Загальна теорія політики

напрям підготовки 0301 “Політологія”

(шифр і назва напряму підготовки)

 

спеціальність 6.040301 “Політологія”

 

 

факультет Історичний факультет

 

Донецьк – 2012


Робоча програма «Загальна теорія політики» для студентів ІІ курсу

за напрямом підготовки “Політологія”, спеціальністю “Політологія”.

„___” ________, 20__ року __ с.

________________________________________________________

Розробник: к.і.н., доц. В.Ф.Кокорський

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри___________________________

_____________________________________________________________________________

Протокол від. “____”________________20__ року № __

Завідувач кафедри політології

_____________ (Примуш М.В.)

Схвалено навчально-методичною комісією історичного факультету

 

Протокол від. “____”________________20___ року № ___

 

“_____”________________20__ року Голова _____________ Темірова Н.Р.

 

 

Ó__________, 20__ рік

Ó __________, 20__ рік


1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень Характеристика навчальної дисципліни
денна форма навчання заочна форма навчання
Кількість кредитів – 7 Галузь знань 0301. Соціально-політичні науки (шифр і назва) Нормативна
Напрям підготовки 6.030104 “Політологія” (шифр і назва)
Модулів – 4 Спеціальність (професійне спрямування): “Політологія”   Рік підготовки:
Змістових модулів – 4 2-й
Індивідуальне науково-дослідне завдання - загальне завдання Семестр
Загальна кількість годин -252 3-4-й 3-4-й
Лекції
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 4 самостійної роботи студента – 3,2 Освітньо-кваліфікаційний рівень: Бакалавр   70 год. 30 год.
Практичні, семінарські
70 год. 6 год.
Лабораторні
год. год.
Самостійна робота
112 год. 216 год.
Індивідуальні завдання:0,47год.
Вид контролю: залік, іспит
         

 

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 1,09

для заочної форми навчання – 0,15

 

  1. Мета та завдання навчальної дисципліни

Метою і завданнями курсу „Загальна теорія політики” є:

Мета: формування теоретичного мислення й громадянської правосвідомості студента-політолога.

Завдання визначаються необхідністю визначення змісту і місця політичної теорії в системі сучасного соціально-гуманітарного знання; окреслення етапів становлення політики та парадигм її динаміки з найдавніших часів до сьогодення; простеження розвитку основних теоретичних шкіл і напрямків; розкриття підстав і векторів теоретизації влади, свідомості, ідеології, громадської думки, активності, суб’єктності, інститутів, держави, системи, особливостей відтворення цих політичних феноменів у просторі та часі.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати: загальну картину розвитку політики; зміст ключових політологічних понять; основні етапи розвитку загальної теорії політики; сутнісні підстави аналізу політичного життя провідними теоретичними школами; специфіку бачення базових політичних феноменів представниками різних напрямків політології.

вміти: виявляти проблеми та закономірності розвитку політичного життя і його теоретизації; давати характеристику політики суспільства, в якому він живе; аналізувати інституційні та процесуальні складові політичної сфери; визначати методологію політичного дослідження з урахуванням сучасних напрацювань; проводити порівняльний аналіз бачення політики представниками різних теоретичних шкіл і напрямків.

 

  1. Програма навчальної дисципліни

 

Змістовий модуль 1 Політика як об’єкт і предмет наукового пізнання.

Елементи протополітичних ідей у творах Каутільї та Конфуція, історичних працях Геродота і Фукідіда, памфлетах Ксенофонта, філософсько-етичній творчості Платона. Аристотель про місце та роль політичної науки в умовах Стародавньої Греції. Предметна синкретичність і розмитість контурів стародавнього політикознавства, чинники його переплетення з міфологією, етикою, історією, соціальною філософією, юриспруденцією. Теологічна апологетизація і легітимація феодального устрою Середньовіччя, її відтворення у правознавстві, історії та філософії. Зміна акцентів у вивченні політики в епохи Відродження та Просвітництва. Історико-політичні (Н.Макіавелі) та політико-правові (Ш.-Л.Монтеск’є) дослідження. Вивчення політичних явищ і процесів у ХІХ ст. в межах географії, етнографії, політекономії, соціології, антропології, психології. Долучення до політикознавства у ХХ ст. статистики, кібернетики, математичного моделювання, демографії, біології, екології тощо.

Наслідки інтеграції та диференціації знання про політику, вектори наукового інтересу до політичного життя. Гетерогенний характер політичної науки за Г.Лассуелом, часткові дисципліни як невід’ємна складова її структури. Функції субдисциплін у системі пізнання світу політики.

Інституціоналізація політології як самостійної науки і особливої академічної дисципліни. Паризький міжнародний колоквіум з питань змісту і структури політичної науки. Особливості „сумативного” визначення єдиного стандарту щодо об’єкта, предметного поля і меж політології, її основних компонентів. Переваги і недоліки „сумативного” підходу, його наслідки для політичної науки. Варіанти визначення предмета загальної теорії політики у працях вітчизняних і зарубіжних вчених кінця ХХ – початку ХХІ ст. Відтворення „сумативної” традиції Р.Хайнеманом. Бінарна (Т.Болл, Т.Алексєєва), концентрична (К.Гаджієв, А.Дегтярьов) та структурна (К.фон Бойме, С.Рябов, М.Томенко тощо) версії окреслення предметного поля загальної теорії політики та їх особливості. Акцентування влади як стрижня політики і предмета загальної теорії політики (політології).

