Живопис

Камінь

Ставки

Для объектов налогообложения, суммарная стоимость которых менее 300 млн р.:

• не > 0,1% для жилых помещений,

• не > 0,5% по объектам кап. строительства, не относящихся к жилищному фонду

• не > 0,3% в отношении земельных участков (сельхозназначения, ЛПХ, жилищный фонд)

• не > 1,5% в отношении прочих земельных участков.

•

Для объектов с суммарной кадастровой стоимостью более 300 млн р.:
- 0,5% по объектам капстроительства и незавершенного капстроительства (независимо от их принадлежности к жилищному фонду);
-1,5% в отношении земельных участков.

Обробка каменю не посідала важливого місця серед народних художніх ремесел. Будинки здебільшого були дерев'яними, і не було особливих приводів споруджувати спорудження з різьбленого каменю. У підсумку до нас дійшли тільки невеликі скриньки й нечисленні предмети домашньому начиння з дуже простим декором. Все-таки у двох областях Франції — у Бретані й Баскської області - різьблення по каменю було розвинене більше, ніж в інших місцях. Обоє названих району довго залишалися осторонь від великих транспортних шляхів, і внаслідок цього продукція народної творчості збереглася там краще, чим в інших місцях.

У Баскській області різьблення по каменю застосовувалася для прикраси могильних пам'ятників і для написів на стінах будинків. Відомі надгробні плити навіть 1000 р., більшість, що ж дійшли до наших днів відносяться до XVI-XIX ст. Вони мають своєрідну форму диска (іл. 648); до XVII ст. хрести на них не зображувалися, а форма їх сходить, очевидно, до епохи менгірів. Такі ж стели зустрічаються в Іспанії й Португалії. Їхній орнамент дуже різноманітний, але всі його мотиви запозичені. У числі геометричних елементів є розетка, концентричні кільця, симетрично розташовані коми. Зображуються також релігійні емблеми, головним чином хрести, які відрізняються великою різноманітністю й, можливо, копіювалися з монет, хризми, букви «IHS» із хрестом над буквою «Н». Є також і сцени з людськими фігурами. Серед інших декоративних мотивів зустрічаються свастика з округле загнутими кінцями, так званий баскський хрест, у якім деякі вчені вбачають талісман, що опікує череду овець, п'ятикутна зірка - середньовічна цехова емблема, грецька буква «Т» (тау), стилізована квітка купини, лілія, спіралеподібні візерунки й багато інших. Тварини й рослини зображуються рідко й виглядають незграбними. У нижніх Піренеях зустрічаються стели із птахами, що клюють виноградне гроно.

Усі ці мотиви виконані в дуже низькому або поглибленому рельєфі. Як правило, застосовується техніка зняття тла, кругла скульптура становить виняткову рідкість. Людські фігури й знаряддя праці зустрічаються не часто й завжди носять схематичний характер. На одній зі стел зображений гравець у баскський м'яч. Серед знарядь праці частіше інших зустрічаються знаряддя хлібороба й прялі, але можна бачити також знаряддя дроворуба, плотника, муляра, коваля, ткача, словом, представників звичайних для Європи ремесел. Кам'яні прикраси будинків складались звичайно з написів, що містилися над дверми, з іменами власників будинку й декількох декоративних мотивів із числа тих, що ми бачили на надгробних пам'ятниках. Цікаво, що ім'я дружини вказувалося на однакових правах з іменем чоловіка й з додаванням її дівочого прізвища. Написи виконані чіткими римськими прописними буквами й постачені датою. Як і на дископодібних стелах, написі гравіровані по вийнятім тлу. Іноді різьбленням прикрашається карниз каміна або чоло печі, що палився деревним вугіллям. Тут повторюються вже бачені нами типи орнаменту й та ж техніка зняття тла. До початку XIX в. частіше застосовується більш легка техніка поглибленого рельєфу. Як ми бачимо, у різьбленні по каменю народні майстри не проявляють великої винахідливості й розробляють устояні декоративні форми. Ми виявимо подібні риси також в інших жанрах народного мистецтва й в інших країнах.

