Кераміка

ХІХ століття не стало значною епохою в історії керамічного мистецтва, хоча й відзначений рядом технічних удосконалень. При Луї-Пилипові Севрський завод віртуозно копіює на порцелянових виробах полотна відомих живописців, повністю ігноруючи саму специфіку керамічного мистецтва. Зважаючи на все, завдання виконання оригінальних творів, вірних духу кераміки, нікого більше не цікавить. І тільки на порцеляновій мануфактурі в Баййо, куди не доходять паризькі впливи, виготовляються поліхромні блюда з білим тлом, навіяні розписами китайської порцеляни, але, що не копіюють його.

У період Другої імперії на фабриках паризьких пригородів Крей, Монтеро й Шуазі-ле-Руа усе більше застосовується друкований декор, досить характерний для цього часу. Виникають і нові мотиви: гучний успіх знаменитого роману «Хатина дядька Тома» викликав близько 1860 р. поява численних фігурок негрів, що зокрема танцюють. Зрозуміло, ці статуетки не мають нічого загального з африканським мистецтвом і можуть бути віднесені до тієї ж категорії, що фігурки «азіатів» стилю «шинуазери» ХУІІІ ст.

Дух імітації й наслідування відчувається навіть у роботах кращих керамістів. Т. Дек загальний захват, що викликає, технічною винахідливістю, копіює то фаянси Ізника, то фаянси італійського Відродження. З появою в Європі великої кількості японських естампів поширюється «японська» мода, пропагандистом якої з'явився Едмон де Гонкур. Керамісти наслідують не тільки японський фаянс і порцеляну: так, наприклад, у Лиможе Авилан скопіював у порцеляні японський лаковий виріб XVII ст.

Нарешті близько 1875 р. Е. Шапле й А. Даммуз починають робити кам'яну масу й порцеляну. Це ознаменував початок перевороту Все більше відчувається потреба в сучасному і європейському стилі замість копіювання, що зжив себе, античних, китайських і японських зразків. Повсюдно поширюється мода на вироби з кам'яної маси. Видатний художник О. Делаерш створює добротні, міцні форми й соковиті кольори глазурі (іл. 670). Червоно-коричневі посудини з кам'яної маси зі стилізованим декором принесли йому заслужену славу. Декор, коли він є, відіграє другорядну роль, художня цінність виробу досягається головним чином за рахунок краси матеріалу. Ж. Каррьє виконує скульптурні портрети в кам'яній масі (наприклад, голова дитини з Музею декоративного мистецтва) і вази у формі рослин. А. Дальпейра створює з кам'яної маси посудини криваво-червоних і темно-синіх розцвічень; Є. Лашеналь, що працює під сильним японським впливом, винаходить так звану бархатисту глазур, застосовуючи обробку поверхні кислотами.

Бездушне копіювання часів Другої імперії відійшло в минуле. Художники здійснюють ряд оригінальних досвідів, результатом яких був, наприклад, створений в 1900 р. ребристий флакон з кам'яної маси в срібнім монтуванні роботи Л. Гайяра (Гамбург, Музей мистецтва й ремесел); позбавлена всяких прикрас, ця річ по стилю на піввіку випередила свій час. Ряд інших художників приєднуються до цього напрямку; таким чином, функціоналізм, який інші «виявили» тільки в 1950 або навіть в 1960 р., чітко виявився вже в 1900 і 1914 рр. Посудина існує в першу чергу для того, щоб містити рідину. Про це говорять виразні у своїй простоті виробу з кам'яної маси, виконані Емілем Леноблем (іл. 672) в 1912 р. або посудини 1920 р. роботи Еміля Декйора; Декйор поряд з кам'яною масою виготовляв також фаянс і порцеляну. Згадані художники невтомно продовжують пошуки нових шляхів; надалі французька школа кераміки з кам'яної маси не обдурила очікувань. У своєму розвитку вона продовжувала йти по шляху спрощення форми, відмови від багатого орнаменту; не прибігаючи до копіювання, вона черпала натхнення зі строгих і позбавлених прикрас японських виробів для чайної церемонії або з повсякденної народної кераміки.

У селі Ла Борн, центрі народного гончарного виробництва, працює своєрідний художник П. Бейер, який не ліпить вручну, а виготовляє на гончарнім крузі фігурки тварин (іл. 673) або людей і, зокрема, святих, як, наприклад, св. Бона, заступника гончарів (ок. 1937).

Згадаємо ряд художників, що виявили свій талант у зовсім інших жанрах: Ж. Мейодон, всупереч сучасній строгості форм, декорує свої твори в перському стилі фігурами людей і тварин, не боячись прибігати й до обробки золотом; А.Мете імітує перський люстровий декор, але використовує при цьому дуже прості мотиви; художниця К.- д'Етьєнн створює декоративний фриз із поливної теракоти для будівлі Європейської ради в Страсбургові; інша керамістка - С.Рамьє засновує майстерню Мадура, де працював Пикассо, і створює сучасну кераміку Валлориса.

