Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи

Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи є основними структурними елементами соціальної роботи. Під об'єктом розуміють всіх тих, хто потребує допомоги, незалежно від її характеру та специфіки. Всі, хто надає таку допомогу, належать до суб'єктів соціальної роботи. Отже, соціальна робота виступає як своєрідна взаємодія між об'єктом і суб'єктом, результатом якої є допомога людям у вирішенні їх життєвих проблем.

В літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:

- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:

1-й рівень:створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).

Характерною функцією закладів соціальної роботи в суспільстві є певні соціальні дії, що виконуються складовими структурними елементами системи соціального захисту населення, регулюються певними нормами, контролюються і мають забезпечувати інтереси даної системи як цілого.

Найважливіше завдання створюваної організаційної структури цієї системи полягає в тому, щоб через розгалужену мережу управлінських ланок, органів самоврядування, громадські об'єднання проводити у життя визначені й виправдані пріоритети соціальної політики держави. Як і в будь-якому соціальному явищі, тут є своя внутрішня структура, ієрархія, механізми функціонування.

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них – це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.

Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:

- криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

- зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;

- неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту;

- прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби;

- намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

Нерідко орієнтиром щодо структури створюваних недержавних організаційв Україні слугують напрями діяльності подібних структур за кордоном. На Заході громадські організації, чия місія полягає у розв'язанні соціальних проблем, класифікують таким чином:

- організації за місцем проживання;

- групи само- та взаємодопомоги;

- організації, які надають послуги певним групам клієнтів;

- групи, створені для лобіювання;

- групи, які мають за мету медичні та соціальні дослідження;

- «парасолькові» чи посередницькі організації, створені для координації діяльності інших груп та забезпечення їх ресурсами.

Завершуючи розгляд суб'єктів соціальної роботи в Україні, зазначимо, що він свідчить про формування багатопрофільної функціонально-організаційної системи органів соціальної роботи. Це нові можливості соціального захисту населення. Ефективне обґрунтування управління і керівництво цією сферою в нинішніх умовах не може реалізуватися без визнання альтернативності, неоднозначності і поліваріантності розвитку структури органів соціальної роботи, розмежування їх компетенції на різних рівнях і взаємного доповнення, коригування з урахуванням становлення ринкових відносин у суспільстві.

Крім об'єктів та суб'єктів до структури соціальної роботи належить і соціальна ситуація. Саме вона, окреслюючи конкретний стан проблеми у конкретного клієнта соціальної роботи, орієнтує, на що має бути спрямована соціальна допомога в даному випадку. Отже, соціальна ситуація клієнта є предметом соціальної роботи, безпосереднім полем докладання зусиль соціального працівника.25