ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ.

Однієї зі складових частин інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. На цьому ринку обертається особливий товар, що є інтелектуальною власністю людини чи групи людей і може бути об’єктом інвестування. Товарну форму здобуває продукт інтелектуальної діяльності індивідуума чи колективу. Тому інтелектуальна власність може виступати в двох формах: індивідуальній і колективній.

Інтелектуальна власність в широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності в виробничій, науковій, літературній і мистецькій діяльності. В Україні створена законодавча база про наукову і науково-технічну діяльність та про інтелектуальну власність. Вона включає ряд законів, урядових постанов та нормативних актів установ інтелектуальної власності (Міністерства освіти і науки України та Державного патентного відомства України).

По традиції, що склалася, інтелектуальну власність підрозділяють на “промислову власність” і “авторське право”. Під “промисловою власністю” розуміють такі об’єкти інтелектуальної власності як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг. “Авторське право (копірайт)” надає авторам творів науки, літератури, мистецтва певні права, які дають їм можливість протягом обмеженого періоду часу дозволяти чи забороняти ті чи інші види використання їх творів. Є група об’єктів інтелектуальної власності, які можуть бути віднесені до промислової власності або до авторського права умовно. Це сорти рослин, комерційна тайна (ноу-хау), технічна документація, припинення несумлінної конкуренції.

Захист прав інтелектуальної власності гарантується державою на підставі офіційних охоронних документів. Відповідно до видів інтелектуальної власності класифікуються об'єкти інтелектуальних інвестицій. До них відносять: відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг.

Відкриття – основний результат фундаментальних наук. Ним вважається встановлення невідомих раніше об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Сутність відкриття виявляється в тому, що воно, маючи характер чисто теоретичний, в ході подальших досліджень може стати основою для практичного використання виявленої закономірності. Але наукові відкриття в теперішній час не відносяться ні до одного з видів інтелектуальної власності, складаючи її окремий об’єкт, і не являються об’єктом інтелектуальних інвестицій, хоч Громадянський кодекс України зафіксував наукове відкриття в якості об’єкта інтелектуальної власності. Ведеться державний реєстр відкрить, зроблених в Україні.

Винахід (корисна модель) – це результат творчої діяльності людини в будь-якій області техніки і технології. Такими результатами можуть бути нові продукти чи нові способи їхнього виробництва. Винахід патентується , якщо він є новим, відповідає винахідницькому рівню і придатний для промислового застосування. Винаходу надається правова охорона, якщо він новий, має винахідницький рівень і промислово придатний. Така правова охорона може здійснюватись патентом або авторським свідоцтвом. Процедура по наданню і підтримці прав на промислову власність включає в себе виконання адміністративних функцій по суті однакових або схожих для багатьох країн, тому і робота, яка виконується установами по охороні промислової власності, або схожа або ідентична.

Патент – це документ, який видається винахіднику урядовою службою. Наявність патенту створює правову ситуацію, коли запатентований винахід може використовуватись (виготовлятися, продаватися, імпортуватися) тільки з дозволу власника патенту. Захист, який надає патент, як правило, обмежений 15 – 20 роками.

В деяких країнах (їх небагато) в якості об’єкту охорони патентом признаються корисні моделі. Корисною моделлю вважається конструктивне виконання пристрою. У цьому випадки вимоги до винахідницького рівня і промислової придатності нижче, тривалість охорони менше, ніж у випадку винаходу але права, які дає патент на корисну модель, подібні тим, що дає патент на винахід.

Система патентування сприяє технологічному розвитку такими шляхами:

- стимулює створення нових технологій;

- забезпечує умови їх успішного промислового застосування;

- сприяє передачі нових технологій і реалізації інноваційної стратегії розвитку;

- забезпечує організаційну структуру, яка заохочує приток іноземних інвестицій.

