Лікування жіночого безпліддя.

Залежить від форми безпліддя та причини, які зумовили йо­го розвиток. Терапію трубного безпліддя починають з консерва­тивних методів, у випадку їх неефективності переходять до опе­ративних методів, застосування штучних репродуктивних тех­нологій.

У разі частих загострень хронічного сальпінгоофориту реко­мендуються антибіотики із застосуванням полісинтетичних і сучас­них препаратів (цефан, цефатоксим та ін.) сульфамідів (сульфодиметоксин, бісептол 480), нітрофуранів (фурадонін, фуразолідон). Слід доповнювати лікування тинідазолом, флагілом, метронідазо-лом. У разі мікоплазмової і хламідійної інфекції застосовують пре­парати тетрациклінового ряду, у разі вірусної інфекції — противі­русні препарати (ацикловір, віралекс, зовіракс, ганцикловір), лей­коцитарний інтерферон.

На І етапі — дезінтоксикаційно-інфузійна терапія (гемодез, реополіглюкін); адаптогени (екстракти елеутерокока, кореня жень­шеню); вітаміни (В, Е, С).

На II етапі протизапального лікування рекомендується йонофорез солей міді й цинку, адаптогени.

На ІІІ етапі — диференційована імунокорекція, стимуляція імунітету; засоби, які покращують мікроциркуляцію та антиагреганти (трентал, компламін, реополіглюкін) на тлі дії ультразвуком.

У разі хронічного сальпінгоофориту на І етапі показані адап­тогени, вакцинотерапія, біостимулятори: (алое, ФіБС, склоподі­бне тіло), ферменти (трипсин, хімотрипсин), продигіозан, глюкокортикоїди, токи УВЧ, ультразвук, грязелікування (не раніше ніж через 6 міс після загострення); у разі туберкульозу геніталій — специфічна терапія.

Ще не так давно обов'язковим компонентом для відновлення прохідності маткових труб були гідротубації з підвищенням тис­ку до 150 мм рт. ст. Але досвід свідчить, що не завжди при цьому відновлюється прохідність труб, навпаки, труби розтягуються, утво­рюючи гідросальпінкси, атрофується на їх внутрішній поверхні війковий епітелій, який відіграє важливу роль в процесі транспор­тування гамет,

Застосовують і хірургічні методи лікування трубного безплід­дя. Нові можливості для оперативного лікування створив метод лапароскопії. Він малотравматичний, дозволяє виконати такі самі втручання, як і при лапаротомії.

За відсутності маткових труб або облітерації їх на великому протязі, а також у разі неефективності терапії та оперативних втру­чань слід ставити питання про екстракорпоральне запліднення.

Уразі ендокринного безпліддя основним завданням є віднов­лення або нормалізація процесу овуляції з продукцією повноцін­них яйцеклітин і достатнім розвитком жовтого тіла.

За наявності явищ гіпоталамо-гіпофізарної недостатності (гі­поплазія матки, інфантилізм з аменореєю, гіноменструальний син­дром) лікування розпочинають з циклічної терапії естрогенами та гестагенами (прогестерон) після попереднього насичення організ­му фолікулярними гормонами (фолікулін, синестрол, етинілестрадіол) під контролем результатів тестів функціональної діагнос­тики. Після цього переходять до циклічної гормонотерапії. На 2—4—6-й дні підвищення базальної температури рекомендується вводити хоріонічний гонадотропін по 1500-2000 МО. Ці препарати можна комбінувати з людським менопаузальним гонадотропіном — пергоналом.

У разі гіпоталамо-гіпофізарної дисфункції (ановуляція, низь­кий рівень ЛГ) також застосовують кломіфен, ХГ, пергонал. Ви­користовують фізіотерапевтичні фактори (ендоназальний елект­рофорез вітаміну Ві, новокаїну; шийно-лицева гальванізація з ві­тамінами Е, В; ультразвук; дія на шийку матки гелій-неоновим лазером). У жінок з яєчниковою недостатністю — з циклічної гормоно­терапії естрогенами й прогестероном переходять на поєднання зі стимуляцією овуляції, Стимуляція овуляції при різних формах безпліддя сприяє настанню вагітності в 30—40 % випадків, відно­вленню овуляції — в 70—90 %. У жінок із гіперпролактинемією для нормалізації рівня гормону показано застосування інгібіто­рів пролактину (бромокриптин, парлодел, роналін). Частота відновлен­ня фертильності коливається від 43 до 75,6 %.