Проблема законів політології (загальної теорії політики): полярність позицій. Особливості характеру і форми причинно-наслідкових зв’язків у процесі пізнання політичної сфери, історичні приклади можливого її осягнення. Оцінки та образи К.Попера щодо законотворчого потенціалу природничих і соціальних наук, чинники його посилення у політології.

Змістовий модуль 2 Політика як феномен. Політична сфера життєдіяльності соціуму (історико-парадигмальний підхід).

Політична сфера як відносини між людиною, суспільством і державою. Особливості парадигмального підходу до політики. Етапи та специфіка формування і зміни парадигми за Т.Куном.

Зміст і концептуалізація державоцентричної парадигми у її східній і західній версіях. Міфологічне, етичне і релігійне обгрунтування первинності державного життя. Тотальність бачення політики як загальної форми соціальних зв’язків і пошуки ідеальної форми державного правління у Стародавній Греції. Середньовічне потрактування політики як прояву волі і дії бога. Ідея універсальності життєвого шляху людини та її співвідношення з тезою „богу – богове, а кесарю – кесареве”. Нормативізм і синкретизм уявлення про політику через державне життя і управління. Реабілітація світської влади держави у працях Н.Макіавелі.

Парадигма політики як взаємин між державою і громадянським суспільством, спрямованих на утвердження свободи людини через право, розум і мораль. Особливості моделей Т.Гобса, Дж.Лока і Ж.-Ж.Русо. Проблеми індивідуалізації соціуму і суспільної угоди. Зміна уявлень про суб’єктів і межі, соціальні та позасоціальні умови політичної активності. Визначення політики як мистецтва використання можливостей у ХІХ ст.

Соціальна парадигма політики. Макрополітичний вимір. Особливості марксистського потрактування політичного життя. Ідеї економічної редукції, класової боротьби, організованого насильства і класового панування, формаційного шляху розвитку суспільства тощо. Набутки і обмеження марксизму. Бачення політики як особливого різновиду людської діяльності за М.Вебером. Структурно-функціональний підхід до інтерпретації політичного життя та його специфіка. Р.Арон про пріоритетність політичної сфери. Системний принцип вивчення політики як „чорного ящика” Д.Істона. Мікрополітичний вимір політичного як сукупності поведінок і відносин між акторами у бігейвіоралізмі та теорії раціонального вибору. Політика як ринок (П.Блау), театр (Е.Гофман).

Інформаційно-комунікаційні акценти сучасної парадигми політики. Ступінь інтенсивності „політичного” у концепції К.Шміта. Політизація як розподіл за принципом „друг – ворог”. Держава і політичне. Плюриверсумність політичного світу. Політика як „простір виявленості” за Х.Арендт. Публічність політичної поведінки, її здійснення перед „іншими” і для „інших”. Зв’язок між дією – висловом і свободою. Ю.Габермас про відтворення політики у комунікативних діях „життєвого світу” і „системи”.

Постсучасна парадигма політики у „суспільстві ризику”. Особливості постмодерністського виходу за межі „раціональності модерну”. Антропоцентризм політичного і ситуативна релятивізація суспільного порядку, цінностей і цілей. Декомпозиція політичної матерії та її прояви. Політика розподілу і політика визнання. Нові суспільні рухи як чинник суспільних інновацій за умов глокалізації.

Історичність і поєднання різних парадигм політики на національно-державному та загальносвітовому рівнях. Багатовимірність політичності сьогодення. Polity, policy та politics як термінологічні інструменти для позначення множини аспектів політики. Обєктивність і субєктивність політичного буття.

 

Змістовий модуль 3 Політична влада як регулятивний механізм соціального спілкування.

 

Об’єктивовані аспекти політичного світу: влада-цінності, моральність-аморальність, простір-час, порядок-зміни. Орієнтація на визначення влади у якості предмета загальної теорії політики більшості політологів кінця ХХ – початку ХХІ ст. та її чинники. Амбівалентність влади і підстави для її класифікації. Атрибутивна концептуалізація влади та її різновиди. Сутність континентально-європейського потенційно-вольового погляду на владу. Інструментально-силове потрактування влади у межах англо-американської традиції та його особливості. Варіанти системної і структурно-функціональної інтерпретації влади. Засади реляційної концептуалізації влади. Бігейвіоралістський аналіз владних взаємин. Влада як інтеракція у теоріях спротиву, обміну ресурсами, розподілу зон впливу тощо. Шляхи синтезу теорій влади у політичній науці другої половини ХХ ст. Комунікативне бачення влади у творчості Х.Арендт і Ю.Габермаса та її постструктуралістська інтерпретація у працях М.Фуко і П.Бурдьє. Влада у постмодернізмі і фемінізмі.

