1. Сім’я та шлюб як соціальні інститути.

Визначення певних понять у будь-якій науці - досить складне, відповідальне і важливе завдання. Тому від того, як буде визначено поняття сім'ї, залежатиме і її подальше вивчення, і поведінка громадян відносно сім’ї, а також стосунки між індивідами як у середині сім'ї, так і за її межами.

Спочатку наведемо декілька визначень сім'ї, щоб виявити спільні і відмінні риси. Відомий західний соціолог Н. Смелзер дає таке визначення: «Сім'я - основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільним побутом та взаємною відпо­відальністю за виховання дітей». На думку радянського вченого А.Г. Харчева: «Сім'я - історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, мала соціальна група, члени якої пов'язані шлюбними родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої обумовлена потребою су­спільства у фізичному і духовному відтворенні населення». Н.Й. Черниш, соціолог зі Львова, визначає сім'ю як «інституціоналізовану спільноту, яка складається на основі шлюбу та породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров'я дітей, їх соціалізацію та виховання». Професор В.П. Андрущенко та деякі інші соціологи визначають сім'ю як «соціальне об'єднання, члени якого пов'язані спільністю побуту, взаємною мо­ральною відповідальністю і взаємодопомогою».

Як бачимо, в останньому визначенні, на відміну від перших трьох, немає згадки про дітей, і це є першою при­чиною, яка породжує або може породжувати певні проблеми відносин у суспільстві. Якщо у визначенні сім'ї не згадуються діти, то це означає, що функція дітона­родження, виховання і соціалізації дітей не є функцією сім'ї. Виходить, що сім'єю можна вважати й одностатеві пари, які живуть разом, мають спільний побут та й морально відповідають один за одного. Це питання досить гостро стоїть у деяких сучасних суспільствах: чи надавати одно­статевим парам статусу сім'ї, чи ні? Якщо виходити з останнього визначення сім'ї, то їм слід надавати такого статусу. А якщо виходити з перших трьох, - то ні.

З іншого боку, з перших трьох визначень випливає, що бездітним двостатевим парам теж не слід надавати статусу сім'ї. Але ж майже в усіх країнах такі нари вважають сім'єю. Біологічно такі сім'ї можна вважати аномалією, але вони є в кожному суспільстві, і відсоток подібних сімей буває досить істотним. Якщо викинути з визначення сім'ї згадку про народження і виховання дітей, то це буде означати стимулювання саме бездітних, у тому числі одностатевих сімей. А це посилить тенденцію до зменшення народжуваності і відповідно підвищить загрозу вимирання людства, оскільки функція продовження людського роду буде слабнути. Отже, останнє з наведених нами визначень сім'ї неправильне і потрібно зупинитись на одному з попередніх? А що ж тоді робити з тими парами, які не мають дітей? Саме життя зараз підказує виходи з цього скрутного становища. Якщо певна пара особистостей хоче набути статусу повноцінної сім'ї, вона повинна будь-яким чином мати дитину. Якщо з фізіологічних причин одного або двох партнерів вони не можуть мати своїх дітей, то існує інститут усиновлення дітей, які залишились без батьків. Відомо багато таких випадків, коли таку дитину беруть на виховання і виховують її, як свою кровну. Крім того, досягнення у медицині зараз дозволяють мати дітей різними іншими способами: за допомогою батьків-донорів, сурогатних матерів, вирощування плоду у пробірці тощо. У цьому випадку залишаються проблеми суто моральні, але такі факти вже мають місце і їх не можна не враховувати. Навіть одностатеві пари таким чином «наро­джують» собі спільних дітей.

Виходячи з вищесказаного, спробуємо надати визна­чення сім'ї, яке могло б задовольнити більшу частину у су­часному суспільстві. Сім'я - це система відносин між под­ружжям, батьками і дітьми. Ми навмисно опустили з визначення поняття кровної спорідненості, пам'ятаючи, що його може і не бути в разі усиновлення чужої дитини. Нема у визначенні і поняття спільного побуту. Хоча ця ознака і є суттєвою для більшості сучасних сімей, але вона присутня, як правило, на початкових стадіях існування сім'ї, коли діти малі і живуть разом з батьками. Коли вони виростають, то часто батьки з дітьми живуть окремо, не мають спільного побуту, але все рівно сім'я, переходячи у інший стан, залишається сім'єю. Сказавши, що сім'я - система відносин між подружжям, ми маємо на увазі шлюб, який є основою будь-якої сім'ї.

Шлюб - це форма відносин між подружжям, яка вста­новлює права й обов'язки їх один до одного, до їх дітей і батьків. Це основний засіб формування сім'ї. У народі кажуть, що одружитися - означає наполовину зменшити свої права і подвоїти свої обов'язки. Моральні цінності шлюбу полягають в індивідуальній взаємній любові, у почуттях материнства і батьківства, подружньому і бать­ківському обов'язку, взаємоповазі і допомозі.

Хоча й існують деякі інші причини вступу індивідів у шлюб, але головною все ж є взаємна любов двох осо­бистостей і, як наслідок цієї любові, - народження дітей. Отже, любов можна вважати одним із головних чинників сім'ї. Недарма сім'ю вважають сплавом любові: подружньої, батьківської і дитячої. Якщо всі ці три любові гармонійно поєднуються, то таку сім'ю можна вважати щасливою. Як правило, ці три любові взаємопов'язані: любов чоловіка і жінки один до одного продовжується у любові до їх дітей і знаходить відповідь у любові дітей до своїх батьків. Подібні взаємини зміцнюють сім'ю, сприяють нормальному її розвитку, існуванню, створюють оптимальні умови для найкращого виховання і соціалізації індивідів.