Соціологічний аналіз суб’єкта управління

Тема 3. Управління як вид соціальної діяльності

1. Соціологічний аналіз суб’єкта управління

2. Соціальні дії управлінського характеру і детермінуючі їх фактори

3. Соціальні взаємодії і відносини в управлінській діяльності

4. Функції управління

У найбільш загальному вигляді суб’єкти управління – це ті, хто здійснює управлінську діяльність, управлінські функції. По-перше, це певні організаційні утворення, органи, які самі по собі, незалежно від зайнятих в них людей, від будь-яких змін у складі останній мають повноваження виконувати управлінські функції, а значить – здійснювати управлінські дії. Це може бути названо інституціональним аспектом управління. По-друге, управління здійснюють люди, зайняті у перелічених органах, які виконують службові повноваження і обов’язки. Розглядуваний під таким кутом зору суб’єкт управління – це кадровий аспект.

Плідною теоретичною основою соціологічного розгляду суб’єкта управління служить розроблена в межах цієї науки ролева концепція. Ті чи інші соціальні ролі виконують не тільки індивіди, але і їх об’єднання, особливо різні соціальні організації. Бути суб’єктом управління – значить, виконувати деякий комплекс ролевих приписів та функцій, що визначають зміст діяльності суб’єкта управління, який зв’язаний з його рівнем, належністю до тієї чи іншої соціальної системи (одні ролеві приписи та функції, скажімо, у суб’єкта управління у виробничій організації, інші – в системі державного адміністративного апарату тощо). З цим пов’язані і ролеві очікування, тобто уявлення про тих, хто виступає об’єктом даної управлінської діяльності, про дії, які можуть і повинні здійснюватися відповідним суб’єктом управління.

Завдання, пов’язані з розглядом суб’єкта управління через призму ролевої концепції, зводяться до наступного:

а) у практичному плані – щоб у кожному випадку суб’єкт забезпечував краще виконання своїх ролевих приписів та функцій, а його фактична діяльність максимально відповідала виконанню ролевих приписів та очікувань, що відносяться до даного суб’єкта;

б) у дослідницькому плані, тобто під час вивчення конкретного суб’єкта управління – встановити, в якому ступені його реальна організаційна побудова і фактична діяльність забезпечують виконання своєї соціальної ролі.

Висловлене про соціальні ролі суб’єкта управління відноситься до обох його аспектів – і інституціональному, і кадровому. Розгляд кожного з них зокрема дозволяє детально побачити деякі проблеми.

В інституціональнім аспекті суб’єкт управління постає, по-перше, у вигляді одного чи декількох зв’язаних між собою організованих утворень. Це може бути керована підсистема у межах однієї організації, причім в одних випадках ця підсистема є єдиним у даній організації утворенням, що виконує управлінські функції, а в інших організаціях є підрозділи (цехи, відділи, департаменти та ін.), кожний з яких має власне керівництво. Суб’єктом управління може виступати організація у цілому по відношенню до інших організацій ті інших, що не входять до неї об’єктів (міністерство, регіональна служба тощо).

Декілька таких організацій можуть утворювати ієрархічну структуру. Якщо буде багаторівнева система побудови суб’єкта управління, то найважливішим завдання є правильний розподіл функціональних обов’язків між окремими складовими цієї системи і встановлення посадових зв’язків між ними. – По-друге, інституціональний аспект охоплює побудову самих управлінських апаратів в управлінських системах. У спеціальній літературі це називається організаційною структурою управління, хоч дане поняття, очевидно повинне охоплювати також систему зв’язків між організаціями, що виконують управлінські функції. У якості організаційних структур побудови управлінських апаратів, як правило, зазвичай називаються і описуються лінійно-функціональні, матрична та інші види структур. Вибір тієї чи іншої структури залежить від виду діяльності організації, в якій створюється чи вдосконалюється апарат управління. Критерії та рекомендації, які сприяють оптимальності вибору, розробляються загальною теорією управління і галузевими управлінськими науками – теорією управління виробництвом, теорією державного управління та ін.

