Хід уроку.

Планування кожної окремої теми уроку на одну навчальну годину здійснюється з урахуванням вікових особливостей молодших школярів (підвищену емоційність, рухливість, прагнення до частої зміни видів діяльності). При цьому успішність виконання учнями початкових класів практичних або творчих завдань протягом одного уроку значною мірою залежить від оптимальної організації навчального часу вчителем.

Важливий аспект оптимізації навчально-виховного процесу на заняттях з образотворчого мистецтва – визначення мети уроку, яка виявляється у спостереженні об'єктів у дійсності й творах мистецтва; виділяти головне і підпорядковане у художніх творах і власних композиціях; розвивати предметне і понятійно-образне мислення, зорову та логічно-смислову пам'ять, творчу уяву, фантазію, оригінальність і нестереотипність мислення. Кожна з перелічених цілей – ефективний засіб взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку.

Наприклад, мета «вміння цілеспрямовано спостерігати навколишню дійсність» успішно розв'язується на всіх уроках, де формуються вміння і навички сприймання. Мета «розвиток фантазії, творчої уяви...» найбільш доцільна на уроках, коли виконуються завдання за власним задумом.

Щоб успішно реалізувати завдання програми, під час планування слід передбачити домінуючу мету уроку. Домінуючою може бути навчальна мета. Наприклад, на уроках малювання на теми «Хмари і дощик», «Визирнуло сонечко з-за хмар», «Сніг іде» діти оволодівають прийомами роботи пензлем і фарбами. Виховна і розвиваюча мета на цих уроках супровідні.

На уроках, де виконуються завдання на розвиток образного мислення, творчої уяви, фантазії, наприклад, малювання композиції «Квіти на галявині», «Дерева в зимовому вбранні», домінуючою буде розвиваюча мета. Під час виконання тематичних композицій за власним задумом («Ми йдемо на свято») домінуючою буде виховна мета, спрямована на ідейно-патріотичне виховання дітей.

Другий важливий аспект оптимізації навчально-виховного процесу на заняттях з образотворчого мистецтва – визначення структури уроку, що залежить, з одного боку, від змісту та застосування найбільш раціональних методів і прийомів роботи з урахуванням вікових особливостей розвитку дітей, а з другого від індивідуальної майстерності вчителя, яка дає змогу уникнути стереотипу й творчо будувати сценарій уроку.

Це можливо, якщо враховуються загальні вимоги до сучасного уроку та основні принципи навчання і виховання, а саме: чіткість у визначенні змісту, його відповідність меті та віковим можливостям учнів, послідовний зв'язок попереднього з наступним, єдність навчальних, розвиваючих і виховних завдань, продуктивне використання часу, стимулювання й організації активності, контроль і оцінка якості знань, умінь і навичок.

Повноцінність реалізації навчально-виховних завдань залежить і від форми організації навчально-виховного процесу. Основною формою організації навчання є урок, який характеризується певними особливостями:

– центральне місце на уроках образотворчого мистецтва займає практична робота учнів;

– пріоритетною метою залишається заохочення учнів початкових класів до усвідомленого опанування образотворчим мистецтвом на пізнавально-діяльнісному рівні.

У методиці образотворчого мистецтва визначають такі типи уроків:

– за змістом: уроки малювання з натури, малювання з пам’яті, малювання за уявою;

– за способом проведення: екскурсія в музей, на виставку, на природу;

– за цілями навчання: урок набуття нових знань, формування умінь і навичок, комбінований урок.

Найбільш поширеним типом уроку образотворчого мистецтва є комбінований урок, який поєднує засоби творчого вираження учнів з послідовним процесом набуття необхідного обсягу знань, умінь та навичок в галузі образотворчого мистецтва.

Традиційна класно-урочна форма роботи може бути збагачена поєднанням індивідуальної і колективної діяльності учнів, урізноманітнена місцем проведення за­нять (у класі, на лоні природи). Поєднання індивідуальної (фронтальної) і колектив­ної роботи доцільно застосовувати під час виконання тематичних композицій: «Чарівні пташки», «Діти в цирку», «Метелики і квіти», «На лузі», «Ми йдемо на свято».

В основному діти працюють за власним задумом, а групи по 5-6 учнів періодично залучаються до виконання колектив­ної композиції на аркуші паперу, прикріпленому до дошки. Робота організовується так, що всі учні беруть участь у загальній композиції. Індивідуальні завдання і час їх виконання вчитель визначає заздалегідь. Поєднання індивідуальної і колективної роботи стимулює пошукову діяльність, сприяє формуванню навичок імпровізації, прищеплює бажання працювати в колективі.

Важливе значення для розширення сфери образотворчої діяльності учнів, поглиблення поняття про різноманітність засобів образотворення, стимулювання вияву при­родної творчої активності має зміна місця проведення занять. Наприклад, заняття «Аплікації з природного матеріалу», «Ліплення із снігу казкових героїв» краще проводити на природі для глибшого усвідомлення безпосереднього зв'язку образотворчого мистецтва і життя.

