Промови Л. Брежнєва на V з'їзді ПОРП

Мовою документів

(12 листопада 1968 р.)

КПРС завжди сприяла тому, щоб кожна соціалістична країна сама визначала конкретні форми свого розвитку на шляху до соціалізму з урахуванням національних особливостей... Але коли внутрішні й зовнішні сили, ворожі соціалізму, намагаються керувати розвитком соціалістичної країни і штовхають її до відновлення капіталістичного. ладу, коли виникає серйозна загроза безпеці всієї соціалістичної співдружності, тоді це стає не тільки проблемою для народу цієї країни, але і загальною проблемою, предметом хвилювання всіх соціалістичних країн.

Установленню неосталінізму сприяла також політика розрядки, яка дала доступ країнам Східної Європи до фінансових ресурсів країн Заходу. Східноєвропейські лідери прагнули здійснити централізоване оновлення основних фондів, щоб випускати конкурентоспроможну продукцію. Реалізувати це вдалося лише частково. Проникнути на ринки країн Заходу виявилося не під силу, а коли приходив час сплачувати борги, то не залишилось нічого іншого, як брати нові кредити. Зовнішня заборгованість катастрофічно зростала. Це примусило уряди країн Східної Європи вживати термінові заходи: нарощували експорт і обмежувати імпорт. До цього додалася світова енергетична криза. Усе це призвело до падіння темпів економічного розвитку і до загальної економічної стагнації, застою. На Заході и цей час відбувався перехід до постіндустріального інформаційного суспільства, розпочалось економічне піднесення.

 

3. Революції кінця 80-х – початку 90-х років: передумови і причини революцій, їх характер, спільні риси та особливості.

На кінець 1980-х рр. тоталітарні режими у Східній Європі вичерпали свої можливості для розвитку суспільства. Першими симптомами кризи стало погіршення економічної ситуації і поява нових соціальних проблем. Зовнішня заборгованість досягла значних розмірів (див. схему с. 270). З'явились риси, не притаманні тоталітарному соціалізму — безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті, що раніше асоціювалися із «завоюванням соціалізму» — стабільність, тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала останні аргументи на свій захист. Замовчувати і приховувати масштаби кризи виявилося неможливим через більшу відкритість східноєвропейських країн, а також через відсутність значних стратегічних ресурсів, які могли б згладжувати негативні прояви кризи. Масове невдоволення існуючими порядками робило неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство не може існувати.

Спроби придушити невдоволення силою були безперспективними, тому що саме по собі посилення репресивного характеру режиму не вирішило б економічних проблем, а лише відстрочило б процес падіння тоталітарної системи. Яскравим прикладом цього є введення воєнного стану в Польщі, жорстокість режимів у Румунії та Албанії.

Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась загальною. Бона включала економічну, соціальну, політичну і моральну кризи. Для переростання кількісних показників (накопичення не­вдоволення) у якісні (зміна суспільного устрою) потрібні носії нового суспільного ладу. В умовах тоталітарної системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція (це пов'язано зі специфікою її праці, соціальним статусом та ін.) і студентська молодь, схильна до сприйняття свіжих ідей. Але ці дві верстви суспільства, не маючи економічної основи для своїх дій і будучи залежними від тієї ж тоталітарної держави, нездатні здійснити соціальну революцію. Для соціальних революцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх, який ослабив би тоталітарну державу. Таким поштовхом стала перебудова в СРСР.

Перебудова сприяла посиленню впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитації консервативного неосталіністського керівництва в цих партіях. Бона позбавила народи Східної Європи страху перед можливістю радянської інтервенції. М. Горбачов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від доктрини Брежнєва і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку.

За своїм характером революції у Східній Європі були демократичними і антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади и них відбулась мирним шляхом.

Майже в усіх країнах події розгорталися з приходом до влади прихильників «оновлення соціалізму» (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія). На перших же демократичних виборах прихильники «оновлення» отримували більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій. Прийшовши до влади, вони здійснювали реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектору економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувався плюралізм і багатопартійність.

У зовнішній політиці країн утвердився курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору (1991 р.), виведення радянських військ.

Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціальна та економічна бази (створення соціально орієнтованого господарства). За таким швидким переходом від тоталітаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структури східноєвропейських суспільств. Значна частина населення морально не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує відносно стабільного рівня життя.

Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповідністю політичної системи. принципам ліберальної демократії. Отриманий у спадщину економічний стан зробив перехід економіки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфляція, зниження соціального статусу значної кількості громадян.

На певному етапі революцій склалася ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінилося невдоволенням демократією, яка навіть не встигла проявити своїх позитивних рис. Тим самим, створювалися передумови для реваншу лівих сил. Але ліві сили в країнах Східної Європи, відмовившись від догм марксизму-ленінізму і прийнявши демократичні ідеали, унеможливили повернення до старого.

Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призвела до загострення міжетнічних протиріч і, як наслідок, до розпаду федерації — Чехословаччини (мирним шляхом) і Югославії, яка стала ареною міжетнічного конфлікту, масових депортацій, етнічних чис­ток, жертвами яких стали понад 3 млн. осіб (біженці, поранені, убиті).

Сорокарічна історія тоталітаризму в Східній Європі завершилась. Тоталітаризм виявився явищем тимчасовим, але він дозволив здійснити ривок від відсталості до відносно розвинутої індустріальної економіки. Проте розв'язати проблеми суспільства, яке сам створив, він не зміг. Країни тоталітарного соціалізму набагато відставали від країн Заходу.

Падіння тоталітаризму у Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі — вона перетворюється на єдиний політико-правовий і цивілізаційний простір, заснований на соціально орієнтованому ринковому господарстві, ліберальній демократії та європейській ідеї. Це дало новий поштовх до європейської інтеграції, розширення НАТО і ЄС на Схід. Революції стали ще одним кроком до становлення .цілісності світу.

Завершення Другої світової війни не принесло країнам Централь­ної і Східної Європи звільнення від тоталітаризму. Після короткого періоду народної демократії під тиском СРСР встановлюється новий тоталітарний режим, але комуністичного типу. Сорокарічна історія існування тоталітаризму в країнах Центральної і Східної Європи, з одного боку, сприяла прискореному економічному розвитку регіону, з іншого — ціна, заплачена за це, виявилася занадто високою. У кінцевому підсумку визначилося нове відставання у розвитку від провідних країн світу. Під тягарем власних проблем та зовнішніх впливів (перебудова в СРСР та підривна діяльність країн Заходу) тоталітарні режими в країнах Центральної і Східної Європи було по­палено. Побудова демократичного суспільства і ринкової економіки виявилася нелегкою, проте успішною справою.

 

4.Встановлення демократичного ладу в східноєвропейських країнах.

Становлення демократичного ладу в східноєвропейських державах відбулося під впливом кольорових революцій на європейському континенті.

Важливо відмітити, що політична зміна країн Західної Європи змінила вектори політики східноєвропейських країн.

Крах комуністичного режиму був спричинений внутрішніми негараздами в середині Радянського Союзу, неминучість розпаду якого вже не залежала від верхівки правлячої системи. На далі СРСР не міг впливати на побудову внутрішньої політики країн, які після Другої світової війни повністю наслідували політику комуністичного режиму.

Підняття самосвідомості населення, також є одним із основних важелів зміни історії країн східноєвропейського регіону.