У Бретані зустрічаються елементи архітектурного декору в техніці рельєфу, але набагато більшу самобутність бретонці виявили в області круглої кам'яної скульптури. На відміну від баскських, бретонські рельєфи досить високі й містяться не на могильних пам'ятниках або стінах будинків, а прикрашають церковні будівлі й пришляхові розп'яття. На церквах ХУІ ст. можна побачити цікаві зображення кораблів, так, наприклад, кораблі, зображені на стіні церкви Сен-Нонна в Пінмарі, нагадують про участь судновласників у будівлі храму. В інших місцях зображуються вітрильні судна або прості баркаси, оточені рибами, що нерідко не уступають по розмірах самому човну. Мотив риби взагалі часто зустрічається в бретонських орнаментах.

Бретонські церкви прикрашалися скульптурними ансамблями, у які входять кам'яне розп'яття, оссуарій, ворота, священне джерело, а усередині будівлі-чаша зі святою водою. Бретонське народне мистецтво в основі своєї релігійно.

Бретонська скульптура перейнята сільською простотою й одночасно врочистістю, яка колись ще підсилювалася втраченою нині поліхромністю.

Ворота храмової території прикрашалися рельєфами, статуями святих і зображенням розп'яття. Пришляхові кам'яні розп'яття збереглися в безлічі; вони складаються з одного або декількох хрестів і фігур. Деякі із пришляхових розп'ять, як, наприклад, у Троноені або в Плугастель-Дауласі, складаються із трьох хрестів, у підніжжя яких перебувають фігури святих, постамент прикрашений багатофігурним рельєфом, що зображують різні епізоди Страстей Господніх або інші євангельські сюжети. На оссуаріях біля цвинтарів нерідко зображується кістяк з косою або стрілою Анку - символ смерті; його можна побачити й над чашею зі святою водою, наприклад у церквах Ла Мартира або Ларош-Моріса, що відносяться до початку XVII ст. Скульптурний ансамбль бретонських церков завжди відрізняється добірністю й смаком.

Джерела мають скульптурне обрамлення, виконане із граніту й, як правило, релігійного змісту. Вони являють собою мініатюрні спорудження, іноді в чисто готичному стилі, іноді в стилі бароко, але в кожному разі від них віє сільською простотою й самобутністю; почесне місце в композиції займає ніша зі статуєю Богоматері або святого. З незапам'ятних часів місцеві жителі приходять до цих джерел і справляють прадавні обряди, для того щоб зцілитися від хвороби, уберегти худобу й часом навіть (джерело св. Варвари в Морбіані), щоб знайти чоловіка.

Усі ці твори створювалися для простих людей руками художників, а вірніше кустарів, вихідців з народу. Хоча вони додержуються іконографічному канону, запропонованому церквою, вони додають від себе й грубуватий гумор і соковитість, що відрізняють фігури й загальний дух композиції. Ці пам'ятники надзвичайно декоративні і є нерідко кращою прикрасою села.

Декоративний живопис існував у народнім мистецтві в різних формах.

Назвемо в першу чергу настінний живопис, якому шведські селяни ряду провінцій прикрашали до різдва внутрішні приміщення своїх ферм, вносячи святкову жвавість в довгу північну зиму. Релігійні сюжети розписів відрізнялися яскравими фарбами й наївністю трактування. У XVIII і XIX ст. їх копіювали з ілюстрацій до Біблії видань 1580 і 1618 рр. Цей приблизно двовіковий розрив характерний для народного мистецтва. Те ж ми можемо спостерігати й у Норвегії в районі Телемарка, де стіни й стелі селянських будинків нерідко розписані біблійними або баєчними сценами, квітами й листами в стилі бароко.

У деяких східноєвропейських країнах живопис бароко одержав своєрідне трактування, пов'язане з використовуваним матеріалом. Наведемо як приклад крашанки в Польщі, Чехословаччині, Румунії й на Україні. Вони розписані геометричними й квітковими мотивами, незмінно строкатими, з перевагою червоного кольору (іл. 653). У Румунії цю роботу виконують винятково жінки, які дають декоративним мотивам, що існують, можливо, уже три тисячі років, забавні назви, наприклад « котяча мова», «чортова конячка».

