Світові релігії – виникли в межах одного народу, але в силу свого універсалізму поширилися серед різних народів і націй: християнство, іслам, буддизм.
Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації (церква, конфесія, деномінація, секта), для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени.
Церква – це об’єднання віруючих на основі спільних догматичних уявлень, обрядів, канонів. Вона тісно пов’язана з суспільством. Будь-яка церква має свою ієрархію (служителі культу, клір, миряни). В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-католицька, римо-католицька, православна (три гілки: УПЦ Московського патріархату,
УПЦ Київського патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква).
Секта - це відносно закрите об’єднання одновірців, що виникає як опозиційна течія стосовно до існуючої конфесії, як правило, вимагає від своїх віруючих непримиренного ставлення до інакодумців, додержання суворої дисциплін і виконання всіх наказів секти і ритуалів (свідки Єгови, методизм, баптизм ін.)
Деномінація – проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму. До протестантських деномінацій в Україні належать: свідки Єгови, адвентисти сьомого дня, євангельські християни та ін.
4. Структура релігії: релігійна свідомість, релігійні організації, релігійна діяльність, релігійні відносини.
Релігійна свідомість – це форма суспільної свідомості, сукупність вірувань, почуттів та емоцій, традицій, звичаїв, у яких відображається навколишній світ через уявлення про надприродне.
Релігійна діяльність є видом соціальної діяльності й криє в собі позакультову і культову діяльність (молитва, богослужіння, відзначення релігійних свят, релігійна пропаганда, благодійна діяльність та ін.)
Важливим видом релігійної діяльності є культ – сукупність релігійних обрядів, церемоній, ритуалів і свят.
Релігійні відносини – вид ідеологічних відносин, що реалізуються через стосунки віруючих, релігійні зв’язки громад і церков. Найважливішою характеристикою стану релігійних відносин у суспільстві є релігійність. Визначають три чинника, які характеризують цей феномен:
Ø релігійна віра – відданість релігії, прийняття її віровчення;
Ø релігійна поведінка – відвідування богослужінь, участь у здійсненні обряді тощо;
Ø приналежність до певної релігійної конфесії.
Під рівнем релігійності розуміють відсоткове відношення респондентів, яким притаманні ознаки релігійності, до всієї сукупності опитаних.
Поняття „ступінь релігійності” показує інтенсивність вияву релігійності(міцна чи слабка віра у надприродне, в Бога, постійне чи епізодичне відвідування богослужінь і т.п.).
Поняття „характер релігійності” включає інформацію про рівень і ступінь релігійності, конфесійну визначеність, особливості та національну специфіку релігійних організацій.
Найбільш загальною характеристикою релігійності об’єкта (від соціальної групи до суспільства в цілому) є поняття „стан релігійності”. Воно синтезу всі ці поняття: рівень, ступінь, характер релігійності протягом певного періоду часу.
У соціологічній літературі часто поняття „стан релігійності” і „релігійна ситуація” вживаються як синоніми. Однак між ними є деякі відтінки. Поняття „релігійна ситуація” фіксує явище більш конкретне, більш локалізоване у часі і просторі, воно характеризує більше діяльність релігійних організацій і віруючих.
Релігійні організації: церква, секта, деномінація.
Окремо від релігійних організацій існують різноманітні релігійно-політичні інститути, релігійно-політичні партії, релігійно-професійні та молодіжні союзи, міжнародні релігійні об’єднання тощо.
5.Релігія як соціальна підсистема суспільства розвивається разом з ним, а процеси, що розвиваються в ній, впливають на інші соціальні процеси. Найвагоміші в релігійній сфері – це процеси сакралізації та секуляризації.
Сакралізація – це широке залучення до сфери релігійного впливу на функціонування різних соціальних інститутів, на відносини і форми суспільної та індивідуальної свідомості.
Секуляризація– це процес послаблення впливу релігії як засобу мислення та життя і одночасно послаблення впливу церкви як суспільно-політичної сили.
При виникненні відповідних соціальних умов процес сакралізації може перейти в процес ресакралізації , як це відбувається в сучасній Україні.
Під ресакралізацією розуміють складний і бурхливий процес релігійного відродження духовної культури на фоні продовження дії об’єктивних і суб’єктивних факторів оновлення секуляризаційної культури.
У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення, вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру серед громадян країни з різними відносинами до релігії.