СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Теоретичні основи управління: предмет і метод теорії управління.
Загальні властивості складних систем.
Базові основи екологічного управління.
Сучасні вимоги до екологічного управління.
План.
ОУвЕД, Лекція 1
ПРЕДМЕТ ДИСЦИПЛІНИ „ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ”
3. Історія розвитку системи «природа—суспільство»
Література:
1. Максименко Н.В., Задніпровський В.В. Організація управління в екологічній діяльності. – Х., ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005, - 192 с.
2. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. - К., „Либідь”, 2004, – 430 с.
Гармонізація в управлінському контексті означає активну діяльність, спрямовану на подолання розладу, досягнення узгодженості. Отже, у взаємовідносинах та взаємодії суспільства і природи пріоритетним має бути подолання екологічного розладу і досягнення екологічної узгодженості. Екологічна стратегія гармонізації є прагненням оптимально узгоджувати взаємозалежність суспільства і природи.
Гармонізація взаємовідносин суспільства і природи зможе настати внаслідок такої зміни людської діяльності, у першу чергу управлінської, коли людство, спираючись на пізнані природні закономірності, прийме на себе функції системного управління соціально-екологічними і приро-довідновлюваними процесами, щоб досягти соціально-екологічної рівноваги. Реально гармонізація, як ідеал взаємовідносин та співіснування суспільства і природи, може настати тоді, коли люди управлятимуть не природою, а насамперед собою, своїми «ресурсними апетитами», своєю екологічною свідомістю й культурою.
Якщо брати до уваги дослівне давньогрецьке визначення поняття «екологія», що являє собою вчення про гармонію в домівці, середовищі життя, то екологічне управління як домоуправління повністю відповідає біблійному призначенню людини: «І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала» (Буття 2:15). Тобто призначення екологічного управління — доглядати і оберігати як планетарну домівку (середовище життя), так і національні домівки. Для цього і створюються міжнародні організаційні механізми гармонізації співіснування та національні системи екологічного управління як механізми гармонізації.
Механізми гармонізації діють на державному, корпоративному, місцевому і громадському рівнях.
Для того щоб екологічне управління відповідало своєму призначенню, необхідно дотримуватися таких вимог:
1. Принципи, методологія екологічного управління повинні бути адекватними задекларованим на глобальному й національному рівнях керівним принципам гармонізації життєдіяльності суспільства і збалансованого розвитку.
2. Впровадження й розвиток екологічного управління мають ґрунтуватися на екологічних функціональних законах і принципах та методології системного підходу.
3. Для забезпечення методологічної тотожності в підходах екологічне управління повинно мати у своїй основі систему міжнародних регламентів і стандартів, методологію системно-екологічного підходу.
4. Розвиток системного екологічного управління має засновуватись на гуманітарних принципах і пріоритетах національної екологічної політики.
5. Функції екологічного управління повинні кореспондуватися із загальносистемними функціями адміністративного управління.
6. Екологічне управління має грунтуватися на власній законодавчій і нормативно-правовій базі, яка за своїм правовим впливом на розвиток суспільства повинна займати домінуюче місце та роль.
7. Ефективність екологічного управління забезпечується професійно підготовленим управлінським персоналом — екологічними менеджерами, підготовка яких здійснюється за спеціальними програмами.
8. Екологічне управління повинно мати у своєму розпорядженні власну
інформаційну систему, яка забезпечує моніторинг реалізації прийнятих рішень.
Для створення умов щодо реалізації сучасних екологічних вимог треба подолати проблеми в екологічному управлінні, а саме:
• законодавчу невизначеність системного екологічного управління;
• недостатню професійну екологічну підготовку управлінського персоналу щодо володіння методологією системного підходу;
• міжгалузеву методологічну неузгодженість функцій екологічного управління.
• міжгалузеву нормативну невідповідність моделей екологічного управління
• функціональну невідповідність національної системи екологічного управління Европейському регламенту 1836\93 і міжнародним стандартам серії ISO 14000.
Значну роль у стримуванні розвитку екологічного управління відіграє неструктуризованість і галузева розпорошеність функцій екологічного управління. Тому чіткий розподіл функцій і відповідальності між державною, корпоративною, регіональною (місцевою) і громадською системами екологічного управління сприятиме становленню й постійному вдосконаленню систем екологічного управління.