Українське мистецтво.
Наука.
Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової
науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський
університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні,
авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський,
М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В
Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних
досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.
У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і
Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні
дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному
співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У
Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у
Миколаєві.
Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений
В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та
електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і
празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до
Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він
зробив перший переклад Біблії українською мовою.
Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні
мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та
М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після
Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні
Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім.
І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та
Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології,
мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут
мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі
був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні
Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).
Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин,
створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний,
А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в
земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток
теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.
Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського
натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті
та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і
хірурга М. Пирогова.
Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки -
історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін.
Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського,
М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського,
етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні,
М.Сумцова та ін.
3. Українська література.
Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський,
П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної
української літератури і літературної мови - поет, художник і національний
пророк Тарас Шевченко.
Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення
національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського
режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних
традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було
тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і
народність.
Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван
Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в
поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін.
Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно замовчувалося.
Його п'єси "Наталка Полтавка" та"Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального репертуару.
Початок формування нової української літератури було завершено Т. Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в
розвитку суспільного і культурного життя українського народу
Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в
засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував
кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського
народу за національну і соціальну свободу і незалежність . У своєму "Заповіті" (1845)
Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення
самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була
опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і
підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.
До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-
1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя
часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник
"української школи". Автор творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.
В ХІХ ст. з'являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької
повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли,
як ясла повні?".
У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини. Його драма"Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.
Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В
своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і
естетичні проблеми.
Висновки.
Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-
духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків
державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку
своєї культури, як органічної частини світової культури.