Одна з головних причин виникнення системи патентування у всіх країнах полягає в тому, щоб забезпечити стимули для створення нових технологій. Це досягається за рахунок того, що винахідник отримує виключні права на комерційне використання запатентованого винаходу на обмежений період часу в обмін на публічне розкриття сутності винаходу. Через переваги в конкурентній боротьбі винахідник отримує можливість компенсувати свої витрати на дослідження і розробки.

Система патентування стимулює винахідницьку і інноваційну діяльність також за рахунок накопиченого фонду технологічної інформації, яка міститься в розкритій патентній документації. Інформація про технології, яка міститься в розкритій патентній документації може породжувати нові ідеї, подальшу винахідницьку і інноваційну діяльність.

Другим із засобів охорони винаходів, окрім патентів є авторське свідоцтво. Вимоги, яким повинен задовольняти винахід, щоб отримати на нього авторське свідоцтво, в основному ті ж, що й до винаходів, на які видається патент. Різниця полягає лише в тім, що винахід, захищений патентом, може використовуватись лише володарем патенту, а в випадку захисту винаходу авторським свідоцтвом держава володіє виключним правом на його використання, а винахідник має право на певне винагородження.

Продуктами, що доповнюють інтелектуальну власність, є промислові зразки, товарні знаки та фірмові найменування. Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в області художньо конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, розцвічення чи їхнє сполучення, що визначає зовнішній вигляд промислового виробу, що задовольняє естетичні запити споживачів. Художні особливості зразка можуть бути відтворені промисловими засобами, тому зразок називається промисловим. Патенти на промислові зразки або свідоцтва про їх реєстрацію видаються терміном на 10 років з можливим продовженням терміну ще до 5 років.

Знак для товарів і послуг – це позначення, по якому товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб, тобто це словесні, образотворчі, об'ємні й інші позначення чи їхні комбінації, виконані в будь-якому кольорі або колірному сполученні. Порівняно недавно товарні знаки почали визнавати, як вид власності, володар якої має право на її захист. Законодавство про товарні знаки передбачає, що їх правовий захист може здійснюватись таким чином:

- шляхом доказу факту реєстрації, який є доказом права на всі процесуальні дії;

- наданням права заборони на використання товарних знаків іншими особами без дозволу офіційних володарів.

Право власності на товарні знаки засвідчуються на термін 10 років з можливим наступним періодичним продовженням щораз на 10 років.

Фірмове найменування звичайно служить для розпізнання підприємств і виділення їх серед інших, характеризує репутацію і стан підприємства. Тому фірмове найменування є корисним джерелом інформації для споживачів. Охорона фірмових найменувань передбачена більшістю національних законодавств.

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, типології інтегральних мікросхем, художні твори і т.п. Окремі з них можуть підтверджуватися патентним відомством, по іншим, зокрема, науковим працям, добуткам літератури, мистецтва діють норми авторського права, закріплені цивільним кодексом.

У залежності від виду, інтелектуальна власність по різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари і послуги стають об’єктом інвестицій, однак вони можуть реалізуватися на споживчому ринку. Інвестор здобуває інтелектуальні товари і послуги з метою їхнього використання інвестиційної (підприємницької) діяльності в надії одержання в майбутньому доход. Тому вкладення в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) з метою комерційного використання прийнято називати інтелектуальними інвестиціями. Інтелектуальні інвестиції здійснюються різними засобами.

Для комерційної передачі і придбання технологій існують три основних юридичних методи: продаж патенту, ліцензування і угода про ноу-хау. Продаж патенту на винахід і всіх прав, що з ним пов’язані, засвідчується письмовим документом, який звичайно називають засобом передачі патентних прав.

Метою контракту, який укладається в зв’язку з патентною ліцензією є набуття права на використання винаходу, захищеного патентом. Ліцензії бувають виключні, одноосібні і прості. Виключна ліцензія гарантує, що її власник не буде мати конкурентів, навіть в особі володаря патенту. Одноосібна ліцензія гарантує її власнику, що володар патенту не надасть ліцензію іншим особам в межах території, на якій діє контракт. Проста ліцензія не надає ніяких гарантій, а просто дає право на використання винаходу.