Державно-публічна, додержавна і наддержавна влада. Норми, правила і табу як відтворення владного імперативу у первісній історії людства. Особливості врядування у примітивних спільнотах. Підстави для порушення природної симетрії і рівності та необхідності переходу до політогенезу (стейтогенезу). Військовий, аристократичний і плутократичний шляхи встановлення владної асиметрії і відчуження.

Питання структури владних відносин. Компоненти владного спілкування та вектори взаємозв’язку між ними. Модель публічної влади як механізму соціального спілкування („політологічний ромб”). Відношення „панування-підкорення” у відтворенні та підтримці легітимного порядку в суспільстві за М.Вебером. Ідеальні типи панування. Відношення „контроль-вплив” як ресурсна підстава владарювання (П.Блау). Сутність і класифікація суспільних ресурсів. Відношення „управління-тиск”, його інституційні форми та інструментальні засоби. Вольова і силова фази процесу управління. Проблематизація агентів влади у американській політичній науці 50-70-х років ХХ ст. (Ч.Р.Мілз, Р.Дал, П.Бакрач і М.Баратц, С.Лакс).

Ціннісно-нормативний вимір влади і особливості його відтворення у правилах політичної гри. Сутність цінностей (політичних цінностей) та основні версії їх вивчення. Утилітаристський підхід (Дж.Дьюі, Р.Б.Пері, Р.Брандт). Специфіка політико-ідеологічної концептуалізації цінностей М.Рокичем, Ш.Шварцом, Р.Інглхартом, С.Фланаганом. Теоретичні підстави соціально-психологічного потрактування цінностей за Г.Олпортом. Рівні регламентації політики у сучасному соціумі: морально-етичний, конституційно-правовий, владно-політичний, суспільно-стереотипний. Процеси легітимації як відтворення динаміки взаємовідносин пануючих ціннісно-культурних норм і настанов народу та механізмів владно-політичного спілкування. Прояви кризи легітимації та бачення Ю.Габермасом шляхів її подолання.

 

Змістовий модуль 4 Політика і мораль.

 

М.Вебер про місце влади у перегрупуванні цінностей суспільства. Підстави актуалізації проблеми моралі у політиці наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Загальна теорія політики (політологія) як сфера морального знання. Розрізнення етики і моралі. Першопочаткова функціональна спорідненість моралі і політики та принципові відмінності між ними стосовно джерел, спрямованості, суб’єктності, засобів впливу тощо. Легітимаційний, орієнтаційний та регулятивний виміри моралі стосовно політичної системи.

Історична суперечливість зв’язків між політикою і мораллю. Загальна соціокультурна еволюція та творча активність людей як чинники морального феномену. Багатолінійність встановлення моральних порядків. Традиційна мораль і особливості її відтворення у політичному житті суспільства. Суб’єктивний (особистісний) і об’єктивований аспекти „природної” етики. Домінування правил станового і общинного солідаризму. Впливи сучасності на систему суспільних відносин і ставлення до моральних імперативів. Раціоналізація та інституціоналізація моралі у поведінці „дисциплінованого індивідуаліста”. Етика успіху. Неможливість успішного функціонування ринкової економіки та модерної політики без підтримки норм і цінностей раціональної моралі.

Основні підходи до оцінки взаємин етики і політики. Моралізаторська традиція розуміння політики як діяльності, базованої на етичних засадах, в історичній ретроспективі. „Моральна” реакція на розрив сучасної політичної науки і практики з етикою і політичною філософією минулого Л.Страуса, Е.Вожелена, Д.Річі. Пошуки нових підстав визначення справедливого суспільного устрою. Напрямки обгрунтування розмежованості політики і моралі як автономних сфер. Марксистська і фашистська ідеологізація моралі у її класово-расовому баченні. Критика аморалізму політики в працях М.Бакуніна, М.Бердяєва. Чинники морально-політичного протиставлення. Позитивістські, правові та технологізаторські впливи. Розгортання політичної дії у полі напруги між владою та мораллю і компромісне бачення взаємин поміж ними. Н.Макіавелі, М.Вебер, П.Рікер про особливості відділення етики від політики. Етика переконань і етика відповідальності та їх співвідношення у політичній діяльності. Парадокс раціоналізації. Ідея солідаризму через ціннісний консенсус у працях Е.Дюркгайма і Т.Парсонса. Обгрунтування інституційної етизації політики Б.Сутором, Н.Луманом, Ю.Габермасом.

Переоцінка взаємин політики і моралі в умовах постсучасності. Постмодерністське заперечення універсалізму цінностей і моралі. Комунітарна етика і моральна економіка. Переосмислення проблеми соціальної нерівності. Феномен „постраціональної морвалі”, його особливості, політичні підстави та наслідки. Визрівання екологічних, неоаскетичних, неоегалітаристських, комуналістських, локалістських домінант. Радикальна відмова від ідеологічного санкціонування моральної практики. Субкультурна релятивізація етики в умовах зростаючої мобільності. Підстави гуманізації політики, відмови від її насильницьких форм і проявів. Пошуки глобальної етики і нове бачення проблеми морально-етичного універсалізму.