За наявності пухлини в ділянці гіпоталамо-гіпофізарної си­стеми (група VI) показане оперативне втручання. Спочатку про­водять консервативне лікування склерокістозу яєчників, а за його неефективності — виконують операцію. У зв'язку з відсутністю овуляції фолікулів у яєчнику призначають кломіфен.

Найбільш ефективним за на­явності гіпертрихозу у цих хворих є препарат Діане-35. Хворі вживають його циклічно протягом 6 міс. Із оперативних мето­дів лікування склерокістозу успішно застосовують клиноподіб­ну резекцію яєчників шляхом лапаротомії. Ефективність методу: відновлення менструального циклу у 80 %, у 63 % — настає ва­гітність. Зараз клиноподібну резекцію виконують за допомогою лапароскопії, завдяки чому втручання менш травматичне й рід­ше призводить до спайкового процесу й вторинного трубного безпліддя. Хороші результати дає мікрорезекція, аргонова коагуляція яєчників.

Якщо полікістоз яєчників розвивається на тлі наднирковозалозової гіперандрогенії, необхідно призначати препарат глюкокортикоїдного ряду (дексаметазон), який можна комбінувати з кломіфеном.

Уразі склерокістозу на тлі нейроендокринного синдрому ре­комендується дієта для схуднення, кломіфен; при рецидивних (гі­перпластичних) процесах в ендометрії — клиноподібна резекція яєчників.

Лікування ендометріозу повинно бути спрямоване на норма­лізацію функції гіпоталамо-гіпофізарної системи. З цією метою в 70-х роках XX ст. розпочали застосовувати естроген-гестагенні препарати і гестагени. Широко стали застосовувати ОК. Однак зараз їх витіснив 17-альфа-етиніл-тестостерон; препарати даназол, дановал. Призначають у дозі 400—800 мг/добу протягом 6 міс. Ще більш ефективними виявилися антагоністи рилізинг-гормонів, зокрема золадекс, який вводять під шкіру живота по 3,6 мг 1 раз у 28 днів протягом 6 міс. У разі зовнішнього ендометріозу, локалізованого в ділянці яєчників, проводять оперативне ліку­вання. За умов пошкодження шийки матки — лікування лазером, кріометодом (А.В. Адамян, СІ. Кисельов, 1991). У подальшому — курс лікування даназолом, дановалом. Іноді жінка може завагіт­ніти, якщо ліквідувати дрібні вогнища ендометріозу на поверхні очеревини за допомогою лапароскопії.

Для лікування імунологічного безпліддя проводили спроби зменшити ступінь сенсибілізації організму: не допустити контак­ту організму жінки зі спермою (презервативи), призначення глюкокортикоїдних препаратів. Ефективність цих дій була низькою. Кращі результати дали внутрішньоматкові інсемінації спермою чоловіка з тим, щоб сперматозоїди не були блоковані цервікальним слизом. Ефективність методу досягає 40—50 %. Результати штучної інсемінації вдалося покращити, промиваючи перед інсемінацією порожнину матки фізіологічним розчином для видален­ня слизу, який містить антитіла (В.І. Грищенко, 1982).

Лікування при анатомічних змінах у статевих органах спрямоване на усу­нення цих змін, звичайно, оперативним шляхом: зашивання піх­вових фістул, видалення міоматозних вузлів, руйнування синехій у порожнині матки, відновлення прохідності в генітальному трак­ті при різних гінатрезіях.

Для лікування жіночого й чоловічого безпліддя в останні ро­ки все ширше застосовують допоміжні репродуктивні технології. До них відноситься внутрішньоматкова інсемінація спермою чо­ловіка.