Угода про продаж ноу-хау може бути оформлена окремим письмовим документом або пункти, що його торкаються можуть бути включені в ліцензійний контракт, якщо власник запатентованого винаходу є розробником і держателем ноу-хау. Передача ноу-хау може здійснюватись у речовій формі у вигляді документів, фотографій, комп’ютерних програм або в нематеріальній формі у вигляді пояснень, консультацій по технології виробництва, управління фінансами чи маркетингом і т. п. Такі способи передачі ноу-хау іноді називають технічними або управлінськими послугами.

Комерційна передача і придбання технологій можуть також здійснюватись разом з продажем, купівлею і імпортом машин, станків і інструментів, необхідних для виготовлення продукції чи реалізації процесу.

Придбання інформаційних послуг може здійснюватись через наймання різного роду фахівців – вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації і т. д.).

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватися за рахунок різних джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватнопідприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб.

Фінансування інтелектуальних інвестицій за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється державою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансуються з держбюджету, є самі широкі верстви населення, що навчаються в середніх школах, професійно-технічних училищах, ліцеях, коледжах, технікумах і вузах, працюють у державних науково-дослідних інститутах, здобувають навчальну літературу по державних пільгових цінах. Разом з тим, у всіх розвинутих країнах світу поряд з безкоштовними установами освіти й охорони здоров'я існують і приватні (елітні).

Приватнопідприємницький капітал орієнтується на виробництво інноваційних інтелектуальних товарів, що у максимально короткий термін принесуть підприємницький доход зі ставкою прибутку вище середньої в промисловості. Приватні інтелектуальні інвестиції здійснюються у виданнях навчальної, учбово-методичної, довідкової літератури, науково – дослідницьких праць, науково – популярних і художніх творів.

Інтелектуальні інвестиції в науково – дослідницьку діяльність реалізується у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково – дослідницьких, інжинірингових і консалтингових фірм. Дану форму інтелектуальних інвестицій прийнято відносити до інновацій.

Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюються брокерські фірми і науково – консультаційні центри, що мають в своєму розпорядженні банки даних про новітні винаходи, промислові зразки, науково – технічних розробках, захищених патентами і ліцензіями, інформаційними банками даних по інших інтелектуальних товарах і роботах. Ці фірми мають в своєму розпорядженні також банки даних про дипломованих (що мають сертифікат) фахівців, що володіють знаннями, навиками і досвідом в різних напрямах науки і техніка, яка може привернуті до здійснення того або іншого інвестиційного проекту на контрактній або іншій основі.

Більшість країн з ринковою економікою розташовують в інтелектуальній сфері цілим рядом установ, що функціонують за рахунок субсидій з боку фірм і окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети і коледжі прийнято називати неприбутковими установами, а фірми і приватних осіб, виступаючих в ролі інвесторів, - донорами.

Це альтернативний бюджетному і підприємницькому сектор економіки, через який здійснюється інтелектуальні інвестиції, як правило, з добродійною метою. Прикладом може служити університет Карнеги у Вашингтоні, фонд Сороса, який здійснює ряд проектів інтелектуального інвестування в Східній Європі, у тому числі і в Україні. Результатом діяльності неприбуткових установ в інтелектуальній сфері є поліпшення життєвого рівня окремих верств населення. Зокрема, в Україні фондом Сороса фінансувалося перенавчання офіцерів, що звільняються з армії.

Не дивлячись на неприбутковий характер таких організацій, вони можуть одержувати певні доходи: від реалізації інтелектуальних товарів і послуг, операцій з фондовими цінними паперами і ін. Доходи можуть поповнюватися за рахунок дотування з державного і місцевих бюджетів на виконання соціальних програм, за рахунок отримання спонсорських грантів. Звичайно комерційна діяльність неприбуткових установ обмежена умовами розподілу доходів і через звільнення державою від сплати податків на інвестиції і одержуваний дохід. Одержувані таким чином доходи від інтелектуальних інвестицій в неприбутковому сектори стають надбанням суспільства в цілому