І. Право на працю та інші права, гарантовані конституцією України.
V. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
V. Організація періодичних медичних оглядів на підприємствах.
IV. Відповідальність працівників за порушення норм і правил з охорони праці.
ІІІ. Кодекс законів про працю (КЗпП) України – основа трудового законодавства країни.
І. Право на працю та інші права, гарантовані конституцією України.
План лекційного заняття.
ІІ. Основні положення Закону України "Про охорону праці"
Конституція України – основний Закон України, який прийнято 28 червня 1996 р. Нижче наведено витяги з нього, що стосується питань охорони праці.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється.
Кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищає закон.
Стаття 44. Ті, хто працює, має право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку.
Заборона страйків можлива лише на підставі Закону.
Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості в нічний час.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Це право ґрунтується загальнообов’язковими державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі Закону за рішенням суду.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень, для себе і своєї сім'ї,що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Стаття 50. Кожен має право на небезпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також і право на її поширення. Така інформація ніким не може біти засекречена.
ІІ. Основні положення Закону України "Про охорону праці"
Закон України "Про охорону праці" схвалено 14 жовтня 1992 р. відтоді до нього було внесено зміни і доповнення. Далі наведено "Закон із змінами" за станом на 21 листопада 2002 р.
До основних положень цього Закону належать:
— реалізація конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності;
— регулювання відносин між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
— встановлення єдиного порядку організації охорони праці в Україні.
У першому розділі Закону визначено поняття охорони праці роботодавця та працівника; наголошено на тому, що Закон поширюється на юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, а також на всіх працівників.
Державна політика в галузі охорони праці ґрунтується на принципах:
— пріоритету життя і здоров'я працівників;
— повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
— забезпечення контролю за станом виробництва та сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
— комплексного розв’язання завдань охорони праці з урахуванням досягнень науки і техніки;
— соціального захисту працівників та повного відшкодування втрати працездатності;
— встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств;
— адаптації трудового процесу до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану.
До кола державної політики в галузі охорони праці належать, також використання економічних методів управління охороною праці, державне фінансування заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків, підвищення кваліфікації працівників, координації діяльності всіх органів, зайнятих проблемами охорони праці, використання досвіду та міжнародного співробітництва з поліпшення умов та безпеки праці.
Другий розділ Закону України "Про охорону праці" стосується гарантій прав на охорону праці. Це право забезпечується укладанням трудового договору та загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Під час укладання трудового працівник має бути проінформований під розписку про умови праці на його робочому місці. Якщо в процесі роботи створилася ситуація, небезпечна як для його життя чи здоров'я, так і для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля – працівник має право відмовитись від дорученої роботи, повідомивши про це керівника робіт, фахівця з охорони праці підприємства, представника профспілки, страхового експерта з охорони праці. При цьому за працівником зберігається середній заробіток.
Якщо роботодавець не виконує вимоги законодавства з охорони праці та колективного договору – працівник має право розірвати трудовий договір, отримавши при цьому вихідну допомогу в розмірі не менше за тримісячний середній заробіток.
Законом встановлено пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення працівників спецодягом, мийними та знешкоджувальними засобами. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, або у разі смерті працівника, здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Законом передбачено й інші пільги. У цьому розділі є статті, які стосуються охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.
Власник зобов’язаний забезпечити функціонування системи управління охороною праці, що потребує створення відповідних служб, розроблення колективного договору, виконання профілактичних заходів, впровадження прогресивних технологій та найновіших досягнень, розроблення і затвердження положень, інструкцій, здійснення контролю щодо дотримання правил експлуатації машин, механізмів, організацію пропаганди безпечних методів праці та інші заходи.
Працівник зобов’язаний:
— дбати про особисту безпеку, а також про безпеку і здоров'я оточення;
— знати і використовувати вимоги нормативно – правових актів з охорони праці;
— проходити навчання, інструктажі, попередні та періодичні медичні огляди.
Службу охорони праці на підприємствах створює власник, коли кількість працівників становить 50 осіб та більше. Якщо кількість працівників менше за 50 осіб – функції служби охорони праці можуть виконувати на правах сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.
Якщо кількість працівників на підприємстві менше за 20 осіб – функції служби охорони праці можуть виконувати сторонні фахівці, які залучаються на договірних засадах і мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковуються безпосередньо роботодавцю. Фахівці служби мають відповідні права та обов’язки.
Далі у третьому розділі розглянуто, які існують комісії з питань охорони праці підприємств, умови,за яких проводяться обов’язкові медичні огляди працівників (щорічний обов’язків медичний огляд працівників віком до 21 року),навчання з питань охорони праці, фінансування охорони праці.
Фінансування заходів з охорони праці у державному і місцевих бюджетах виділяються окремим рядком.
Для підприємств або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці мають становити не менш як 0,5% від суми реалізованої продукції.
Для бюджетних організацій витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.
Питання охорони праці повинні регулюватися в колективному договорі та додержуватися під час проектування, будівництва, реконструкції або капітального ремонту.
Четвертий розділ Закону стосується стимулювання охорони праці, п’ятий– нормативно – правових актів з охорони праці, шостий – державного управління охороною праці, сьомий розділ – державного нагляду і громадського контролю за охороною праці. Схему взаємодії органів державного управляння і державного нагляду та громадського контролю наведеного на малюнку. Звертаємо увагу, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) виконує одночасно функції управлянні та нагляду за станом охорони праці на підприємствах.
У Законі наведено права, обов’язки та соціальний захист посадових осіб цього центрального органу, йдеться про громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці та про уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці.
Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці розглянуто у восьмому розділі. Законом встановлено штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб та працівників.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Оскаржити стягнення можна в місячний термін у судовому порядку.
Голова Держнаглядохоронпраці має право накладання штрафу на підприємство до 2 відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства. Начальник територіального управління – до 1 відсотка місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф.
За порушення законів та інших нормативно – правових актів про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.
Дев’ятий, останній розділ Закону України "Про охорону праці" містить прикінцеві положення.