 

Змістовий модуль 5 Просторово-часовий континуум політичної сфери. Політичний порядок і зміни.

Простір і час у історії людства, їх вплив і сприйняття. Поступове роздвоєння просторово-часового відчуття на „екологічне” і „структурне” у первісному світі. Локальне обмеження домінантою соціально обумовлених просторових відносин пізнавальної і діяльнісної активності індивіда. Просторова асиметрія. Холістично-цілісне бачення простору як своєрідного „ящика без стінок” і його наслідки для традиційного суспільства. Ідеологізація і стереотипізація фізичного та географічного простору, особливості їх субстанційно-реляційної характеристики. Географічний детермінізм (Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Русо).

Усвідомлення багаторівневості соціального простору з автономізацією його економічної, політичної, культурної складових. Стадіально-формаційна („пиріг”) та цивілізаційна („зоопарк”) версії пояснення розвитку людства. Інтерпретація простору соціального життя через поняття „соціальна дистанція”, „стратифікація”, „мобільність” П.Сорокіним. Наслідки коливання розміру і однорідності політичної організації суспільства.

Концепція „соціальної топології” суспільства як багатовимірного простору (сукупності автономних полів) П.Бурдьє. Принципи диференціації і розподілу. Позиції і диспозиції. Просторове об’єднання агентів і практик. Об’єктивність і суб’єктивність простору. Поле як сукупність інтересів і правил гри. Структура поля і боротьба за легітимацію - делегітимацію його внутрішнього поділу. Виміри політичного простору як передумови, мети і середовища. Характеристики простору за М.В.Ільїним: неоднорідність, анізотропність, розмірність, впорядкованість, стійкість. Просторові чинники демократії. Проблема демократизації простору на різних рівнях життєдіяльності соціуму – глобальному, регіональному, локальному. Мега-, макро-, мезо- і мікрополітика.

Фізичний і календарний час у первісному суспільстві. Інститут власності і його впливи на еволюцію сприйняття часу. Розрізнення хроносу і кайросу у давньогрецькій філософії. Політичні наслідки особливостей сприйняття часу як інструменту у традиційних соціумах. „Вісьова” епоха К.Ясперса. Включення часу у соціальний аналіз Е.Дюркгаймом. Економізація часу як ресурсу і центрального координатора активності індивідів, груп, спільнот в умовах сучасності. Усвідомлення багаторівневості часу стосовно різних суспільств і сфер (просторів-полів) людської життєдіяльності. П.Сорокін і Р.Мертон про варіювання систем часу разом з соціальною структурою. Прогресивно-лінійне та культурно-цивілізаційне сприйняття та потрактування часу.

Політичний час та його специфіка. Співпадіння і відмінності політичного та соціокультурного часу у політичних орієнтаціях і перспективі. Неоднозначність впливу рівня усвідомлення соціокультурного часу на матрицю часу політичного. Ретроспективна і перспективна спрямованість соціуму. Образи часу: стріла, коло, хвиля. Циклічно-хвильова природа політичного часу за умов демократії. Хвилі демократизації за С.Гантінгтоном і Ф.Шмітером. Проблема просторово-часового континууму, збалансованості часу модернізаційних суспільних процесів у різних полях-сферах. Дилеми „одночасності” і „трьох часів” та їх наслідки на пострадянському просторі. Часова ритміка індивідів, груп, спільнот.

Статичне і динамічне у соціальній дійсності за О.Контом і Г.Спенсером. Аспекти суспільно-політичного життя за П.Сорокіним. Особливості системного та структурно-функціонального підходів аналізу різних проявів і станів політики. Категорії „політичне життя” і „політичні інститути”. Напрямки поєднання процесуально-динамічних і структурно-статичних аспектів політичного (Г.Алмонд, С.Гантінгтон, Н.Луман). Посилення комплексності, синтетичності аналізу політичної сфери у сучасній науці.

Оновлення термінологічного апарату, впровадження категорій „порядок”, „розвиток”, „спадковість”, „зміни”. Інтерпретація політики в рамках концепції „змін і спадковості” Д.Розенау. Політична турбулентність і синергетичність. Аспекти стабільності – нестабільності, стійкості – нестійкості, збалансованості – незбалансованості політики в умовах постсучасного „суспільства ризику” і глобалізації.

Змістовий модуль 6 Політична свідомість та ідеологія.

Суб’єктивовані аспекти політичного світу: розробка ідей, здійснення акцій, створення та функціонування інститутів. Виміри суб’єктивованої форми політики – політична свідомість і буття, практично-перетворювальна активність і політичні відносини, політичні інститути і соціально-політичне спілкування. Рефлексивна форма активності у її психологічній та ідеологічній формах як первісне і вихідне ставлення суб’єкта до політичного світу. Платон і Аристотель про необхідність задля досягнення успіху в політиці розробки ідеальної моделі (проекту) державного устрою, узгодженої з його реально існуючими формами. Домінування моністичного ідеалізму в політичній думці до кінця ХІХ ст. Гегелівське потрактування держави як прояву духу і субстанційної волі, етичної ідеї. Матеріалістичний (реальний) монізм К.Маркса і його послідовників.

