Україна після Переяславської ради. Війна з Польщею в 1654 – 1656 рр.

Переяславсько-московський договір між Військом Запорозьким і російським царем суттєвим чином вплинув на трансформа­цію геополітичної ситуації в Центрально-Східній Європі. Його поява привела в дію складний механізм, що регулював систему регіональної рівноваги. У відповідь колишній союзник України Кримське ханство пішло на зближення з Річчю Посполитою. Небезпека одночасного удару 30 – 40-тисячної польської армії із заходу і 40-тисячної орди з півдня сковувала військову діяльність гетьмана упродовж 1654 р. Б.Хмельницький прагне добитися від Московського царства допомоги і перегляду нею плану дій, який відводив основну роль боротьбі за оволодіння Смоленськом і територією Білорусії. Проте бюрократичний апарат московського уряду виявився неспроможним реально оцінити військо­во-політичну ситуацію, й вчасно переорієнтуватися та надіслати військові сили. Цим скористався польський уряд, що взяв ініціативу в свої руки.

У березні 1654 р. польське військо вторглося на територію Брацлавщини, Поділля і Волині. Лише героїчний опір козаків і міщан Мушурова, Немирова, Ягубця, Умані та інших міст зупинив просування польських військ углиб України і змусив їх покинути Брацлавщину.

Згідно з домовленостями, навесні 1654 р. у війну з Польщею вступила Московська держава. Головні російські сили, що мали 40 тис. ос. на чолі з Олексієм Михайловичем вирушили на Смоленщину і в Білорусію. Вірний своєму союзницькому обов’язкові, Б.Хмельницький у травні 1654 р. направив 20-тисячне військо наказного гетьмана Івана Золотаренка на допомогу російській армії в Білорусію. За активної участі місцевого населення українські козаки протягом червня-серпня знищили польські гарнізони Гомеля, Чичерська, Нового Бихова, зайняли Кричевський і Могильовський повіти. Одночасно ро­сійські війська до жовтня оволоділи Вітебськом, Оршею, Полоць­ком, а після тримісячної облоги і Смоленськом.

Успішно діяли на білоруському театрі війни українські та російські війська у 1655 р. Влітку вони перейшли у рішучий наступ. Козацькі полки взяли Свислоч, Мінськ, Гродно та інші міста. Спільно з російськими військами Я.Черкаського вони захопили столицю Литви Вільно. Драматичніше розгорталися події в Україні. Восени 1654 р. 30-тисячна польська армія С.Потоцького, розраховую­чи на обіцяну кримським ханом військову допомогу, вторглася до Брацлавщини.

Після об’єднання на початку 1655 р. з 30-тисячною татарською ордою польське командування продовжило наступ до Умані. Під Уманню польсько-кримська армія наштовхнулася на нездоланний опір місцевого гарнізону та козаків І.Богуна. На допомогу обложеним з Білої Церкви вирушили українські та російські полки на чолі з Б.Хмельницьким та В.Шереметєвим. 29 січня 1655 р. противники зійшлися під Охматовим. Три доби при лютих морозах точилися кровопролитні бої. Пізніше це місце народ влучно прозвав Дрижиполем. Охматівська битва не виявила переможця, жодна зі сторін не могла проводити наступальні операції. Польські війська зазнали великих втрат, мусили зняти облогу з Умані та відступити.

Польсько-кримське військо відійшло на терени Брацлавщини, де С.Потоцький дозволив союзникам як винагороду брати ясир. До кінця березня край перетворився на руїну. За допомогою жовнірів татарами було зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. дітей і взято у неволю близько 200 тис. подолян. Такий жахливий фінал кампанії став важким ударом для гетьмана, котрий почав втрачати надії на можливість одержання з боку Росії ефективної допомоги. Довідавшись про відхід на початку квітня татар до Криму, він послав на Брацлавщину полки І.Богуна та М.Зеленського, які до середини травня звільнили її від поляків.

У липні 1655 р., дочекавшись підходу московського війська І.Бутурліна, Б.Хмельницький розпочав генеральний наступ укра­їнсько-російських військ на західноукраїнські землі. Знищуючи невеликі залоги противника, козаки та ратники повільно просува­лися на захід. Залишивши під Львовом частину сил, Б.Хмельницький і Г.Ромадановський рушили далі. 29 жовтня 1655 р. під Городком (на захід від Львова) українсько-російські війська розгромили армію С.Потоцького. У битві відзначилися козаки Миргородського полку Г.Лісницького, які мушкетним вогнем знищили відбірні частини противника. Загони Д.Виговського і П.Потьомкіна прорвалися на польські землі і оволоділи Любліном. Місто присягло на вірність цареві. Здавалося, плани Б.Хмельницького про возз’єднання всіх етнічних земель України сповнилися. Не випадково під час переговорів з посольством львівського магістрату 10 жовтня гетьман підкреслив, що став володарем всієї Руської землі.

