Палеогеографічні умови.

Початок девонського періоду ознаменувався розширенням ділянок, зайнятих сушею. Пов'язане це було із завершенням каледонського орогенезу, який спричинив регресію не тільки в межах древніх платформ, але й на значних площах геосинклінальних поясів. Збільшилась питома вага територій із розчленованим гірським рельєфом.
Все це сприяло тому, що геократичний режим, встановлений ще в пізньому силурі, продовжувався до середини девону. Арідизація клімату, яка почалася також у другій половині силуру, досягає максимуму у ранньому девоні. Взагалі, як відмічає В.М.Синіцин (1980), прояв арідного клімату в девоні був одним із найграндіозніших в історії Землі. На його масштаби вказують величезні площі, зайняті червонокольорами, доломітами і гіпсами в Північній Америці, на півночі Європи та Азії, в Африці та Австралії. В другій половині девону клімат дещо зм'ягшується, однак території арідного осадконагромадження все ще дуже значні. Гумідні умови на протязі всього девону зберігались на півночі Північної Америки, в центральній, східній та південній частинах Євразії, на північному заході Африки та північному сході Австралії. В цілому ж можна говорити про тропічний тип клімату девону, характерний для всіх тодішніх материків. Середньорічні температури на північному сході Євразії складали 27-29 ºС, на інших частинах материка - 32-33 ºС у ранньому девоні і дещо знизились до кінця періоду. Такий характер клімату пояснюється, очевидно, сумісною дією двох факторів.
По-перше, розміщенням континентів в основному в низьких і середніх широтах і, по-друге, високою концентрацією вуглекислого газу в атмосфері, що сприяло виникненню на Землі парникового ефекту. В той же час, на думку деяких дослідників, існування високих температур при зближеному розташуванні континентів повинно було привести до розвитку областей з арідним типом клімату.
В ранньому карбоні трансгресії покривають дуже значні площі платформ, каледонід та геосинклінальних областей (таласократичний режим), але вже починаючи з середини періоду спостерігається тенденція до скорочення морських акваторій, пов'язана із заключними фазами герцинського тектоно-магматичного циклу. Вказані події безпосередньо впливали на зміну кліматичних умов планети.
Так, вважають, що клімат раннього карбону нагадував пізньодевонський, він був ізотермічним і близьким до клімату сучасних вологих тропіків. Арідність різко ослаблена. В середньому і пізньому карбоні клімат диференціюється. При цьому кліматична зональність встановлюється не лише за літологічними індикаторами, вона проявляється й у розподілі рослинного й тваринного світу континентів.
Характерна особливість цього часу - значне похолодання та поява на південних материках покривного зледеніння. Це призвело, в свою чергу, до скорочення і зміщення до екватора субтропічного і тропічного поясів. Вологий екваторіальний пояс тоді охоплював південь та схід Північної Америки, Західну та Південну Європу, північний Захід Африки, Малу Азію, південь Китаю, Індокитай. Він добре прослідковується по смузі вугільних басейнів США (Пенсільванський, Аппалацький, Техаський і ін.), Європи (Рурський, Сілезький, Донецький і ін.), Китаю, а також по покладах марганцевих руд і бокситів. На північ та південь від екваторіального поясу розміщувались арідні зони, дальше - гумідні помірні.
Тривале знаходження Гондвани в середніх і високих широтах призвело до виникнення на ній потужного покривного зледеніння. Льодовики поширювались до 45-50 пд.ш. У північній океанічній півкулі зледеніння було морським, як у сучасну епоху. Центр гондванського зледеніння розміщувався у Східній Антарктиді та Південній Африці. Звідси відбувався наступ льодовиків на Авс- тралію, індостан, Південну Америку.
Середньорічні температури у пізньому карбоні знизились порівняно з раннім на 4-75 ⁰_С. В пермі наступила нова геократична епоха і арідні області набули значного поширення. Континентальні червоноколірні і лагунні соленосні відклади - найбільш поширені осадки того часу.
Вони фіксують арідні зони на значній території Північно-Американської, Західно-Європейської і Східно-Європейської платформ, а також в Центральній Африці, Південній Америці. Екваторіальний вологий пояс охоплював Центральну Америку, північний захід Південної Америки, західну і центральну Африку. Арідизація клімату на протязі пермського періоду зростала. В цілому період виділяється як один із найбільш жарких і сухих у палеозойській ері. Температура води в морях тропічного пояса складала 20-26 ºС.
Підсумовуючи вищесказане, слід звернути також увагу на те, що характерною особливістю клімату палеозойської ери була його значно менша континентальність у порівнянні із сучасною епохою.
Викликалось це, очевидно, великою площею зайнятою тоді океанічними та внутрішньоконтинентальними басейнами. У пізньому силурі - середньому девоні та пермі фіксуються чітко виражені геократичні епохи, таласократичний режим характерний для пізнього девону і карбону. В.М.Синіцин (1980) відмічає також, що арідні зони того часу були мало подібними на сучасні пустині - зберігалась сильна хмарність, знижена випаровуваність та інтенсивний поверхневий стік, на що вказує поширеність серед палеозойських червоно- колірних порід алювіальних фацій. Річні суми атмосферних осадків в арідних зонах могли складати 600-800м.