Живопис

Камінь

Класицизм

Класицизм пориває з естетичними принципами рококо й займає в багатьох питаннях протилежну позицію.

Провозвістниками змін стали такі публікації, як збори малюнків римських терм Палладіо, видане Берлінгтоном в 1730 р. Ще в 1717 р. англійський архітектор Кемпбелл намагався наслідувати античні зразки при проектуванні фасаду Будинку Берлінгтона. Археологічні розкопки 1719 р. у Геркуланумі й Помпеях у 1748 р. допомогли оформитися наміченому напрямку. Французький колекціонер А. Кайлюс, що повернувся з подорожі по Греції й Малої Азії, опублікував між 1752 і 1755 рр. «Збори античних стародавностей». Отже, спочатку в Англії, а потім і у Франції епохи Людовика XV розвивається тенденція «повернення до античності». Особливу роль зіграла в цьому діяльність гравера Ш. Кошена й ряду інших художників. У цей же час у Німеччині Вінкельман випускає в 1764 р. першу «Історію мистецтва стародавності». Публіка, якій починають приїдатися криволінійні переплетення рококо, охоче ухвалює більш строгий стиль. Пізніше до цих нових віянь додалися, під впливом творів Дідро й Руссо, ідеї повернення до природи й до безпосереднього почуття.

Напрямок, що формується, торкається не тільки архітектури, але й прикладного мистецтва. Під впливом Кайлюса цей напрямок підтримує маркіза де Помпадур. Незабаром він становиться загальним. У стилі Людовика XVI, а потім Директорії й Першої імперії використовуються багато мотивів античного мистецтва. При Людовику XVI і в період Директорії в декоративнім мистецтві ще зберігається легкий і галантний стиль, зате в епоху Наполеона в мистецтві знову запановує атмосфера диктатури, здійснюваної Ш. Перс’є й П. Фонтеном; подібна диктатура проводилася, як ми пам'ятаємо, Лебреном в епоху Людовика ХІУ. Зайнятий державними справами Наполеон рідко висловлював які-небудь ідеї із приводу мистецтва, проте до нас дійшло досить красномовне побажання, написане їм на ескізі канделябра, виконаному Перс’є: «Поменше прикрас: адже канделябр буде служити імператорові!»

В архітектурному декорі епохи Людовика XVI серед мотивів скульптурних прикрас зустрічаються ови, меандри й інші елементи, запозичені в греків, а також, зрозуміло, квіткові пагони, гірлянди й акантові листи. З'являються численні скульптури й сюжетні барельєфи, що пожвавлюють площину стіни, як, наприклад, статуї у парадного входу Великого театру в Бордо (іл. 629) і барельєфи на фасаді Ам’єнського театру. Найчастіше зображуються персонажі античної міфології й історії Так, актовий зал Дижонського університету прикрашений стуковим барельєфом 1773 р. роботи Г. Буашо; на ньому зображена Мінерва, що нагороджує лавровими вінками мистецтва й науки. Над каміном, між двома пілястрами, розташоване панно з поверненою вліво фігурою напівголої Мінерви, яка надягає вінок на хлопчика, зображеного у фас. Декоративне оформлення будівель часів Людовика XVI залучає винятковою простотою й добірністю, близьким скоріше до грецької, ніж до римської античності.

Зразком для декоративного мистецтва при Наполеоні був Рим - звідси властивий мистецтву дух холодної величі. Прикладом можуть служити барельєфи Вандомської колони, що імітують декор колони Траяна, а також рельєфи тріумфальної арки на площі Каррусель.

Продовжує відчуватися й вплив художників-орнаменталістів. Галантний стиль кінця XVIII ст. відчувається в макетах декоративних деталей із граціозними й легкими мотивами; ми бачимо, що хоча декоратори цього періоду додержувалися ескізів орнаменталістів, вони могли дозволяти собі деякі відхилення й вільності.

Мистецтво Першої імперії не залишає місця вільностям. Персьє й Фонтен пильно стежать за точним дотриманням нового стилю, ціль якого - у твердженні величі імперії. Він відрізняється сухістю й відсутністю мотивів, почерпнутих з живої природи. Якщо зображується птах, то неодмінно орел, якщо рослина, то грецька пальметта.

У період Реставрації стиль Першої імперії залишається в силі. Деякі відхилення від нього пояснюються, мабуть, втручанням

герцогині Дю Барри, яка цікавилася мистецтвом. Однак у цю епоху двір уже не виявляє на мистецтво напрямного впливу.

