Методологічні засади соціолого-правових досліджень.

Складна ієрархічна структура соціологічних знань обумовлює домінування того чи іншого виду узагальнення на різних рівнях пізнання. Для конкретно-соціологічних досліджень найхарактерніший перший вид узагальнень (узагальнення на основі емпіричного матеріалу). Звичайно, на цьому рівні використовують й інші види узагальнень у тих випадках, коли досить розвинута відповідна спеціальна теорія досліджуваної проблеми. Однак специфікою конкретно-соціологічних досліджень є узагальнення емпіричного матеріалу, отриманого на етапі збору соціологічних даних. На вищих рівнях пізнання цей вид узагальнення не використовують; конкретні дослідження надають їм результати своїх узагальнень для глибшого теоретичного аналізу.

Узагальнення фактологічного матеріалу в конкретних дослідженнях не можна розглядати як спосіб простого впорядкування результатів первинного наукового опису, як чисто формальну процедуру. Цей етап - розумова діяльність, пов'язана вже не з асиміляцією даних «живого споглядання» в системі прийнятих у науці абстракцій і позначень, а з отриманням нового, вищого рівня знання на основі таких, що фіксують факти, суджень-узагальнень, емпіричних законів, залежностей, класифікацій, емпіричних типологій тощо.

Це нове значення хоча й є результатом логічної обробки фактів, але відображає вже інформацію не про зовнішні ознаки об'єкта, а про його внутрішні структурно-функціональні закономірності. Воно виявляє латентні (приховані) структури, що визначають властивості явищ, які спостерігаються.

Узагальнення фактів є процесом їх систематизації, тобто групування, поділу на класи, включення в класи нових визначальних ознак. Воно дозволяє виділяти деякі властивості об'єктів як істотні ознаки, на підставі яких здійснюють названі процедури з фактами. Одним із видів такої систематизації виступає класифікація емпіричних даних.

Класифікація - це розподіл безлічі предметів на класи за певною загальною для кожного класу ознакою так, що класи безлічі складають систему. Класифікація даних, отриманих на етапі збору емпіричної інформації, - необхідна умова цілісного наукового опису об'єкта. Вона приводить вихідні первинні дані до такого вигляду, за якого стає можливим їхній теоретичний аналіз. Наукова класифікація - це відображення об'єктивного взаємозв'язку явищ, перший етап на шляху знання від явища до сутності.

За своєю логічною природою класифікація є розподілом, тобто розкриттям обсягу родового поняття через перелік усіх видів понять. Щоб класифікація не була штучною, підставою розподілу мусить бути істотна ознака. Обґрунтування істотності ознаки - завдання теоретичного аналізу. За відсутності строго теоретичної моделі об'єкта ознак класифікація може носити гіпотетичний характер. Класифікація в практиці соціологічних досліджень права нерідко здійснюється емпіричним шляхом, особливо в багатомірному аналізі. Але й у цьому випадку теоретичне обґрунтування ознаки, виявленої в угрупованні, надалі потрібне.

Класифікацію здійснюють за певними правилами (єдність підстави, адекватність, відсутність пересічних угруповань тощо). Поширеним способом класифікації соціологічних фактів є статистичні групування. Метод групування дозволяє розв'язувати такі дослідницькі завдання: виявляти типи соціальних явищ, вивчати структури соціальних об'єктів, аналізувати залежності між явищами. Відповідно виділяють типологічне, структурне й аналітичне групування.

Завдання групування - упорядкувати й класифікувати результати первинного опису даних за ознакою тотожності й розбіжності. Ознака групування виводиться теоретично або формулюється у вигляді гіпотези. Іншими словами, введення цієї ознаки заздалегідь передбачено. Угруповання, в яких наявна підстава класифікації, називають органічними. Наприклад, під час вивчення юридичних знань населення можна оцінити розбіжності в цих знаннях за галузями права (групування за галузями). Можна також досліджувати рівень правових знань у різних груп населення (групування за соціальними й соціально-демографічними ознаками). Тут підстави групувань насамперед обумовлюються. У першому випадку обґрунтування групування міститься в концепції системи права; в другому - в теорії соціальної структури.

Поряд з органічними класифікаціями в конкретно-соціологічних дослідженнях використовують і так звані еклектичні угруповання, їх ознака групування на першому етапі не має пояснення, а виявляється емпіричним шляхом у результаті перехресного аналізу. Проте еклектичні угруповання мають пізнавальну цінність, їх використовують для виявлення прихованих (латентних) властивостей об'єкта, що визначають варіацію та зв'язок ознак, які спостерігаються. У юридичній соціології багатомірні класифікації, з використанням методів таксономії, факторного аналізу і т. ін., нерідко виступають спочатку як еклектичні угруповання. Відомо, що після теоретичного обґрунтування еклектичного угруповання, його можна розглядати як органічне. Іншими словами, еклектичні угруповання - проміжний етап наукового опису фактів у багатомірних класифікаціях.

Залежно від кількості ознак, розрізняють прості й складні угруповання. У простому угрупованні класифікацію здійснюють за однією ознакою; в складному - за двома й більше ознаками одночасно.

Процедуру простого угруповання достатньо висвітлено в юридичній літературі. Тому немає потреби зупинятися на ній докладно.