Однак закріпити перемогу не вдалося. Діставши повідомлення про рух татарської орди на Поділля, союзники наприкінці жовтня були змушені залишити Галичину та виступили назустріч орді. Під Озерною 20 – 21 листопада 1655 р. відбулися бої між союзниками та татарами, які не дали переваг жодній зі сторін. Між Україною і Кримським ханством був підписаний взаємовигідний мирний договір. За ним татари зобов’язувалися не допомагати Польщі у війні з Україною та не виступати проти Росії, а козаки обіцяли не воювати з татарами.

Воєнні успіхи України і Росії у 1655 р. викликали серйозне занепокоєння в урядів ряду європейських держав. Щоб не допустити посилення впливу Росії в Прибалтиці, шведський король Карл X Густав оголосив війну Речі Посполитій і влітку 1655 р. зайняв значну територію Литви та Польщі. В свою чергу російський уряд, наляканий успіхами Швеції, вирішив піти на зближення з Річчю Посполитою. І наприкінці травня 1656 р. цар оголосив війну Швеції.

Дізнавшись про зміну зовнішньополітичного курсу Московсь­кого царства, і розуміючи, що російсько-польське замирення згубно вплине на розбудову української державності, Б.Хмельницький намагався переконати Олексія Михайловича у помилковості цього кроку. Для захисту інтересів України гетьман направив на переговори, що розпочалися у Вільно, посольство на чолі з Романом Гапоненком. Однак, українські посли до участі у них не були допущені, а висунуті гетьманом пропозиції були відхилені.

Переговори, що тривали протягом серпня-жовтня 1656 р., завершились укладенням 24 жовтня 1656 р. перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою. За Віденським перемир’ям припинялися воєнні дії між Польщею і Росією, обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією. Обговорювалося питання про елекцію (вибори) російського царя Олексія Михайловича на польський трон на найближчому сеймі із застереженням, що російський самодержець зможе обійняти його лише після смерті Яна Казимира (помер 1668 р.). Умови перемир’я обходили мовчанкою питання визнання польським урядом незалежності Української держави та її кордонів.

Зрозуміло, що укладення Віленського перемир’я не могло не викликати невдоволення української еліти. Фактично це була зрада Москвою свого союзника. Таким чином, польсько-російське перемир’я перекреслювало російсько-український військовий союз і розв’язувало гетьманові руки.

Виходячи з цієї ситуації, Б.Хмельницький, не розриваючи союзу з Росією, розпочинає активний пошук нових союзників у боротьбі з Річчю Посполитою. У жовтні 1656 р. Україна підписала з Трансильванією союзницький договір, де однозначно заявляла про свої права на “всю Русь до Вісли”. В листопаді Трансильванія уклала аналогічний договір зі Швецією; таким чином, Україна опинилася в коаліції держав, одна з яких перебувала у стані війни з Росією.

Однак, уже в 1657 р. розподіл сил для України та її союзників змінивсяь на гірший. Австрійський імператор Фердинанд IIIвирядив на допомогу королю Яну Казимиру свої війська. Данія оголосила війну Швеції чим відволікла її армію на себе. Активізувала свою воєнну діяльність проти Швеції Росія. До того ж у Польщі почався визвольний рух, до якого приєдналися навіть ті, хто раніше перейшов до Карла X Густава. Після залишення шведами Польщі ситуація стала критичною. Юрій II Ракоці, дізнавшись про вторгнення поляків у Трансильванію, запанікував, почав шука­ти порозуміння з Яном Казимиром. Трансильванські війська капітулювали, а українські відступили на свою територію.

Всі ці обставини глибоко вразили Б. Хмельницького. 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його тіло було перевезено до Суботова і захоронено в Іллінській церкві поруч із могилою сина Тимоша. Там прах його спокійно лежав до 1664 р., коли польсь­кий шляхтич С.Чарнецький з загоном своїх військ напав на ці землі, і кістки Хмельницьких були викинуті з-під мурів церкви.

Б.Хмельницький був однією з найвидатніших постатей в українській історії: відбиваючи загальнонародні інтереси, він згуртував у єдиний повстанський табір найрізноманітніші суспільні сили і повів їх на повалення влади польської шляхти в Україні. Б. Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув завдання створення незалежної держави, але й очолив процес укра­їнського державотворення. Його історична постать стала знаменом для багатьох поколінь борців за незалежність України.