Сутність фіскальної (бюджетно-податкової) політики, її види

Сутність та функції державного бюджету

Державний бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади.

Державний бюджет – це фонд фінансових ресурсів держави.

Бюджетна система України складається із державного бюджету та місцевих бюджетів. Сукупність всіх бюджетів бюджетної системи є зведеним бюджетом України.

Державний бюджет виконує такі функції:

- збільшує або зменшує сукупний попит;

- виконує перерозподільну функцію;

- стимулює або гальмує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;

- забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок певних об'єктивних причин є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами;

- забезпечує фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності;

- збалансовує бюджети нижчих рівнів.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

- податкові надходження;

- неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти.

Державні видатки поділяються на чотири категорії:

- споживання в державному секторі (заробітна плата працівникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання);

- трансферти приватному сектору;

- проценти з державного боргу;

- державні інвестиції.

Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави, остання категорія — державні капітальні видатки .

Профіцит бюджету – його доходи більші, ніж видатки.

Дефіцит бюджету – видатки більші, ніж доходи.

Дефіцит державного бюджету вимірюють у відсотках до валового внутрішнього продукту.

Дефіцит державного бюджету є одним із найважливіших макроекономічних показників, які характеризують стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Виникаючий у результаті перевищення витрат над доходами, бюджетний дефіцит покривається, як правило, державними позиками (внутрішніми і зовнішніми).

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Держава маніпулює податками та державними видатками, при недостатньому сукупному попиті збільшує державні видатки, скорочує податки; при надмірному попиті –державні видатки скорочуються, а податки збільшуються. Стимулювання попиту, як правило, збільшує інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застійні явища. Виконує держава ці функції за допомогою такого інструменту як державний бюджет.

За формами виділяють дискреційну та недискреційну фіскально-бюджетну політику.

Дискреційна фіскальна політика – цілеспрямована, свідома зміна розмірів державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті спеціальних рішень уряду, спрямованих на зміну рівня зайнятості, обсягу виробництва і темпів інфляції. При дискреційній фіскальній політиці з метою стимулювання сукупного попиту в період спаду цілеспрямовано створюється дефіцит держбюджету внаслідок збільшення державних видатків (наприклад, на фінансування програм по створенню нових робочих місць) або зниження податків. Відповідно, у період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Недискреційна фіскальна політика - автоматична зміна названих розмірів в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень у держбюджет у періоди росту (зменшення) ВНП, що здійснює стабілізуючий вплив на економіку. При недискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит і надлишок виникають автоматично, в результаті дії вмонтованих стабілізаторів економіки.

“Вмонтований” (автоматичний) стабілізатор – це економічний механізм, що дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не прибігаючи до частих змін економічної політики уряду. В якості таких стабілізаторів в індустріальних країнах звичайно виступають прогресивна система оподатковування, система державних трансфертів (у тому числі страхування по безробіттю) і система участі в прибутках.

За характером впливу на економіку виділяють наступні види бюджетної політики: стимулююча та стримуюча.

Стимулююча бюджетно-податкова політика (фіскальна експансія) у короткостроковій перспективі має своєю ціллю подолання циклічного спаду економіки і припускає збільшення державних видатків, зниження податків або комбінування цих мір. У більш довгостроковій перспективі політика зниження податків може призвести до розширення пропозиції чинників виробництва і росту економічного потенціалу. Здійснення цих цілей пов’язано з проведенням комплексної податкової реформи, що супроводжується обмежувальною кредитно-грошовою політикою Центрального Банку і зміною оптимізації структури державних витрат.

Стримуюча бюджетно-податкова політика (фіскальна рестрикція) має своєю ціллю обмеження циклічного підйому економіки і припускає зниження державних видатків, збільшення податків або комбінування цих мір. У короткостроковій перспективі ці міри дозволяють знизити інфляцію попиту ціною росту безробіття і спаду виробництва. У більш довгому періоді податковий клин, що росте, може послужити основою для спаду сукупної пропозиції і розгортання механізму стагфляції, особливо в тому випадку, коли скорочення державних витрат здійснюється пропорційно по всім статтях бюджету і не створюється пріоритетів на користь державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці. Затяжна стагфляція на фоні неефективного управління державними витратами створює передумови для руйнації економічного потенціалу, що нерідко зустрічається в економіках перехідного періодів.