Реалізація нового соціально-економічного курсу та його наслідки

З проголошенням незалежності України особливого значення набувають економічні проблеми. Економіка – це найважливіша галузь суспільного життя, з реформуванням якої численні верстви суспільства пов’язують надії на гідний спосіб життя і праці.

На початку 90-х років економічний розвиток України був дуже складний. Наростання кризових явищ в індустрії супроводжувалось зупинкою багатьох підприємств. Глибока економічна криза на початковому етапі перехідного періоду в Україні була зумовлена тотальним одержавленням економіки, пануванням монополізму, структурною диспропорційністю економіки, помилками та прорахунками керівництва республіки.

У цей період спеціалістам і вченим не вдалося розробити економічну програму, адекватну історичному розвиткові України. Надії на регулюючу роль ринку призвели до недооцінки ролі держави, управлінських структур. Серйозною проблемою на цьому етапі стало відставання правової бази від ринкових перетворень в економіці.

У жовтні 1995 р. новообраним Президентом була проголошена стратегія економічних перетворень. За три роки після проголошення курсу на радикальні реформи в українській економіці намітилися позитивні стабілізації, здійснено лібералізацію цін валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі.

Але економічну кризу подолати не вдалося. Уряд у різних складах виявився неспроможним забезпечити адекватне управління економічними процесами, був мало ініціативним. Тому набуті позитивні результати не набули стійкого характеру, не забезпечили загальноекономічного оздоровлення. Усе це поставило завдання доповнення економічної стратегії програмою антикризових дій.

7 липня 1997 р. Президент України підписав указ “Про вищу економічну Раду Президента України” у складі 30-ти осіб. На неї покладалося завдання розроблення пропозицій та проектів рішень щодо стратегії і тактики економічних реформ, аналізу та прогнозу економічної ситуації в державі тощо.

Однак, позитивні тенденції, що намітилися в 1997 р. закріпити не вдалося. Серпневі події в Росії у 1998 р. (обвальне падіння курсу рубля по відношенню до долара США), підвищення світових цін на енергоносії і інші причини знову дестабілізували ситуацію в господарському комплексі України. У 1999 р. продовжувалося зниження курсу гривні щодо основних світових валют.

Складним залишається і становище в сільському господарстві. Підриває базу сільськогосподарського виробництва постійне подорожчання сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Водночас не створюються належні умови для розвитку фермерського господарства.

Керівництво України добре усвідомлювало, що в просуванні до ринку велике значення мають перетворення виробничих відносин в сільському господарстві. У грудні 1991 р. було прийнято закон “Про селянське (фермерське) господарство”. Передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель, що перебували у користуванні колгоспів та радгоспів. Фонд призначався для надання ділянок усім громадянам, які виявили бажання організувати фермерське господарство.

У січні 1992 р. парламент України прийняв закон “Про форми власності на землю”. Проголошувалося, що можуть існувати поряд з державною колективна і приватна форма власності на землю, при цьому всі вони є рівноправними.

Але наступні документи, які прийняла Верховна Рада, свідчили про відсутність у неї концепції реформи аграрних відносин. Так, у березні 1992 р. було прийнято два документи протилежного змісту: “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” і “Про колективне сільськогосподарське підприємництво”. В першому, який з’явився під тиском реформаторів, переглядалися деякі норми Земельного кодексу 1990 р., що гальмували організацію фермерських господарств. Другий був прийнятий під впливом депутатів-аграріїв, зацікавлених у збереженні існуючого становища.

У листопаді 1994 р. Президент України Л.Кучма видав указ “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”. У ньому передбачалося вирішення трьох основних проблем земельної реформи – приватизації, оцінки і ринку землі. В указі використовувалося поняття колективної власності на землю колгоспів і радгоспів. Проте його слід було розуміти як проміжний етап у формуванні приватної власності, як роздержавлення землі.

Після роздержавлення стало можливим паювання. Воно покладалося на керівників, фахівців та радгоспів. Тим самим знімалася проблема їх протистояння земельній реформі. Маючи великі майнові паї, ця категорія сільських працівників ставала економічно зацікавленою у здійсненні реформ.

З 1998 р. розпочалася реалізація завдань другого етапу реформи – формування реального власника землі, передача землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Було завершено приватизацію присадибних ділянок.

У кінці 1999 р, вийшов Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Його прийнято тому, що положення указу від 10 листопада 1994 р. не набули форми законів і були виконані формально, на папері. В результаті у 1999 р. 85% колективних сільськогосподарських підприємств стали збитковими (у 1994 р. 24%).

Рівень життєзабезпечення села невпинно знижувався. Заробітна плата селян залишається найнижчою у народному господарстві України. В кризових умовах більшість господарств неспроможна вчасно виплатити заробітну плату. Скорочується мережа медичних закладів. Понад 14 тис. сіл України не мас шкіл. Понад 3 тисячі педагогів сільських шкіл не мають належної освіти.

Наведені цифри свідчать, що негативний процес занепаду економічного життя, який розпочався ще в роки існування СРСР, набув повального характеру і катастрофічних розмірів вже в політичних умовах незалежної України. У проведенні реформ домінували адміністративні заходи. Однак владним структурам поки що не вдалося зупинити руйнівний процес.

Таким чином, як в індустріальному, так і в аграрному секторах економіки України поступово триває формування ринкових відносин, повільно, але відбувається перерозподіл землі і майна. Змінюються організаційні форми виробництва, переробки та реалізації продукції. Йдеться інтенсивний пошук нового, ефективного господаря.