Кейнсіанська революція» в економічній теорії

Соціологічна школа інституціоналізму

Реакцією на негативний ефект панування монополій, загострення соціальних проблем ринкової економіки стало виникнення соціологічної школи інституціоналізму. Її представники надають велике значення соціологічним проблемам.

У формуванні «соціологічної школи» велике значення мали ідеї французьких економістів. Найвідомішими економістами соціологічного спрямування у 1920­1930 рр. були Франсуа Сіміанд, Гаетан Піру, Бертран Ногаре. У своїх дослідженнях вони застосовували так званий «позитивний метод». вивчали вплив соціальних факторів на економічний розвиток, критикували неокласичну концепцію, засуджували монополізацію економіки, виступали за розвиток державного регулювання і переростання ринкового господарства в «змішану економіку».

Подальший розвиток соціологічної школи відбувався після Другої світової

війни.

Неокласичний напрямок було пануючої в економічній науці до 30-х років ХХ ст. Неокласики переконані були в тім, що механізм вільного ринкового ціноутворення автоматично здатний привести ринок до рівноваги. Дійсність спростувала їхню теорію. Уже з 1825 р. економіку потрясали кризи. Учені по-різному намагалися пояснити їхні причини: настроєм оптимізму або песимізму в підприємців (Джевонс намагався зв'язати підйоми й спади ділового циклу із сонячною активністю); порушенням пропорцій між галузями виробництва й банківською процентною політикою й ін. Але запропонувати діючих способів боротьби з економічними кризами ніхто не міг.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. механізм автоматичного ринкового саморегулювання був серйозно підірваний розвитком монополій. Вільний перелив капіталів з галузі в галузь, вирівнювання цін, норми прибутку стало неможливим.

Найбільше гостро кризові явища виявилися в 1929-1933 рр. і в період наступної депресії 30-х років. Економічна криза 1929-1933 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил і ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення й ускладнення господарського механізму вимагав посилення ролі держави. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені в США реалізацією «нового курсу» президента Ф. Рузвельта.

Втручання держави в економічні процеси вимагало теоретичного обґрунтування. Таку теорію створив Дж. М. Кейнс, опублікувавши в 1936 р. «Загальну теорію зайнятості, відсотка й грошей», що стала теоретико- методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи й США. «Загальна теорія зайнятості» стала поворотним пунктом в історії економічної науки й багато в чому визначає економічну політику й у наш час.

Дж. М. Кейнс писав про класиків: «Аналіз економіки на тривалих відрізках часу тільки дезорієнтує нас. Він так само тривіальний, як твердження про те, що всі ми, якщо розглядати життя в довгостроковому періоді, коли-небудь умремо. Економісти, що розглядають економіку в довгостроковому періоді, намагаються вирішити занадто просте завдання, відповідь на яку нікому не потрібний. Ми перебуваємо в епіцентрі урагану, а вони повторюють, що коли шторм закінчиться, океан заспокоїться».

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) - англійський державний і політичний діяч, учень Маршалла, що не став його послідовником. Учився в Королівському коледжі при університеті в Кембриджі (1902-1906 рр.), слухав лекції Маршалла. За запрошенням Маршалла викладав у коледжі в 1908 р.

В 1909-1915 рр. викладав економіку й математику.

1906-1908 рр. - був співробітником міністерства (Управління в справах Індії), працював рік у військовому відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики й торгівлі.

1912- 1945 - редактор Економічного журналу.

1913- 1914 - член Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії (в 1913 році опублікована книга Кейнса «Грошовий обіг і фінанси Індії»).

1915-1918 - займався проблемою міжнародних фінансів.

1919 - «Економічні наслідки Версальського мирного договору».

1921 - «Трактат про ймовірності».

1926 - «Кінець вільного підприємництва».

1930 - «Трактат про гроші».

1940 - Кейнс - радник Британського казначейства.

1942 - один з директорів Англійського банку.

1944 - головний представник країни на Бретон-Вудській валютної конференції.

Навчання Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм. Економічна криза 1929-1933 рр. різко змінила погляди Кейнса, він рішуче порвав з поглядами Маршалла - свого вчителя й висловив думку про те, що капіталізм епохи вільної конкуренції вичерпав свої можливості.

На відміну від економістів, які зосереджували своя увага на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, розглядаючи капіталістичне господарство в цілому, оперуючи агрегатними категоріями: споживання, заощадження, інвестиції, зайнятість. Головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності й пропорції між ними. Кейнса тому вважають основоположником макроекономічного напрямку економічної науки.

Основна відмінність теорії Кейнса від класиків: заперечення саморегулювання ринкової економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечити таке саморегулювання й стабільний розвиток економіки не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається тільки в рідких випадках, а вимушене безробіття існує завжди.