Декоративний живопис цього періоду представлений настінними панно в лінійних обрамленнях, що включають невеликі орнаментальні мотиви. Прикладом можуть служити симетричні гірлянди, що обрамляють гризайлі у вітальні готелю Мегре де Серийї (Лондон, Музей Вікторії й Альберта). Зустрічаються також східні мотиви, як, наприклад, у шести панно 1780 р. з Версаля, приписуваних Ж.-С. Руссо де ла Ротьєру. Наведені приклади, а також виконана братами Руссо обробка будуара Марії-Антуанетти в палаці Фонтенбло показують, що декоративний живопис не втрачає свого значення в другій половині XVIII ст. Великі художники охоче займаються оформленням інтер'єру. Так, Гюбер Робер розписує пейзажами дерев'яне облицювання вітальні в одному з особняків паризького передмістя Отей в 1791 р. Типовим твором у дусі класицизму в Англії є розпис «етруської» кімнати в особняку Остерли-парк.

У часи Першої імперії розписуються десюдепорти й стелі. Їхній декор підлеглий строгому канону: у центрі міститься розетка з геометричного або стилізованого рослинного орнаменту, від якої розходяться більш вільно розташовані мотиви; увесь розпис облямовується широким бордюром. На дверному панно часто зображується жіноча фігура, що летить, навіяна помпейськими фресками, лебеді або сфінкси складають бордюр, чергуючись із нескінченно повторюваними гірляндами. Малюнок відрізняється бездоганною правильністю й одноманітністю.

У 1785 р. Ж.-Б. Ревейон заснував першу мануфактуру паперових шпалер, що відразу ж завоювали широке визнання, оскільки вони звільняли від витрат на дорогі розписи стін. Шпалери цієї мануфактури відрізнялися високою якістю й великою різноманітністю. Їхній декор становили пейзажі (види Швейцарії або берега Босфору), історичні епізоди (єгипетський похід Наполеона), літературні персонажі (Поль і Віргінія) і, нарешті, квіти. Вони виконані у святкових тонах, бездоганні по малюнкові і є прекрасною обробкою інтер'єрів. Французи й іноземці навперебій купують ці панно зі шпалер, що зберігали популярність принаймні протягом напівстоліття.

Серед ведучих орнаменталістів, творців оригінальних малюнків і акварельних ескізів декору, слід згадати наступні імена: Ж.-Ш. Делафос, Ж.-Б. Кове, П.-Ф. Шофар, Р. Лалонд, П. Рансон, А. Саламб’є. Багато хто з них опублікували починаючи з 1768 р. збірники гравірованих ескізів декору й меблів, виробів із простих і дорогоцінних металів. Делафос є одним з головних творців стилю Людовика XVI; Рансон з великим талантом розробив витончені квіткові мотиви; Кове дав своїй праці назву, яка прекрасно підійшла б і до альбомів інших орнаменталістів: «Збори ескізів для молодих художників, що присвятили себе декоративному мистецтву».

У Наполеонівську епоху діяльність усіх художників підлегла, як уже говорилося, офіційному керівництву, здійснюваному Перс’є й Фонтеном. У 1812 р. вийшло у світ твір цих художників «Збори ескізів для прикраси інтер'єру й усіх видів обстановки» — справжня біблія нового стилю.

У мистецтві оформлення книги вплин деякого часу блискуче триває традиція попередньої епохи, представлена, наприклад, гравюрами П.-К. Марильє до зборів байок Дора (1775 р.). Однак найбільш видатним книжковим ілюстратором періоду класицизму безумовно є Ж.-М. Моро-молодший. Чарівні віньєтки його роботи прикрашають книги й часом компенсують незначність їх змісту зробленою гармонією шрифту й ілюстрацій як сюжетних, так і чисто декоративних. В 1774- 1783 рр. Моро створив гравюри до творів Ж.-Ж. Руссо й збірник із двадцяти чотирьох гравюр (з додаванням дванадцяти гравюр роботи С. Фрейдеберга) під загальною назвою «Про костюм». Ці витончені й точні гравюри, виконані по малюнках з натури, дають нам живу уяву про французьке суспільство передреволюційного періоду.

Дух античності відчувається в рівних і строгих обрисах «римського» шрифту видань Ф.-А. Дидо в Парижі й Г. Бодоні в Пармі. Але самим чудовим типографським твором епохи Першої імперії є, імовірно, «Опис Єгипту» (1809- 1828), справжня енциклопедія, складена вченими, що ухвалювали участь у військовому поході Бонапарта. Численні гравюри, що ілюструють цю книгу, відрізняються високими художніми цінностями.