ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ: ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ.

Управління - це процес впливу на систему для переведення її в новий стан чи для підтримки її в якомусь установленому ре­жимі. Воно характеризується наявністю системи, причинного зв'язку між її елементами, керуючої і керованої підсистем, дина­мічного характеру системи і керуючого параметру. Вихідним, тобто початковим, пунктом управлінської діяльності є форму­вання і вибір цілей, кінцевим - їхнє досягнення. Риси, властиві усім видам управління, можна об'єднати в 2 групи: статистичні (властиві формі та структурі управління) і динамічні (властиві процесу управління).

Предметом теорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонента економіки. Теорія управ­ління вивчає закони системи управління в цілому, закони синте­зу її компонентів.

Закономірності управління як цілого - це насамперед зако­номірності формування системи управління: її структури, її кад­рів, її технічної бази, її методів. їх вивчає теорія управління. Крім того, закони управління - це закономірності функціону­вання системи управління, взаємодії її елементів. їх також вив­чає теорія управління.

Таким чином, саме теорія управління вивчає цілісні компле­ксні закономірності управління - і системні, і локальні. Цим обумовлений інтерес до теорії управління з боку працівників, які мають справу з управлінням у цілому, тобто для керівництва. Якщо теорія планування насамперед орієнтована на працівників планування, а бухгалтерський облік і статистика - на працівни­ків облікових органів, то теорія управління - це насамперед нау­ка для керівників.

У силу наявності в управлінні двох типів закономірностей: закономірностей-принципів і закономірностей-конкретних ре­комендацій - у рамках теорії управління й у рамках загального предмета і методу виділяються дві самостійні частини. Перша з них називається теорією управління. Вона вивчає і розкриває принципи управління - системні і локальні. Друга — теорія управлінського мистецтва. Вона використовує підхід зразків і виробляє рекомендації для конкретних ситуацій.

Отже, метод теорії управління включає: логічний метод і ме­тод зразків. У свою чергу логічний метод розкривається в насту­пних підходах: плановий, системний, комплексний, оптимізаційний, прагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву.

Плановий підхід свідчить про те, що деякі з управлінських процедур повинні обов'язково підкорятися плануванню (напри­клад, фінансування, загальна стратегія виконання робіт, конт­роль та ін.).

Системний підхід означає, що управління розглядається як єдине ціле, що органічно зв'язує всі його елементи. Тому теорія управління йде від загального до конкретного і ціле має визна­чальне значення стосовно його елементів.

Комплексний підхід полягає в розгляді управління як єдино­го цілого, що складається з економічних, організаційних, техніч­них, правових і психологічних аспектів.

Оптимізаційний підхід виражається в прагненні досягти кіль­кісної визначеності в аналізі проблем управління і на основі цьо­го побудувати математичну модель, що дозволяє знаходити оп­тимальні рішення.

Прагматичний чи прикладний підхід методу теорії управлін­ня означає безпосередню орієнтацію на запити практики з метою задоволення їх і можливою передбачення майбутніх потреб управління.

У теорії управління виділяють дві частини: теорія управлін­ня, що побудована на базі логічного методу і мистецтво управ­ління, що включає емпіричні узагальнення.

У теорію управління входять такі чотири розділи: механізм управління, структура управління, процес управління й удоско­налювання управління. їхній зміст визначається єдиним об'єктом управління. Основою теорії управлінського мистецтва є поняття «зра­зок». Зразком є критично проаналізований окремий випадок із практики (може бути як позитивним, так і негативним). Зразок включає опис ситуації, аналіз проблеми і варіантів її рішення, характеристику обраного шляху й отриманого результату. Щоб зразок став елементом теорії управлінського мистецтва він обо­в'язково повинен включати рішення, його аналіз і висновки.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Розкрити сутність і умови реалізації гармонізації в управлінському контексті.

2. Якому поняттю в історичному аспекті відповідає сучасне „екологічне управління”?

3. Дотримання яких вимог необхідно забезпечити, щоб екологічне управління відповідало своєму призначенню?

4. Які проблеми треба подолати в екологічному управлінні для реалізації сучасних екологічних вимог?

5. Дати характеристику базовим основам екологічного управління.

6. Що характеризує історію взаємовідносин людини і природи?

7. У чому, на Ваш погляд, полягає сучасна глобальна екологічна криза?

8. Означити історичні епохи які характеризувалася різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань.

9. Схарактеризуйте загальні властивості складних систем.

10. Які Ви зробили особисті висновки щодо ролі та місця екологічного управління в гармонізації відносин і взаємодії суспільства і природи?

11. Що таке управління?