Особливу увагу слід приділяти найраціональнішим прийомам і методам навчання. Найважливіший з них – бесіда, побудована у формі діалогу вчитель – учні, на якій з'ясовується мета роботи, узагальнюються знання учнів про навколишні об'єкти, розвивається уявлення про різно­манітні засоби відтворення художнього образу. Одночасно з бесідою діти сприймають навколишню дійсність і твори мистецтва, зосереджують увагу на есте­тичних якостях об'єктів: красі і своєрідності форми, за­барвленні, виразності пластики і довершеності пропорцій.

Учні вчаться міркувати, пригадувати, зіставляти, порів­нювати, визначати спільне й відмінне у будові, формі та забарвленні споріднених предметів. Аналізуючи форму предметів, вони вчаться виділяти якісні (фактуру, загальний силует, виразність контуру) та кількісні (розміри, пропорції, відношення частини до цілого) ознаки й оволодівають знаннями про закономірності побудови певних форм – симетричність, асиметричність, зв'язок елементів у загальній конструкції об'єктів, вчаться передавати їх.

Зіставляючи та порівнюючи різні об'єкти навколишньої дійсності, діти складають стійкі уявлення про видозміни (модифікацію) однієї й тієї самої форми:

– листя може бути вузьким і широким, округлим, стрілоподібним, з плавним і ламаним контуром;

– риби відрізняються довжиною тіла, формою хвоста, плавців, голови, розташуванням очей;

– людина може бути худорлява, огрядна, висока чи низька, з деякими патологічними відхиленнями.

Поступово діти переходять від зображення зовнішніх ознак до глибо­кого розуміння принципу будови того чи іншого об'єкта, свідомо аналізують складові частини зображуваного – виділяють головне, функціонально важливе, підкреслюють найінформативніші риси створюваного образу.

Для дітей шестирічного віку характерна своєрідність сприймання художніх образів. Тому кожний твір повинен в образній формі передавати (розкривати) певну тема­тику, відзначатися чітким графічним вирішенням сюжету, композиційної і колористичної побудови. Образне сприй­мання творів мистецтва допомагає учням уявити харак­терні особливості явищ навколишньої дійсності, усвідо­мити особливості передачі форми і будови об'єктів.

Правильна організація сприймання творів мистецтва підвищує ефективність виконання виховних завдань, серед яких провідними є збагачення емоційного та естетичного досвіду учнів. Принципово новий підхід – опора на специфіку художнього образу в реалістичному мистецтві, спрямова­ність на розвиток чуттєвого аспекту сприймання – дає можливість успішно розв'язувати основні завдання викладання образотворчого мистецтва в школі:

– розуміти значення єдності форми і змісту твору;

– розвивати здатність співпереживати й виражати своє ставлення до художнього образу, в якому відображено чуття художника;

– виховувати активне естетичне ставлення до навколишньої дійсності;

– розвивати вміння розрізняти засоби художнього вираження і розуміти їхню роль у створенні автором художніх образів.

У процесі сприймання творів мистецтва увага дітей зосереджується на особливостях зображувальних і вира­жальних засобів художнього образу відповідно до основ­них завдань уроку: передача характеру форм, просторо­вих відношень між предметами (об'єкти, розташовані ближче – більші, далі – менші); загороджування об'єкта об'єктом; передача простору (вигин простору, різноманіт­ність співвідношення землі і неба, відкритий і закритий горизонт, оточення); передача настрою й стану, сюжетно-смислових зв'язків (виділення головного); взаємозв'язок колірного вирішення та основної ідеї зображуваного, коло­риту.

Важливе значення для активізації процесу сприйман­ня художніх образів має використання міжпредметних зв'язків, що збагачують процес сприймання, дають змогу показати спільність життєвих джерел різних мистецтв (живопису, музики, художнього слова), кожне з яких по-своєму відгукується на певні життєві явища. Комплекс­ний вплив мистецтв створює атмосферу емоційного комфорту на уроці.

Серед засобів підвищення ефективності навчання, спрямованого на глибоке засвоєння програмового матеріалу, є індивідуалізація та диференціація процесу навчання, що сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їхніх творчих можливостей, вихованню ініціативності, самостійності, стимулює потяг до систематичного самовдосконалення. Використання цих засобів тісно пов'язане з проведенням різноманітних підготовчих і розвиваючих вправ. Найкращі результати бувають тоді, коли учні відчувають естетичне задоволення від занять.

Ґрунтовне засвоєння програмного матеріалу залежить від раціональної організації практичної діяльності учнів на кожному уроці. Це стосується також організації робо­чого місця та вдумливого ставлення до планування занять.

