Соціальна мобільність та проблеми її вивчення

Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони займають у системі суспільної ієрархії, а й конкретного індивіда, який також змінює свої позиції.

Під соціальною мобільністю, зазвичай, розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, протягом якого вони здійснюють перехід від однієї групи до іншої.

Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П.Сорокіна, який запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б.Барбер, Л.Уорнер, а також авторитетний соціолог сучасності - англієць Д.Голдторп. Останній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство. У 1993 - 1995 рр. Інститутом соціології НАН України і Центром "Демократичні ініціативи" за цими методиками проводилися Дослідження соціальної мобільності в Україні. Результати цих досліджень відтворені у монографії "Рухливість структури. Сучасні процеси соціальної мобільності." -К., 1999.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

• вертикальна - передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус - здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, і низхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації і є мобільним донизу.

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, яка стосується окремого індивіда, так і колективною, яка характерна для цілої групи.

Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну).

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна або низхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи даний вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, зміна соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда по соціальній шкалі між різними поколіннями. Вивчаючи даний тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей у порівнянні з поколіннями батьків.

Досліджуючи мобільність, соціологи оперують також наступними поняттями.

Швидкість мобільності - це рух індивіда по соціоекономічній шкалі за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважаються пересування індивіда на одну-дві сходинки - "страти". Раптовийвий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу-ознака кризових або перехідних суспільств, (характерна для сучасної України).

Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, що змінюють соціальні позиції у вертикальному і горизонтальному напрямі за певний час.

Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивна мобільність;

У світовій соціології відомими є Оксфордські дослідження соціальної-мобільності, що відбувалися у 70-і та 90-і роки XX століття.

Аналізуючи суттєві зміни в структурі виробництва розвинутих капіталістичних країн, зумовлені НТР, соціологи дійшли таких висновків: рівень мобільності чоловіків зріс; збільшилась чисельність випадків руху великої амплітуди; третина вищих "білокомірцевих" службовців походять з робітників; значно обмежені можливості мобільності у жінок; відбувається збільшення кількості посад високого рангу і як наслідок – посилені можливості мобільності в суспільстві.

Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• низхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у низхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього і старшого покоління характерні стратегії виживання.

Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, рівень демократичності, відкритості та стабільності його.