Публічне та приватне право як складові системи права

Розділ перший. Основи цивільного законодавства

Вступ

Стислий конспект

Основи цивільного та господарського законодавства

О.І. Шаповалова

У сучасний момент цивільне право України та господарське право України як навчальні дисципліни отримали стабільну основу для його вивчення в зв'язку із вступом у дію з 2004 року нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та Господарського права України (далі – ГК). Знання основ цивільного та господарського законодавства є доцільним для майбутніх фінансистів.

У цьому конспекті в стислому вигляді відтворені засади цивілістики та господарського права. Оскільки цей конспект призначений для самостійного вивчення основ цивільного та господарського законодавства, тому головною метою цього конспекта є повнота навчального матеріалу та, одночасно, компактність, зручність у користуванні, виділення головного, систематизація та логічна послідовність. Убачається, таке викладення навчального матеріалу сприяє його наочності, кращому засвоєнню.

Від давньоримських часів вивчення права для кращого його розуміння умовно поділяли на дві частини: публічне право, яке регулює відносини на користь держави й приватне право, яке регулює відносини на користь окремого суб’єкта. Однак це спрощений погляд.

Приватне право має такі характерні риси:

· пріоритетність інтересів приватної особи порівняно з публічними інтересами;

· юридична рівність учасників, відсутність владних відносин, відносини по «горизонталі»;

· ініціативність сторін щодо вступу у майновий оборот, з яким само контрагентом та на яких умовах;

· автономія волі учасників, вільний вибір варіантів поведінки, не заборонених законом;

· майнова самостійність учасників, відповідальність всім своїм майном;

· компенсаційний характер майнової відповідальності перед контрагентом;

· позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді.

Публічне право – це правова сфера, пов’язана з державною владою, та відрізняється такими характерними рисами:

· Пріоритет публічних інтересів над інтересами окремих осіб;

· Відносини субординації, влади та підлеглості, «по вертикалі»;

· Жорстка окресленість меж можливої поведінки суб'єктів;

· Покладення на учасників відносин обов'язку діяти певним чином; застосування заборони як методу формування поведінки суб'єкта;

· Використання таких стимулів, як примус, загроза покарання тощо.

Право є загальнообов'язковою підставою для визнання свободи людини, підставою для диспозитивного регулювання правомірно-дозволеної (а також державно приписаної) поведінки та підставою для імперативного контролю юридично недозволеної, забороненої поведінки. Право публічне разом із приватним правом у сукупності виражають загальні засади права, його сенс, створюють єдину загальну систему права, що є складовою частиною цивілізації, між ними немає субординаційного зв’язку, тобто, приватні інтереси не повинні підкорюватися публічним та навпаки. Згідно з теорією природного права внутрішня воля вільної людини формує право. Тому природне право має існувати поряд з позитивним правом, тобто правом писаним, створеним людьми та вираженим у законах. Право позитивне залежить від права природного так, як й від всіх розумних начал у нашому житті, свободи буття людини. Учасники приватних відносин можуть відступити від положень цивільного законодавства, поступати на власний розсуд, якщо це прямо не обмежено або не заборонено законодавством; вони є вільними, доки їх свобода визнається законом, тобто доки законом не встановлені заборони та обмеження. У більшості цивільно-правові норми є резервними, якщо сторони не передбачать інше в договорі, і тільки незначна кількість норм цивільного права є загальнообов’язковою, не може змінюватись учасниками цивільних правовідносин. Відповідно до ст. 8 Конституції України визнано й гарантовано дію принципу верховенства права, що дотримується загального правила: дозволене все те, що не заборонене законом.

Поняття «приватне право» не можна ототожнювати з поняттям «цивільне право», оскільки перше поняття застосовується з теоретичною та навчальною метою для розвитку науки та для навчання, розуміння засад. Цивільне право є галуззю національної юридичної системи та містить основні засади приватного права. Також приватноправові сегменти різного обсягу містять сімейне право, трудове право, міжнародне приватне право, господарське право, аграрне право, житлове право, земельне право, окремі нормативні акти, як закони, так й підзаконні нормативні акти. Тому різні галузі права, що регулюють приватні відносини, складають сферу приватного права. Таке розуміння приватного права як сукупності визначальних ідей, принципів та норм, що містяться у цивільному праві, а також як складової частини в інших галузях права, сприяє відмежуванню від публічного права.