Перехід до дуалізму в оцінці співвідношення між матеріально-практичним і духовно-рефлексивним вимірами механізму політичної активності. Бігейвіоралістське і когнітивістське потрактування політичного життя у класичній політичній психології. Акцентування на поведінці індивіда як реакції на стимулювання зовнішншм середовищем або як реалізації усвідомлених вчинків і дій. Символічний інтеракціонізм (Г.Мід, Г.Блумер) про необхідність врахування як соціального тиску, так і самостійної психологічної активності людей, відтворюваної у свідомості та ідеях. Ідея „практичної свідомості” у структурно-функціональному і системному підходах. Суб’єктивована опосередкованість діяльності за Т.Парсонсом.

Обгрунтування фальшивості протиставлення об’єктивних і суб’єктивних засад політичного життя П.Бурдьє. Практика як результат діалектичних відносин між об’єктивними структурами (полем) і суб’єктивними феноменами (габітусом). Габітус як набір схем (моделей) сприйняття, розуміння і оцінки світу політики, вживлені у свідомості соціальні структури. Просторово-часова та суспільно-колективна обумовленість габітуса. Габітус як продуцент і продукт політичної дійсності. Теза про діалектичність зв’язку між габітусом і практикою, необхідність уникання характеристики дій як або спонтанних, або детермінованих. Складники рефлексивної активності суб’єкта: пізнавальний, оцінний, проективно-прогнозний, мотиваційно-настановний.

Сучасний стан теоретизації суспільної і політичної свідомості. Політична свідомість як процес і результат опанування політичної дійсності. Структура політичної свідомості, її пов’язаність з владою, інтересами, соціальним буттям загалом. Історичність, культурна опосередкованість, суперечливість, практичність, системність політичної свідомості. Зміст і особливості індивідуального-колективного-масового, а також буденного-емпіричного-теоретичного рівнів політичної свідомості. Апологетизація життєвого світу в дослідженнях Ю.Габермаса. Напрямки критики політики в межах здорового глузду. Здоровий глузд як культурна система за К.Гірцом.

Проблема визначення сутності політичної ідеології в історичному контексті. Характеристика соціальних факторів політичної ідеології Д. де Трасі, К.Марксом, К.Мангеймом, С.Холом та іншими дослідниками в межах „теорії інтересу” і „теорії напружень”. Розмаїття оцінок суспільної ролі та функцій ідеології. Ідеологія як культурно-символічна система за К.Гірцом і Дж.Б.Томпсоном. Засоби оперування ідеології: легітимація, приховування, уніфікація, фрагментація, реїфікація. Ідеологія і дискурс в працях Т.А. ван Дейка.

Сутнісні параметри і риси ідеології за Б.Гесом, Е.Марксоном, М.Коліном, К.Нільсоном, Т.Даєм, Л.Зіглером тощо.Дж.Френд про боротьбу за владу як боротьбу ідеологій. Соціальні функції ідеології. Предметний та функціональний рівні ідеології. Проблема співвідношення ідеології та науки. Сучасні та постсучасні перспективи ідеології. Ідея „кінця ідеології” та її критика. Постмодерністське заперечення ідеологій як метанаративів. Поле ідеологічного виробництва за П.Бурдьє. Е.Гіденс про перспективи суперництва ідеологій соціалізму та капіталізму.

 

Змістовий модуль7 Масова політична свідомість і громадська думка.

Масова свідомість як специфічний різновид суспільної свідомості. Характерні особливості масової сукупності індивідів: статистичність, стохастичність, розмитість, відкритість, невизначеність кількісного і якісного характеру учасників, аморфність створення та існування, ситуативність виникнення, різнорідність, позагрупова (міжгрупова) природа, нездатність виступати структурним елементом більш широкого соціального цілого.

Інтерпретації маси та її оцінки за Г.Лебоном, Г.Тардом, С.Сігеле, З.Фрейдом, М.Вебером, К.Мангеймом, Х.Ортегою-і-Гасетом, Г.Блумером, Е.Канеті. Натовп і публіка. Перегляд ставлення до маси під час та після другої світової війни в роботах Е.Фрома, Т.Адорно, Г.Маркузе, Д.Рісмена, Х.Арендт, Ф.Хайєка, К.Попера. Тема відчуження особистості. Потрактування масовизації як процесу усереднення способу життя, розширення доступу до того, що раніше було привілеєм еліти (Е.Шілз, Д.Мартіндейл). Маси у представницькій демократії за М.Оукешотом. Бачення маси у постмодернізмі (Ж.-Ф.Ліотар, Ж.Бодрійяр, Ж.Делез, Ф.Гватарі). Перехід від керованої до контрольованої маси та кінець політичної репрезентації.

Змістовні параметри масової політичної свідомості, її структура та властивості. Співвідношення масової та суспільної свідомості. Специфіка свідомості мас у доіндустріальних, індустріальних (ринковий та бюрократичний типи) і постіндустріальних соціумах. Нематеріалістична (патріархальна), матеріалістична (модерністська) і постматеріалістична (постмодерністська) системи цінностей.

