Ювелірна справа

Скло

 

У продукції народного склоробства, як і в кераміці, можна виділити речі щоденного вжитку й вироби спеціального або святкового призначення.

Народне склоробство, як правило, зберігає стародавні форми міського склоробства і його стиль. І все-таки характерною його рисою є спрощення технології виробництва й декору. Любов до барвистості виразилася у вживанні емалей. І у Франції й у Богемії виготовлялися особливі фляги для прочан і сулії для святої води. У Богемії виготовляються навіть скляні табакерки у вигляді плоских флаконів, а в Провансі - подвійні графинчики для оцту й масла.

Серед скляних предметів повсякденного користування самі ходові-склянки й пляшки. Деякі склянки прикрашені поліхромним емалевим розписом із зображенням птахів або квітів і з написами начебто: «Так здраствує моя подружка Марі» або « За здоров'я моєї красуні». Звичайно такі вироби виконувалися на замовлення для весілля й забезпечувалися датою, місце їх виготовлення - найчастіше Нормандія або Орлеан. У департаменті Орн виготовлялися глечики із квітковим орнаментом на тулубі. Багато цікавих предметів виготовлялося в Лотарингії й Лангедоці. У горах Маржерид (Овернь) виконувалися різні вироби: флакони з ручкою, посудини з ажурними краями для святої води, пляшки, склянки й інший столовий посуд для рідин; їхньою особливістю є синьо-зелений колір і безліч повітряних пухирців, у товщі скла.

Назвемо й круглі віконні гравіровані стекла середини XVIII ст. ельзаського виробництва; в Ельзасі виготовляються також графини й напів штофи для вина із квітковим і зооморфним травленим декором і гравірованим ініціалами й датою. Згадаємо також маленькі поліхромні фігурки неверської і сомюрської роботи, призначені для різдвяних сценок на сюжет "Поклоніння волхвів” або в якості настільних прикрас. Ці фігурки відрізняються великми декоративними цінностями й тонкістю роботи.

Народне склоробство існує, зрозуміло, і в інших країнах. Так, на Україні виготовлялися наприкінці XVIII ст. сулії, розписані людськими фігурами або павичами, а в Тіролеві — чаші для святої води з ажурними краями й водяні барометри.

 

 

Продукція народного ювелірного мистецтва дуже нечисленна й здебільшого виконана з мінімумом дорогоцінних матеріалів через обмежені засоби в селян. Найпоширеніші у Франції види виробів — хрестики-підвіски, виготовлені, як правило, не раніше XIX ст. У різних варіантах вони зустрічаються в Савойї й Лотарингії, у Бретані й Провансі, в Оверні й Брессі. Виконуються вони зі срібла або золота й декоруються гравіруванням або емаллю. Нерідко з економії їх виробляють із міді. У Савойї, як і в Дофінові, хрестик носять на стрічечці або на ланцюжку. Вище хреста на тій же стрічечці прикріплюється серце, ледь менше по розміру. Хрест нормандської роботи складається з тонкої золотої пластинки з карбуванням, алмазним гравіруванням і сердечком нагорі. Бретонський хрест, називаний «жанет», менше нормандського; його носять на чорній оксамитової, іноді вишитій стрічці, на якій крім хреста підвішується кулон у вигляді сердечка. Відмітним знаком протестантського хреста є підвіска у вигляді голубки, а в деяких місцевостях розповсюджений мальтійський хрест. У Нормандії голубка несе в дзьобі гілочку, а над нею поміщений ювелірний бант, обрамлений золотою філігранню із гранованими білими камінчиками, так званими «алансонськими алмазами». Намисто, називане « рабським ланцюгом», виконується із прямокутних пластинок з карбованим візерунком і емаллю. Згадаємо також золоті серги, круглі або у вигляді кілець із підвіскою. У Веле відзначимо круглу золоту підвіску у формі розетки, промені якої прикрашені гранатами-кабошонами. Намисто «золота нитка» складається з декількох золотих ланцюжків, скріплених позаду на загальній широкій пластинці; ланцюжків буває п'ять або шість - по числу волячих запряжок у господарстві. На кільцях з овальним каменем зображується церква Богоматері в Пюі. Усі подібні прикраси відливаються, виковуються або чеканяться.

Нагадаємо й про скромну прикрасу, яка була колись у великому ході; дві срібні пряжки, з яких одна з гачком, що служили застібкою для селянської робочої блузи. У Бургундії в XVIII ст. виготовлялися пряжки з товстої срібної пластини, яку обробляли куванням, а за допомогою пиляння одержували ажурні завитки. Починаючи з періоду Реставрації виготовляються пряжки у формі черепашки з литого срібла, а з кінця Другої імперії - прикраси меншого розміру у вигляді букетика із квітів і листя.­

Прикраси часто виготовляються досить далеко від того місця, де їх носять. Так, обручки бриансонських жителів виготовлялися не по сусідству в Дофінові, а біля Безьє, і продавалися на ярмарку в Бокері, куди з'їжджалися альпійські селяни.

За межами Франції відзначимо в першу чергу прикраси, які удосталь носять голландські селянки. У Зеландії носять напів обруч, що закінчується золотими прикрасами на скронях; ці прикраси мають вигляд згорнутого джгута з кінчиком, що стирчить, або прямокутних пластинок, залежно від приналежності жінки до протестантської або католицькій церкві.

У Польщі, у Закопане (Карпати) пряжки для робочої блузи декоровані ажурними мотивами й увінчані хрестом. У Буковині поширені намиста із двох ниток з десятьома - двадцятьома хрестиками-підвісками на кожній; обидві нитки кінчаються ажурними розетками. У Далмації (Югославія) жінки носять у волоссях щось начебто срібної діадеми, що складається з ланцюжка або пов'язки, прикрашеної філігранними квітами, до якої підвішені тонкі ланцюжки з дисками або стилізованими листочками на кінці; численні дрібні деталі коливаються й бриньчать, коли жінка повертає або опускає голову. Там же існують пояса й намиста з багатьох багато й ретельно оброблених елементів.