Наголосимо лише на деяких вимогах до неї з погляду завдань конкретно-соціологічного аналізу.

Відомо, що вихідна інформація в простих угрупованнях уявляється в формі абсолютної і відносної частоти. Однак робота навіть із такими елементарними видами статистичної інформації вимагає раціонального осмислення й теоретичного обґрунтування. Інакше коректні з формально-статистичної точки зору процедури будуть необґрунтованими. Як приклад неадекватної роботи з вихідною інформацією простих угруповань можуть бути дані про рецидивну злочинність. Відомо, що критерієм ресоціалізації злочинців, здебільшого, обирають дані про рецидив. Однак, як зазначав А.Б. Сахаров, розрахунок цього показника на практиці не обґрунтований. Відносну частоту рецидиву розраховують щодо всього масиву засуджених, через що попереджувальні ефекти покарання щодо особи е досить високими (близько 80%). Водночас у масиві засуджених частина злочинів має незначну імовірність рецидиву (так звані випадкові злочини). Було б правильним виключити їх із загального масиву при розрахунку даних рецидиву. В такому випадку показник ефективності покарання значно знизився б. Але він був би адекватнішим.

Поряд з частотою, в узагальненні інформації використовують поняття середніх величин, що становлять собою типову характеристику всієї сукупності. Існують різні види середніх величин: медіана, середнє арифметичне та ін. При цьому немає універсального виду середньої величини, яку можна було б застосовувати в будь-яких випадках. Тому в кожному випадку її потрібно обирати окремо як найбільш адекватну не лише з погляду завдань аналізу, а й узгодження з розподілом і видом варіаційного ряду.

Однак така можливість вибору є не завжди. Річ у тім, що рівень виміру ознаки накладає обмеження на використання середніх величин в аналізі. Отже, в питанні удосконалювання методів первинного виміру в юридичній соціології - передумова збільшення розмаїтості використовуваних у аналізі процедур.

Під час аналізу простих угруповань слід робити розрахунок варіації не лише кількісних, але й якісних змінних. Коефіцієнти варіації якісних ознак дозволяють детальніше проводити порівняння

характеристик різних об'єктів, вимірюваних за номінальною шкалою (розбіжності в структурі злочинності, наприклад). Шкода, що ці прийоми аналізу порівняно рідко використовують у соціології права.

Поряд із простим угрупованням засобом наукового опису фактів служать складні угруповання, в яких дані класифікують за двома чи більше ознаками. Складні угруповання - поглибленіший метод аналізу соціологічної інформації. Вони не лише впорядковують первинний матеріал, але й створюють передумову для виявлення залежностей між досліджуваними явищами.

Найбільш поширеними сьогодні є двомірні угруповання, які також досить детально описані в методичній літературі.

Методи багатомірної класифікації дозволяють систематизувати первинний матеріал за цілою системою ознак у кількох вимірах одночасно. Істотна та обставина, що методи багатомірної класифікації дозволяють систематизувати величезні за кількістю змінні масиви даних. За цих умов, зазвичай, використовують середні варіації, коефіцієнти парної кореляції тощо.

Можливість зведення (редукції) багатомірного масиву даних без істотної втрати інформації до меншої за кількістю ознак системи обумовлена характером первинного емпіричного матеріалу. Останній має інформаційну надмірність з погляду відображення властивостей об'єкта. Як зазначено в науковій літературі, в подібних багато-мірних інформаційних системах параметри є лише непрямими характеристиками досліджуваного явища

Багатомірна класифікація може бути спрямована на групування об'єктів із подібними сполученнями ознак або на групування взаємозалежних ознак. У одному випадку ми маємо справу з використанням таких методів, як автоматична класифікація, таксономія тощо, в іншому - з широким набором процедур аналізу прихованих факторів, що обумовлюють взаємозв'язок ознак, які спостерігаються. Методи багатомірної класифікації можна згрупувати й за іншою підставою, з огдлду на їх розбіжності в механізмі згортання вихідної інформації. Одну групу методів засновано на побудові нових ознак, що пояснюють поведінку змінних (наприклад факторний аналіз). Методи іншої групи дозволяють із вихідних ознак відібрати ознаки найінформативніші.

У теоретико-методологічному змісті багатомірна класифікація - вищий рівень узагальнення фактів. Вона може виступати засобом емпіричної типологізації соціальних об'єктів.

Систематизацією даних досягають збільшення знання про об'єкт дослідження (характеристики явищ усередині групи, особливості групи, деякі відносини між групами). Складніше завдання конкретних досліджень - виявлення залежностей між досліджуваними явищами. Встановлені залежності є фактологічною основою для пошуку глибинніших причинних структур, пояснення фактів на рівні вже теоретичного аналізу. Але аналіз залежностей припускає використання детальніших методів, ніж при угрупованні фактів.

Головне завдання будь-якого наукового дослідження - розкриття причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами. Остаточно виконати це завдання здатний лише теоретичний аналіз; на емпіричному ж рівні пізнання виявляють лише залежності, що самі мають потребу в теоретичному поясненні. Проте пошук залежностей - один із етапів виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Емпіричні залежності (в граничному випадку - емпіричні закони) дозволяють виявляти в різноманітті фактів загальні, стійкі, повторювані риси, що є відображенням глибинних причинно-наслідкових зв'язків.