Міщанство

У другій пол. XVI — першій пол. XVII ст. відбувається подальший розвиток міст України. Вдосконалюються ремісництво, промисли, торгівля і, як наслідок, поглиблюється соціальне розшарування міського населення. Збільшується кількість міст з магдебурзьким правом управління, головним чином, за рахунок зменшення числа королівських міст. Інша справа з приватновласницькими містами: якщо на Правобережжі з отриманням права на самоврядування їхня кількість зменшується, то на Лівобережжі їхня кількість зростає" оскільки Колонізація цього краю привела до появи великої кількості нових міст і містечок, заснованих магнатами Вишневецькими, Потоцькими, Острозькими.

За правовим становищем міське населення складалося з трьох груп: магнатсько-шляхетська аристократія, торгово-реміснична верхівка, робітні люди.

Магнатсько-шляхетська аристократія в складі магнатів та багатої шляхти продовжувала контролювати міське життя.

В опозиції до аристократії знаходилась торгово-реміснича верхівка, до якого входили багаті купці та ремісники, цехові майстри. Аристократія намагалася не допустити торгово-ремісничу верхівку в органи міського самоврядування.

Головну частину населення міст складали робітні люди, до яких належали дрібні ремісники, підмайстри, учні, міська голота. Це була найбільш експлуатована частина міського населення.

У містах Подніпров'я значну частину населення складали жовніри і козаки.

У найбільш тяжкому становищі знаходилися жителі приватновласницьких міст. Міщани, які займалися землеробством, платили чинш, розмір якого постійно зростав. Мешканці приватновласницьких міст сплачували також інші податки: в'їзні, весільні, млинові та ін. Крім того, вони повинні були виконувати на користь власника різноманітні повинності: збирати урожай, рубати ліс, косити сіно тощо. Жителі цих міст не мали права без згоди власника залишати місто чи переходити в інший стан.

Жителі королівських міст виконували загальнодержавні повинності, а також повинності на міські потреби: будували, ремонтували і підтримували у належному стані міські споруди, вулиці, забезпечували міську і польову варту, виставляли рекрутів у королівське військо.

Жителі міст із самоврядуванням, хоч і були юридично незалежними, проте також сплачували загальнодержавні податки і несли повинності, окрім тих податків і повинностей, які встановлювалися міською владою. До останніх належали: утримання міської адміністрації, надання квартир для постою королівської варти тощо.

В українських землях магдебурзьке право не завжди звільняло міста від залежності власника, який надав право на самоврядування. У більшості міст польська влада дозволяла користуватися магдебурзьким правом лише католикам. Наприклад, у Львові українці не допускалися у деякі цехові організації, обмежувалися їхні права на торгівлю. Придбати будинки і проживати вони могли тільки в певному районі Львова, який звався Руською вулицею.

Соціальний, національний та релігійний гніт, обмеження в правах викликали різкий протест українського міщанства і започаткували тривалу і наполегливу боротьбу за повернення його прав.