідно з новим адміністративно-територіальним поділом повинна була будуватись система органів місцевої влади, які були визначені ст. 5 Конституції УНР від 29 квітня 1918 року. Цю систему складали: землі, волості, громади. їм надавались права широкого самоврядування. За ст. 26 радам і управам громад, волостей і земель "належала єдина безпосередня місцева влада". Але цій системі не судилося стати практичним втіленням в життя.

Назвемо головні причини фактичної бездіяльності органів місцевої влади.

1) нерішучість Центральної ради у питанні реформування системи місцевого самоврядування;

2) відсутність правової бази, яка б регламентувала повноваження та діяльність органів самоврядування;

3) структурна невизначеність системи самоврядування;

4) відсутність державного фінансування на підтримку органів самоврядування;

5) відсутність реального впливу органів самоврядування на місцеве життя.

Таким чином, ідея М. Грушевського, що "не має бути іншої власті, тільки з вибору народного", так і не була впроваджена в життя. Врешті-решт це стало однією з суттєвих помилок Центральної ради, оскільки лишило її підтримки на місцях.