Оцінний та безоцінний стани масової свідомості. Громадська думка як спосіб існування масової свідомості. Засадничі принципи характеристики громадської думки та особливості її потрактування у працях А.Лоуела і В.Ліпмана. Критерії визначення ідентифікації громадської думки в дослідженнях Ж.Стотцеля, В.Елбіча, Ф.Олпорта, Г.Блумера, А.Грамші, П.Лазарсфельда, Л.Саністебана, Є.Вятра. Історичність існування та відтворення громадської думки. Субстанційна першооснова феномена громадської думки та форми її прояву за М Горшковим. Двоїстий (відцентровий і доцентровий) характер громадської думки як раціональності або різновиду соуіального контролю за Е.Ноель-Нойман. Феномени „.ефекту попутника”, „фургона з оркестром”, зрушення останньої хвилини”. Ідея клімату думок і теорія спіралі мовчання.

Напрямки ідентифікації громадської думки. Усталені теоретико-методологічні засади верифікації громадської думки як власної позиції респондентів та їх критика П.Бурдьє, П.Шампанем, Є.Вятром. Громадська думка як відтворення поточного стану системи сил і напружень у полі політики. Плюралізм громадської думки та його чинники. Спростування засадничих принципів опитувань і обгрунтування підстав вибору позиції індивідами. Підходи до з’ясування зумовленості ставлення індивідів до соціально значущих об’єктів їх оцінками іншими людьми. Сутність та різновиди соціального контролю. Соціалізація, добровільне прийняття індивідом норм і стандартів поведінки, примус і загроза вжиття санкцій з боку спільноти як способи здійснення соціального впливу на думки людей, можливі завдяки здатності останніх „перебирати на себе роль узагальненого іншого”. Структура особистості за Дж.Мідом. Співвідношення індивідуальної та громадської думки.

Джерела формування громадської думки та оцінки їх ролі. Значення найближчого соціального оточення, референтних особистостей і груп, лідерів та еліт, державних і недержавних інституцій, засобів масової інформації та комунікації. Засоби впливу на громадську думку. Маніпуляції, пропаганда, цензура, медіа-впливи як техніки поширення думки (думок).

 

Змістовий модуль8 Практично-перетворювальна активність політичних акторів і політичні відносини.

 

Співвідношення категорій „активність”, „діяльність”, „поведінка”, „спілкування”. Осмислення соціально-політичної діяльності і поведінки М.Вебером. Підстави для типологізації дій індивіда як традиційних, афективних, ціннісно-раціональних або цілераціональних. Г.Мід про поведінку як символічно орієнтовану через комунікацію взаємодію (інтеракцію). Фундаментальні принципи символічного інтеракціонізму. Сенсотворча і матеріальна діяльність. Підстави солідарної діяльності за Е.Дюркгеймом. зовнішність структури щодо індивіда та його поведінки. Механічна та органічна солідарність. Нормативізм і аномія. Поєднання діяльнісної та системної теорій суспільства Т.Парсонсом. Засоби координації дій. Культурна, соціальна, особистісна і поведінкова підсистеми діяльності, їх взаємопроникнення та взаємообмін. Зв’язок цінностей, значень, норм і активності індивідів у творчості П.Сорокіна.

Класична концептуалізація політичної діяльності та її напрямки. Марксизм і фемінізм як приклади макротеорій структурної визначальності. Мезорівневі аргументи С.М.Ліпсета, К.Лемана та інших авторів. Концепції раціонального учасника та особливості їх пояснювальних схем у теорії раціонального вибору і політичній економії. Принципова схема політичної дії за К.Монро. Теорія значеннєвих систем стосовно чинників розгортання суспільних рухів в межах їх „нової теорії”. Рухи як відображення нових способів мислення і створення нових політичних просторів за рахунок колективної дії.

Посткласичне осмислення діяльності (поведінки) як практики. Н.Луман про часові параметри взаємодії як чинник визначеності, стабільності, передбачуваності соціальної системи. Поняття „подвійної контингенції”. Дія як спосіб розкриття комунікації. Концепція комунікативної дії Ю.Габермаса. Роз’єднання життєвого світу і системи. Взаємозалежність структури та дії в теорії структурації Е.Гіденса та концепції поля П.Бурдьє. Соціальна практика і її характеристики. Політичні інститути (структури) як певні відносини і зразки, внутрішні фактори поведінки людей у певному просторово-часовому континуумі. Намірені та ненамірені дії-практики, їх мотивація і наслідки. Діяльність і влада. Діяльнісний коефіцієнт.

Багатовимірність, полісемантичність раціональності в політиці, її потрактування та класифікація М.Вебером, М.Тулміним. Л.Вітгенштайном, К.Хюбнером. Процес раціоналізації та його парадокси (втрата свободи і сенсу) за М.Вебером, Т.Адорно, Т.Парсонсом, Ю.Габермасом. Раціональність як компетентність за Е.Гіденсом. Ю.Габермас про інструментальну і комунікативну раціональність. Проблема раціональності поведінки в основних принципах теорії раціональної вибору. Зв’язок раціональної діяльності з бажаннями та переконаннями за Є.Елстером. Дилеми колективної дії М.Олсона. Критика моделі раціонального вибору. Поняття обмеженої або процедурної раціональності. Визначення діяльності (поведінки) А.Голдманом.