Творчі пошуки художників знаходять нарешті відгук і попит. Фабрики, що роблять фаянсовий і порцеляновий посуд, що широко розходиться завдяки серійному виробництву, поступово відмовляються від застарілих художніх принципів. У першу чергу це стосується більш гнучких підприємців, таких, як Руар або Авилан, які запрошують передових художників, щоб з їхньою допомогою створити справді нові моделі сервізів. У їхньому числі на заводі Авилана був створений кавовий порцеляновий сервіз по моделях С. Лаліка. Художники більше не повторюють віджилий і безликий декор і прагнуть до вироблення гармонічної форми. Якщо ж вони прибігають до декору, то він відрізняється високими художніми цінностями, прикладом чому можуть служити фаянси з Кемпера й, зокрема, твори по моделях Меййо, Киливика й інших, виконані фірмами Анріо й Кералюка. Відзначимо вдалі досвіди в Люневілі на підприємствах Келлера й Герена й у Монтеро у Буланже. Тепер покупці, яким недоступні унікальні твори мистецтва, можуть придбати сучасні вироби, виконані на цілком пристойному рівні.

В інших країнах спостерігається таке ж зрушення. Кераміка поступово модернізується. У Данії особливо цікава копенгагенська порцеляна, що прославилася фігурками тварин, що мали великий успіх на Всесвітній виставці 1900 р. Інший датський порцеляновий завод, «Бінг і Грйондаль», випускає прекрасні статуетки, з яких сама примітна — «Венера» К. Нильсена. Не можна обійти й повні своєрідності твори Ж. Гогена й вироби Капера із глазурованої глини.

У Німеччині цікаво працює в новому напрямку така відома мануфактура, як Нимфенбург; близько 1910 р. її продукція обновляється статуетками І. Вакерле й фігурками тварин по моделях Т. Кернера. Вакерле й ряд інших художників прагнуть відродити мистецтво майоліки. Шмуц- Баудиц і М. Ленгер звертаються до зразків народного гончарного посуду Баварії.

У другій половині XIX ст. англійські художники піднімають бунт проти шаблону промислової продукції й імітації стилів минулого. У. Моррис виступив пропагандистом і захисником ремісничих виробів ручної роботи. У. Морган демонстрував їхню гідність на практиці, виготовляючи глиняний посуд із квітковим декором, навіяним візерунками турецького фаянсу. Це були лише перші кроки на шляху до відновлення. Новими віяннями відзначена еволюція виробів манчестерської фірми Пілкингтон. Що робила протягом довгого часу виробу з люстровим декором, ця фірма перейшла з 1928 р. на випуск посудин у сірій гамі із чорним малюнком роботи Роджерса. Але головну роль у відновленні англійського мистецтва кераміки зіграв Бернар Ліч, який працював якийсь час у Японії й зумів творчо перетворити у своїх виробах з кам'яної маси японські художні принципи. Ліч вплинув на продукцію англійської школи останнього часу; одним із чудових представників цієї школи був М. Кардью (іл. 675). Поряд із цим керамічна промисловість, зокрема фірма Веджвуд, не задовольняє своєю прославленою традиційною продукцією й запрошує талановитих художників сучасного напрямку. Створюючи по їхніх ескізах сервізи з більш простими формами, зі скупим декором або зовсім без нього, фірма Веджвуд сприяє впровадженню й поширенню сучасного мистецтва.

Переважна роль форми й матеріалу виразно відчувається у відмінних виробах недавнього часу, створених у народній манері. Цього напрямку дотримуються шведські фабрики порцелянових і керамічних виробів у Густавсберзі й у Рерстранді, фінські мануфактури «Арабіа» і «Варцила», італійські фабрики, грецькі підприємства Ефтиміаді-Менегакі, керамічні підприємства Іспанії; у США його впроваджує Чарлз Биннз; у Японії -Сйодзи-Хамада. У цій області, як і скрізь, нові ідеї поширюються по усьому світу з великою швидкістю.

Нововведенням в області технології з'явився перехід з деревного палива на газ і електрика, що помітно полегшують випал.

Трохи осторонь стоїть кераміка Пікассо, що створював у Валлорисі вироби, не позбавлені гумористичної нотки (іл. 674). Втім, це характерно для нашого часу й особливо для Франції. Сучасні художники не знають ніяких заборон. Престиж живопису занадто великий, і всі знаходять природнім, що живописець береться за кераміку або ювелірну справу, за медалі або художнє скло, не пройшовши спеціального навчання. У виняткових випадках їх починання увінчуються успіхом, однак набагато частіше відсутність професійності приводить до невдачі: у мистецтві художник повинен насамперед володіти ремеслом. Про це говорив ще Ґете.