Соціологія управління розглядає організаційну структуру системи управління у всіх її аспектах (розподіл функцій між ланками, характер зв’язків між ними, побудову апарату всередині організації тощо) під відповідним кутом зору. Для неї важливо, наскільки вона створює відносини відповідальності взаємозалежності між всіма зайнятими виконанням управлінських функцій, а також між ними і тими, хто зайнятий виключно виконавською діяльністю. Соціологія управління виявляє, у якому ступені конкретна система в її організаційнім рівні виражання спонукає різних за соціальним статусом людей краще виконувати свої ролеві функції. Це виясняється за допомогою емпіричних досліджень. При виявленні недостатнього виконання конкретною системою названих завдань, виробляються рекомендації із вдосконалення тих чи інших сторін її організаційної побудови.

У кадровому аспекті суб’єкт управління постає у вигляді сукупності посадових осіб різних категорій, але об’єднаних тією загальною ознакою, що вони у тій чи іншій формі і ступені займаються виконанням управлінських функцій. Соціологія управління розглядає місце цієї соціальної групи і тих підгруп соціальної структури суспільства, що входять до її складу, а також соціальний статус утворюючих її службовців, якості, необхідні для виконання ними своїх ролевих функцій, реальна наявність цих якостей в управлінських кадрах в організаціях, що вивчаються.

У соціальній групі, що розглядається, виділяються наступні категорії управлінських кадрів: 1) керівники різних рангів та рівнів (організацій та їх підрозділів), тобто тих, хто має хоча б одного підпорядкованого і тому може приймати хоча б простіші управлінські рішення; 2) помічники і радники керівників; 3) спеціалісти різних служб та підрозділів управлінського апарату, що не виконують керівних функцій по відношенню до інших службовців. Крім перелічених категорій посадових осіб у будь-якому апараті управління існує обслуговуючий персонал – працівники, котрі займаються виконанням різних функцій обслуговування управлінської діяльності. Але, опираючись на соціологічні уявлення про соціальну структуру суспільства, цю категорію працівників неможна віднести до соціальної групи управлінських кадрів.

Дані науки і передового досвіду дозволяють назвати цілу низку якостей, якими повинні володіти управлінські кадри всіх категорій. Серед них, по-перше, якості, що визначають їхню професійність. Мова іде, перш за все, про високий рівень спеціальних знань із профілю діяльності відповідної керованої системи (підприємства, організації тощо) і управлінські знання, пов’язані із специфікою керованої системи – економічних, правових, педагогічних та ін.

По-друге, особистісні якості управлінців, які необхідні для успішного виконання ними службових обов’язків. Мається на увазі загальна культура, ретельність (справність), відповідальність, добросовісність, дисциплінованість, принциповість, тактовність, вміння організовувати свою діяльність і правильно використовувати робочий час і т. д.

По-третє, моральні і громадянські якості. Часто їх також відносять до особистісних. Але, думається, особливо під час розгляду управлінської діяльності держслужбовці, їх доцільно виділяти в одну групу. В числі таких якостей можна згадати демократичну орієнтацію як розуміння необхідності захисту інтересів громадян, а не деяких абстрактних „вищих інтересів” і тим більше особистих і корпоративних, у розумінні необхідності служити людям, а не панувати над ними, відкритість контролю з боку громадськості, інститутів громадянського суспільства тощо.

По-четверте, фізичне і психічне здоров’я, що дозволяє успішно переносити великі навантаження, пов’язані з управлінською діяльністю (що особливо важливо для деяких категорій службовців), орієнтація на здоровий побут і раціональне використання вільного часу, призначеного для відпочинку та культурного розвитку.

Для успішного виконання управлінськими кадрами своїх ролевих функцій необхідна наявність у них досить високого рівня позитивної мотивації, бажання займатися цим родом діяльності.