 

Змістовий модуль9 Інституційний вимір політики.

Інституційний поворот в політичній науці кінця 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. та його чинники. Б.Ротстайн про специфічні характеристики політичних інститутів як основну проблему політичної науки. Старий і новий інституціоналізм. Класичне бачення інститутів в працях М.Вебера, Е.Дюркгейма, Г.Міда, Т.Парсонса як встановлень, установ, впорядкованої діяльності. Політичні інститути за М.Дюверже. Подолання правового нормативізму. Особливості конвенціоналістського і реалістичного напрямків інституціоналізму. Специфіка поглядів на інститути С.Гантінгтона, Р.Дарендорфа, Ч.Мілза, П.Блау.Інституційні угоди та правила гри. Інститути і культура.

Інституційна ситуація в умовах індивідуалізації політики, невизначеності та ризиків постсучасності. Перехід від гетерономного до автономного суспільства за К.Касторіадісом. Сегментація соціумів та інституційний аналіз. Термінологічні зміни у визначенні інститутів як середовища, угод, практики.

Інституціоналізація, її зміст і атрибути. Функції та властивості політичних інститутів.

Вплив інститутів на вибір акторами стратегій їх поведінки. Індивідуалістично-економічний підхід до інституційної гри. Інститути і переваги. Ідея максимізації корисності. Ринкова логіка міжіндивідуальної взаємодії. Культуролого-соціологічне потрактування інститутів і пропагованої ними логіки відповідності. Інституційні сценарії та шаблони, рольові впливи на індивіда.

Особливості поглядів на проблему створення, збереження і змін інститутів: аргументи представників індивідуалістично-економічної та культуролого-соціологічної версій. Проблема нормативності інститутів.

Метаінститут комунікативного дискурсу Дж.Ролза і Ю.Габермаса як чинник оновлення демократії. Поняття „життєвий світ” і „система”, оцінка специфіки взаємодії між ними в умовах сучасної західної демократії. Характеристики дискурсивної комунікації і засади її вкорінення у соціумі. Суспільна згода стосовно норм і цінностей – провідна мета дискурсу.

 

Змістовий модуль10 Учасники політичних відносин.

Політика як спосіб людського існування, тип спілкування та відносин між індивідами , що утворюють цілісний соціум. Суб’єкт – об’єктний підхід до аналізу учасників політичного життя в класичній філософії і політології. Суб’єктне за Р.Декартом, І.Кантом, Г.Гегелем. Особливості класового, групового, лідерсько - елітарного бачення суб’єктів політики, чинники його обмеженості. Прості та складні суб’єкти, їх ознаки. Логіка бігейвіоралізму. Суб’єкт – суб’єктна модель Ю.Габермаса.

Категорія „актор” та її специфіка. Оновлене бачення політичності щодо раціонального, масового, діяльнісного. Критерії соціального актора за А.Туреном, визначальні риси його поведінкової активності за М.Крозьє і Е.Фрайдбергом. Акторство у концепції раціонального вибору. Теорія держави – актора. Політика як гра. Форми і рівні акторства.

Тема агента і агентності в соціальних науках, підстави її актуалізації. Проблема взаємодії між агентами та інститутами (структурами) в працях П.Бурдьє і Е.Гіденса. Дуалізм дії – структури. Характеристики агента. Індивідуальна і колективна агентність.

Основні версії концептуалізації учасників політичного життя. Організаційно – інституційний підхід і його особливості. Роль державних і недержавних структур. Інституційні зміни і правила гри за Д.Нортом. Типи інституційного спілкування Р.Патнема. Проблема конституціоналізму в працях С.Гантінгтона, Д.Бела і Ю.Габермаса.

Соціально-редуктивний підхід і його специфіка. Марксистська логіка політичного аналізу. Структура влади та інструменталізм (Ч.Р.Мілз, У.Домхоф, Р.Мілібенд). Політичний структуралізм А.Грамші, Н.Пулантцаса, Л.Альтюсера. Класовий аналіз сучасної світ-системи І.Валерстайна. Проблеми класотворення в працях Д.Локвуда, А.Соренсена, Е.О.Райта, Д.Голдторпа. Майбутнє класів. Плюралістична теорія. Концепція груп за інтересами А.Бентлі і Д.Трумена. Е.Латам, Дж.Елдерсвелд і Г.Алмонд про групові засади політики. Логіка колективної дії М.Олсона, О.Янга, Н.Фроліха. М.Дюверже і Р.Престус про групи тиску.

Індивідуально-особистісна модель політики. Бігейвіоралізм. Г.Ласуел про особистість як базового і основного суб’єкта політичної активності. Індивід в теорії раціонального вибору.

Принципи і критерії класифікації учасників політичних відносин. Типології політичних акторів М.Дюверже, Г.Алмонда і Г.Пауела, Ж.Блонделя.Класи та різновиди політичного акторства Дж.Розенау. Марксистська традиція типологізації

 

Змістовий модуль11 Держава як макрополітична організація та універсальний політичний інститут.