Складаючи поурочні плани, учитель враховує темп і ритм роботи кожного учня. Адже в шестирічному віці вони різні: одні виконують завдання швидко, інші – повільно. Це зумовлюється об'єктивними причинами – досвідом, рівнем психічного, розумового і фізіологічного розвитку, темпераментом. Наприклад, працюючи над темою «Чарівна осінь», одні діти встигають виконати лише навчальне завдання (зобразити дерево в осінньому вбранні), інші малюють групу дерев, землю і небо, птахів, які відлітають у теплі краї тощо.

Тому вчитель до кожного заняття має підібрати додаткові ускладнені варіанти, що дасть змогу диференціювати навантаження учнів і сприя­тиме розвитку обдарованих дітей.

У поурочних планах слід передбачати ігрові ситуації до занять, можливість театралізації образів живих істот, рослин, предметів побуту – залежно від теми і мети уроку. Наприклад, перед тим як приступити до роботи на теми «Дощ і калюжі», «Вітер», «Осіннє дерево», дітям пропонують уявити себе деревом, що гнеться від вітру і скидає останні листочки. Театралізація уявних образів пробуджує естетичні почуття дітей і створює умови для емоційної передачі образної характеристики зображуваних об'єктів.

Специфічним для навчання елементарних основ обра­зотворчої грамоти на заняттях із шестирічними дітьми є композиційна діяльність. Головне в роботі з композиції – освоєння всієї поверхні аркуша паперу та її гармонійне заповнення зображенням, а у ліпленні та декоративній роботі – відтворення цілісної форми.

Першими кроками у композиційній діяльності є формування понять про вибір формату аркуша відповідно до особливостей будови зображуваних об'єктів (наприклад, малювати ялинку або висотний будинок краще на вертикальному форматі, поїзд або річку – на горизонтальному); про вигин простору і межу залому (земля – небо, підлога – стіна), а також розвиток умінь правильно розміщувати предмети на поверхні землі, на підлозі.

При цьому форма предметів та їхні пропорції, колірне вирішення передається за відчуттям. Навчання передавати простір починається в 1-му класі від доперспективного способу зображення (предмети, що розташовані ближче, зображуються внизу аркуша, далі – угорі). У процесі виконання малюнків і аплікацій учні усвідомлюють поняття про заповнення пло­щини елементами зображення та просторове оточення предметів.

Основна форма практичної роботи на уроках – самостійна художньо-творча діяльність учнів, тривалість якої не менше як 20-25 хв. Словесні форми навчання мають бути короткими, унаочненими та образними.

Неодмінний компонент уроку – аналіз й оцінювання виконаних практичних робіт, їх оцінка має стимулювати, заохочувати до образотворчої діяльності. Аналізуючи ту чи іншу роботу, учитель відзначав старанність, охайність, ініціативність, самостійність, оригінальність виконання завдання. Досвідчені вчителі навіть у недосконалих робо­тах знаходять позитивне, що пробуджує у дитини віру в свої сили, стимулює бажання вдосконалювати навички образотворчої діяльності

Один з дійових засобів підвищення ефективності занять – підготовка до наступного уроку, що здійснюється двома шляхами:

а) під керівництвом учителя на групі продовженого дня або на заняттях ознайомлення з навколишньою дійсністю;

б) самостійне виконання домашнього завдання.

Домашні завдання в основному – це спостережувально-аналітична діяльність дітей:

– цілеспрямоване спо­стереження за визначеними об'єктами і явищами навколишньої дійсності;

– ознайомлення з оригіналами творів образотворчого мистецтва (відвідування музеїв, картинних галерей) або репродукціями;

– перегляд дитячих книжок із зображенням об'єктів і явищ, пропонованих для спостереження.

У процесі виконання домашнього завдання діти самостійно здобувають нові знання про будову тих чи ін­ших об'єктів, назви конкретних складових конструкцій. Наприклад, знайомлячись з конструкціями будинків, вони дізнаються про те, що складовими будуть: фундамент (цоколь), стіни, дах тощо.

Розглянуті компоненти уроків образотворчого мистецтва, а саме:

– проведення бесід (у процесі бесід, побудованих на базі сприймання естетичних явищ дійсності і художніх образів творів мистецтва, здійснюється актуалізація знань і уявлень, засвоюються нові і повторюються вивчені початкові відомості основ образотворчої грамоти, з'ясовується мета роботи);

– виконання вправ;

– застосування ігрових ситуацій, театралізація зображуваних об'єктів;

– композиційна діяльність;

– самостійна художньо-творча діяльність;

– аналіз і оцінювання робіт;

– підготовка до наступного уроку

можуть допомогти вчителеві під час планування різних за структурою варіантів уроків. Залежно від змісту, домінуючої мети, навчально-виховних завдань певного уроку, характеру роботи (форм, методів і прийомів), співвідношення між елементами (компонентами структури, їх послідовність може змінюватися. Спільне для всіх занять – закріплення й узагальнення набутих умінь та навичок, збагачення словникового запасу.