Кейнс відкинув висновок класиків про вільне ціноутворення, висунувши наступні обвинувачення:

- монополістичні тенденції не дозволяють цінам бути справді вільними, тобто регулювати співвідношення попиту та пропозиції;

- довгострокові контракти перешкоджають оперативній реакції ціни на зміни ринкової кон'юнктури;

- договори між профспілками й підприємцями заважають заробітній платі виконувати функції регулюючої ціни на ринку праці.

- норма відсотка не може постійно знижуватися з метою стимулювання інвестицій. Існує границя, нижче якої економічні суб'єкти віддають перевагу зберіганню своїх заощаджень у ліквідній формі з метою страхування себе у випадку непередбачених ускладнень.

Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції є утопією.

Кейнсіанський підхід заснований на пріоритеті сукупного попиту, що у концепції Кейнса тотожній національному доходу, що витрачається на споживання й заощадження, тобто складається з індивідуального й виробничого попиту. Перший - це витрати суспільства на споживчі блага, другий - на інвестиції (капітальні блага).

При зростанні національного доходу попит повинен зростати, а цього не відбувається, тому що зростання доходів веде до зростання заощаджень. Виходить, чим більше національний доход, тим менше (відносно) споживчий попит. А саме він впливає на процес відтворення. Причини цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових відносинах, а в психології людини, що схильний споживати відносно менше в міру зростання доходів. Це його твердження відомо за назвою «основний психологічний закон суспільства».

Другий компонент ефективного попиту - виробничий попит, що є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Основні фактори, які впливають на обсяг інвестицій - це норма відсотка й норма очікуваного прибутку, тобто інвестиції можуть здійснюватися тільки в тому випадку, якщо очікуваний прибуток перевищує позичковий відсоток. Величину відсотка Кейнс ставив у залежність від пропозиції грошей і попиту на них.

Необхідна умова для нормального розвитку економіки й досягнення її рівноважного стану по Кейнсу полягає в тому, щоб вакуум, що виник внаслідок розриву між рівнем доходу й споживанням, заповнювався збільшенням інвестиційних витрат, які покликані поглинути обсяги заощаджень, які постійно ростуть. Це можливо тільки якщо інвестиції дорівнюють заощадженням.

До Кейнса економісти вважали, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми відсотка.

Кейнс же висловив думку про те, що зберігають споживачі, а інвестують виробники, тобто рішення про заощадження й інвестиції приймають різні люди, не узгоджуючи їх між собою, і керуються різними мотивами.

Рис. 9.1 - Кейнсіанський хрест

Загальна картина економічної системи за кейнсіанською теорією виглядає в такий спосіб: сукупний попит представляє суму витрат суспільства на споживання й очікувані витрати суспільства на інвестиції. Існує тільки один рівень національного доходу, за якого сукупні витрати (ЛБ) дорівнюють чистому національному продукту. Це і є очікуваний рівень рівноваги (Ое). Будь-який інший обсяг національного виробництва є нерівноважним, тому що в цьому випадку плани покупців не будуть відповідати діям виробників. Наприклад, якщо національний доход упаде нижче рівня рівноваги (Оі), планові витрати теж зменшаться, але не на таку ж величину, як національний доход. Це приведе до того, що споживачі будуть вимагати більшої кількості товарів, чим виробляють фірми.

В іншому випадку, перевищення національним доходом рівноважного рівня (0₂), сукупний попит зросте на меншу величину (частина піде в заощадження). Це означає, що підприємства будуть виробляти товарів і послуг більше, ніж планується купити. Перенасичення ринку буде сигналізувати про необхідність зменшити обсяги виробництва, що приведе до росту безробіття та неповного використання встаткування.

Саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробництва. Безробіття й інфляція пояснюються недоліком синхронності в прийнятті деяких конкретних економічних рішень (наприклад, рішень про заощадження й інвестиції). У сучасній капіталістичній економіці інвестиції, як правило, відстають від заощаджень, має місце перенагромадження й суспільство випробовує кризу або тривалу стагнацію. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Кейнс і його прихильники вважали основною причиною «Великої депресії» 1930-х рр.

Для забезпечення ефективного попиту Кейнс пропонував використати наступні інструменти:

1. Грошова політика, регулювання процентної ставки.

2. Бюджетна політика (збільшення державних витрат і зниження податків).

3. Перерозподіл доходів в інтересах груп, які одержують найбільш низькі доходи.

4. Політика повної зайнятості (розширення соціального забезпечення, довгострокові кредити, суспільні роботи).

Головним інструментом Кейнс уважав бюджетну політику.

Кейнс увів в економічну науку концепцію мультиплікатора інвестицій. Збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій. Кожна інвестиція перетворюється в суму доходів, які витрачаються й перетворюються в нові доходи й т. д. В остаточному підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій. Мультиплікатор інвестицій показує, у скільки разів приріст національного доходу перевищує початковий приріст інвестицій. Величина мультиплікатора залежить від того, яку частину доходу суспільство витрачає на споживання: чим вище схильність до споживання, тим більший мультиплікатор і навпаки.

1 1 мгьт =------ =