Макрополітичний рівень взаємодії політичних агентів. Системність державного механізму за Т.Гобсом. Особливості філософського, історичного, правового (формально-юридичного), соціально-антропологічного та політологічного підходів до концептуалізації держави як універсального політичного інституту. Елітистський, корпоративістський, плюралістський , партисипаторний і мережевий типи владарювання.М.Ман про політологічну теорію держави модерну, її класову, плюралістичну, елітистську (справжній елітизм та інституційне державництво) і заплутану версії. Держава у марксизмі та неомарксизмі. Д.Гелд про взаємодію між державою і суспільством. Плюралістичне бачення держави як нейтрального арбітра-посередника або основи політичної влади. Розподільча влада держави над суспільством у справжньому елітизмі. Інституції та державна політика.Концепція держави Д.Норта. „Контрактна” і „експлуататорська” моделі. Держава як плутанина у корпоративізмі Ф.Шмітера і мережевому підході.

Марксизм про провідні ознаки сучасної держави. Держава у М.Вебера. Синтезний підхід Б.Джесопа. Проблемні аспекти держави за Д.Келі. Функціональні та інституційні характеристики державності за М.Маном. Р.Севортьян про державу як універсальний феномен і аналітичну конструкцію. Основні та додаткові критерії держави за П.Данліві.

Національні політологічні школи та особливості визначення держави їх представниками. Держава як суспільство, політично організоване відповідно до морального ідеалу (Велика Британія); як один з елементів соціальної системи (ФРН); як інституціоналізована влада, інструмент загального суспільного консенсусу (Франція).

Держава за умов глобалізації. Проблематизація державного суверенітету.

 

Змістовий модуль12 Концептуалізація політичної системи та політичного процесу.

Чинники утвердження системного підходу до аналізу політики у 60 – 70 роки ХХ ст. Класичне (жорстке) моделювання політичної системи.Кібернетична модель „чорного ящика” Д.Істона та її компоненти. Фази механізму функціонування політичної системи. Зовнішні впливи та їх особливості у доопрацьованому варіанті Д.Істона і В.Мітчела. Внутрішньо- і зовнішньосуспільне оточення. Розвиток істоніанської версії Г.Спіро. Умови динамічної рівноваги політичної системи. К.Дойч про політичну систему як мережу комунікацій та інформаційних потоків, що мають блоково-фазовий характер. Особливості структурно – функціональної моделі Г.Алмонда. Аналітичні рівні, функції та інститути макросистеми. Спроби синтезу класичних моделей. Політична система як спосіб „виробництва політик” за Ч.Ендрейном.

Постсистемні (м’які) підходи до макрополітики. Концепції „самореферентних систем” Н.Лумана, „структурації” Е.Гідденса, „соціального і політичного поля” П.Бурдьє, неоінституціоналізму (Д.Марч, Д.Олсен). Синергетичний підхід до системної самоорганізації.

Внутрішній зміст, структура і елементи макрополітичних систем. Інституційна, нормативно-регулятивна,інформаційно-комунікативна, культурна і функціональна підсистеми. Морфологія політичної системи, її статусно-рольовий, інституційний та системно-нормативний рівні.

Підходи до визначення характеру і змісту політичного процесу. Нормативізм, інституціоналізм, бігейвіоралізм, структурний функціоналізм, теорія раціонального вибору, дискурс-аналіз – їх набутки та обмеження. Макропроцес і субпроцеси.

 

 

4. Структура навчальної дисципліни

Назви змістових модулів і тем Кількість годин
денна форма Заочна форма
усього у тому числі усього у тому числі
л сем інд с.р. л сем інд с.р.
Змістовий модуль1. Владно-політичний вимір суспільного життя.
Тема 1. Політика як об’єкт і предмет наукового пізнання.      
Тема 2. Політика як феномен. Політична сфера життєдіяльності соціуму (історико-парадигмальний підхід).      
Тема 3. Політична влада як регулятивний механізм соціального спілкування.      
Змістовий модуль 2. Об’єктивовані та суб’єктивовані параметри політики.
Тема 4. Політика і мораль.      
Тема 5. Просторово-часовий континуум політичної сфери. Політичний порядок і зміни.      
Тема 6. Політична свідомість та ідеологія.      
Разом за змістовими модулями 1-2      
Змістовий модуль3. Інституційно-діяльнісні аспекти політичної участі.
Тема 7. Громадська думка як чинник входження в політику.      
Тема 8. Практично-перетворювальна активність політичних акторів і політичні відносини.        
Тема 9. Інституційний вимір політики.      
Змістовий модуль4. Системно-структурна складова політичних відносин.
Тема 10. Учасники політичних відносин.        
Тема 11. Держава як макрополітична організація та універсальний політичний інститут.        
Тема12. Концептуалізація політичної системи та політичного процесу.      
Разом за змістовими модулями 3-4    
Усього годин    
 
ІНДЗ     -   -   - - -  
Усього годин