Церкви й каплиці прикрашалися наївно виконаними вотивними картинами. Вони були поширені по всій Франції; нині прекрасні збори таких картин можна бачити в церкві Нотер-Дам-де-Лаге біля Ніцци й у церкві Сент-Анн-д'Оре в Бретані. Зображені на них сюжети носять чітко описовий характер: завдання художника полягало в тому, щоб переконливо показати, при яких обставинах донатор картини щасливо уник небезпеки або смерті. Художник майже або зовсім не дотримує законів перспективи й об'ємності, давно прийнятих офіційним мистецтвом. Він стурбований у першу чергу не художньою стороною картини, а тем, щоб як можна виразніше повідати про подію й підкреслити заступництво небесних сил, якого був визнаний гідним його замовник. Деталі одягу й обстановки виписані з великою старанністю. Нерідко напис указує ім'я донатора й дату.

Відзначимо зображення святих на склі; вони виконуються зі зворотної сторони скла, для того щоб забезпечити схоронність мальовничого шару. Композиції такого роду зустрічаються в багатьох місцях Німеччини, Австрії, Богемії, Іспанії й у східних, прикордонних з Німеччиною районах Франції.

Згадаємо тут же прикраси з паперу, що пожвавлювали стіни селянських будинків, переважно більших спільних кімнат. Їх робили ранньою весною польські дівчата в районі Лович вирізні прикраси, що імітували на папері, зі шкіри (іл. 650). Ходові мотиви таких вирізок - древо життя, симетричні й не симетричні птахи, зірки, іноді людські фігури. Це мистецтво існувало донедавна. Щось подібне виникло у Франції в XVI ст.: невеликим ножичком вирізалися з паперу різні сюжети, призначені для обрамлення зображень святого або святої. Виготовлялися вони здебільшого в монастирях, і їх орнаментальні мотиви певною мірою відбивали стиль офіційного мистецтва.

Відзначимо також виконані аквареллю й гуашшю особисті грамоти майстрів, що працювали по всій країні, що й часто переїжджали з місця на місце. Цікаві й мішені для вправи в стрілянині з лука; розписані орнаментом із квітів, такі мішені врочисто підносили в дарунок переможцям змагань лучників.

На закінчення зупинимося на лубочних картинках. Виконані в техніці гравюри на дереві, вони відбивали готичну традицію, існували вони в самих різних країнах — Бельгії, Голландії, Іспанії, Італії, Польщі, Росії - і всюди втілювали зовсім самобутню національну манеру. Поряд із цими гравюрами помітне місце займають ікони, що становлять особливу галузь народного мистецтва слов'янських країн.

Народні живописці Франції, творці лубочних картинок, працювали у всіх провінціях країни й, природно, запозичили сюжети із самих різних джерел. Основними центрами цього жанру на півночі й на сході країни були Лілль, Амьєн, Нансі, Мец, Епиналь, Монбельяр; на заході - Шартр, Руан, Кан, Ле-Ман, Ренн, Нант; на півдні - Тулуза й Авиньон. У Парижі такими гравюрами славиться вулиця Сен-Жак. Вони гравірувалися по дереву й по міді, а в XIX ст. літографувалися. На дерев'яну дошку фарба наносилася щіткою за трафаретом, на мідь - кистю з висвітленням окремих ділянок. Сюжети відрізняються великою різноманітністю. У першу чергу назвемо розп'яття (іл. 649) і зображення різних святих: св. Микола в східних областях або св. Ганна в Бретані; св. Блез і св. Герен, що опікують худобу, св. Венсен, заступник виноградників. Вертаючись із паломництва, що вірують приносили із собою зображення посещенной святині, наприклад церкви Нотр-Дам у Пюі. Є зображення заступників ремесел, наприклад св. Елігія, патрона ковалів, і навіть «Доброї святої Ледарки, покровительки ледарів». Тематика гравюр дуже багата й включає всі, від «Справжнього портрета вічного жида» до повчальної картинки «Кредит помер, його доконали злісні боржники». На сході країни виготовляються гравюри із зображенням солдатиків; майже у всіх провінціях друкуються гравюри злободенно-політичного змісту; у міру чергової зміни політичної декорації художники задовольнялися тим, що прилаштовували своїм персонажам іншу голову. Серед таких пропагандистських афішок можна зустріти листки «Святий Наполеон — римський воїн» або « Луї-Наполеон Бонапарт, президент Французької республіки». Гравюри зображують повсякденні сценки із представниками різних ремесел, торкаються тем шлюбу, як, наприклад, «Древо життя»: на високому суку сидять чоловіки, а стоять внизу жінки намагаються заманити їх униз. Часом релігійне й світське поєднуються, і до тексту духовного гімну, надрукованому на листку, додається мотив модної пісеньки.