Як показує дослідницький і практичний досвід, всі перелічені якості можуть бути охарактеризовані і оцінені за допомогою відповідних індикаторів. Для підвищення якості управління доцільно в кожній організації регулярно вивчати кадровий склад зо допомогою соціологічних методів, що використовують такі індикатори. Результати такого вивчення можна використовувати і для вироблення загальних рекомендацій із вдосконалення кадрового складу (одночасно доцільно досліджувати його вікові показники), і для індивідуальної роботи із службовцями, використовуючи технологію оцінки (їх якостей і результатів діяльності) та процедуру періодичної атестації. В багатьох організаціях така робота з кадрами міцно ввійшла у практику, але не набула загального характеру. Проведені дослідження показують, що поки що склад управлінських кадрів в українській спільноті досить далека від вимог, які можуть і повинні до них висуватися.

Особлива роль у складі управлінських кадрів і в управлінській діяльності належить керівникам. Володіючи повноваженнями приймати рішення, тобто, направляти соціально-значущу поведінку підпорядкованих їм людей, керівники можуть „розвертати” громадські процеси у відповідному масштабі у тому чи іншому напрямку як в інтересах суспільства, так і врозріз з ними. Вони володіють певними перевагами у порівнянні з іншими категоріями населення і навіть великими чи меншими привілеями, особливо керівники досить високого рангу. В силу відзначених особливостей вони утворюють особливу підгрупу у складі соціальної верстви управлінських працівників, що займають особливе положення у соціальній структурі суспільства. Саме тому робота з підбору, підготовки, вдосконалення складу цієї категорії управлінських кадрів є дуже важливою складовою частиною практики соціального управління, а вивчення відповідних процесів, як і самого складу керівних кадрів, – важливим напрямком у соціології управління.

Керівнику необхідно володіти всіма зазначеними вище якостями, які необхідні управлінським кадрам взагалі. Але його особливе положення та роль вимагають наявність низки додаткових якостей. Необхідно відзначити такі, як організаторські здібності, якості лідера, вміння працювати з людьми. Багато в чому ці якості є вродженими. Тому необхідно вміти розгледіти їх у людях, котрі ними наділені, щоб вирощувати з них керівників і своєчасно відсіювати від відповідної перспективи претендентів, котрі їх позбавлені. Відповідно, повинна існувати ефективно функціонуюча система підбору і підготовки керівних кадрів, що включає в себе і навчальні заклади різних видів, і створення в організаціях кадрового резерву, і проведення з ним регулярної роботи, включаючи різного роду стажування потенційних керівників.

Соціологія управління покликана вияснять, у якому ступені виконуються на ділі ці вимоги, сприяючи тим самим вдосконаленню складу керівних кадрів та їхній практичній діяльності.

Не можна не торкнутися проблеми бюрократії. Термін „бюрократія”, якому досить часту надають негативної оцінки, за своєю суттю нічого негативного не містить. Він визначає раціональну систему управління, максимально чітку, строго формалізовано організовану і таку, що використовується для виконання своїх функцій працівників, для котрих управління є професійною діяльністю.

Деколи терміном „бюрократія” визначають сукупність цих працівників, тобто, професійних управлінців. Деякі вчені (наприклад М. Вебер, чи відомий американський соціолог Н. Смелзер) називають бюрократією будь-яку організацію, яка наділена управлінськими функціями. Наукою доведено і практикою підтверджено положення, що без такої системи управління не зможе здійснювати жодна організація, а тим більше суспільство в цілому.

М. Вебер обґрунтував, що бюрократія у її ідеальному варіанті уявляє собою найбільш раціональну систему управління. Але у реальному житті вона завжди у більшому чи меншому ступені відхиляється від ідеалу. Тому, з деяким спрощенням можна стверджувати, що бюрократія буває „хорошою” і „поганою”, але, на мою думку, це вже залежить від складу управлінської організації. Завдання полягає у тому, щоб вдосконалювати побудовану на бюрократичних засадах систему управління – в організаційнім і правовім відносинах , у розумінні її кадрового складу та методів діяльності. Саме таке завдання потрібно вирішувати і у нашому сьогоднішньому суспільстві, спираючись на дані науки, у тому числі і соціологію управління.