Робочий час та час відпочинку.

Сталинских ударов Красной Армии 1944г

С янв 1944 – Лениградско – Новгородская операция, противник отброшен

Март –февр 1944- на Южном Буге, освоб Правоб Укр

Апр май- осв Крым Одесса

Июнь – Карелия – Выборг , Петрозаводск

Инь – иль – Белорусская операция

Инь – Авг – Зап Украина под Львовом

Авг 1944 Ясско- Кишинвская операция

Сент – окт – Прибалтика – Талин, Рига, выход Финляндии из войны.

Ноябрь – освобождение Белград, освоб Югославии

Кон октября нем армия вытеснена с территории Заполярья – Печенга.

 

С весны 1944 года военные действия переносятся на территории Европейских стран .

 

Освобождение Европы – Румыния ( март 1944 форсирован р Прут) – потери Красн армии –безвозрат 70 тыс., ранен 200

Венгрии – 140 тыс. и свыше 340

Польша –ок 600 тыс., 1млн 400 тыс.

Чехословакия 140 тыс. 400 тыс.

 

Отдельная страница – потери среди гражданского населения. Холокост – 6 млн в годы 2 мир войны( 1/3 –советские евреи). ¼ населения Беларуссии

Общие за годы ВОВ 27 млн.

Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу. А конкретна тривалість виконуваної працівником роботи вимірюється його робочим часом. З урахуванням зазначеного робочий час - це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію.

Отже, в основі визначення робочого часу е встановлення його законом або на основі закону. Від цього залежить і тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

а) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 60 КЗпП України). Вона встановлена Законом України "Про внесення змін до КЗпП України у зв'язку із встановленням 40-годинного робочого тижня" від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України 1996 р., у якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом;

б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість і має такі особливості: встановлюється лише законом; поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу встановлюється 36 годин на тиждень, а для осіб віком 15-16 років і учнів віком 14-15 років, які працюють, - 24 години на тиждень; для працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих, важких), залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я, і для інших тривалість робочого часу встановлюється 24 години на тиждень.

Має певні особливості й такий вид робочого часу, як неповний робочий час, який менший за нормальний нормований та скорочений. Як правило, неповний робочий час встановлюється як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Характерні ознаки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюється за угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з нормами виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обмежується; г) може встановлюватись як неповний робочий день і як неповний робочий тиждень; ґ) для окремих працівників власник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні жінки, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда).

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим і облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу - це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну - поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочні роботи, чергування та облік робочого часу.

Ненормований робочий день - це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, юрисконсультів та ін.), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 10 години вечора до 6 години ранку (ст. 55 КЗпП України) і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбачених законом працівників.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:

- щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;

- щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин (наприклад, 40, 36, 24, чи менше);

- підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Облік робочого часу може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 р.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких: а) надання днів щотижневого відпочинку; 6) щорічна оплачувана відпустка; в) встановлення скороченого робочого дня.

Час відпочинку - частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом. До видів часу відпочинку належать:

- перерви протягом робочого дня чи зміни;

- щоденний відпочинок між робочими днями (змінами);

- щотижневі вихідні дні;

- щорічні святкові та неробочі дні;

- щорічні відпустки.

Найтривалішою та найпоширенішою е щорічна відпустка, до якої належать: а) основна; б) додаткова за роботу в шкідливих та важких умовах праці та за особливий характер праці; в) інші додаткові, передбачені законодавством.

Основна щорічна відпустка не може тривати менше 24 календарних днів. Надається вона працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Право на основну чи додаткову відпустку в перший рік роботи працівник має після шести місяців безперервної праці на даному підприємстві, а за другий і наступні роки щорічні відпустки надаються в будь-який час відповідно до графіка черговості надання відпусток. Виняток із цього правила становлять такі працівники: молодші 18 років; інваліди; жінки у зв'язку з вагітністю та пологами та ін.