Етапі розвитку охорони природи

Роль екологічної освіти на сучасному

ТЕМА 5,6

ТЕМА 5,6

ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНО-ОСВІТЬОЇ ТА ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕРИТОРІЯХ ТА ОБ’ЄКТАХ ПЗФ

План

 

1. Роль екологічної освіти на сучасному етапі розвитку охорони природи

2. Концептуальні засади еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах України

3. Мета та завдання еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах

4. Принципи еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах

5. Методичні засади інформаційного забезпечення еколого-освітньої діяльності

6. Планування та вибір форм та методів екологічної освіти природно-заповідних установах

7. Підготовка спеціалістів з екологічної освіти в природно-заповідних установах

Посилання на літературні джерела:

1. Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. зак­ладів / [Попов В. К, Гетьман А. П., Размєтаєв С. В., Шахов В. С., Кулініч П. Ф.] — Харків: Право, 2001. — 468 с.

2. Земельне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / За ред. В. І. Семчика і П. Ф. Кулініча. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 424 с.

3. Колотинская Е. Н. Правовые основы советского земельного кадастра / Е. Н. Колотинская. — М.: Изд-во Московск. ун-та, 1980. — 102 с.

4. Шемшученко Ю. С. Організаційно-правові питання охорони природно-заповідного фонду / Ю. С. Шемшученко. // Вісник АН УРСР. — 1985. — № 12. — С. 53-61.

5. Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками. Постанова Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 12. — Ст. 62.

6. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 46. — Ст. 2038.


7.

Метою цього узагальнюючого аналізу є визначення стратегічних напрямів довгострокового розвитку діяльності заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду України у сфері екологічної освіти, виховання та інформування населення. Концептуальні засади покликані стати основою для розробки необхідних нормативних і методичних документів, які безпосе редньо регулюють цей напрям діяльності заповідників і національних природних парків. Вбачається, що метою екологічної освіти, у тому числі й природоохоронної, є надання знань про основні закономірності функціонування екосистем та глобальної біосфери, про роль живої природи у забезпеченні сприятливого стану довкілля та підвищенні якості життя людей, а також формування розуміння внутрішньої етичної, естетичної, культурної цінності об'єктів живої природи, закріплення такого розуміння в нормах повсякденної поведінки окремих осіб, колективів і всього суспільства.

Отже, екологічна освіта та виховання спрямовані на формування світогляду, мислення та поведінки людини в усьому багатоманітті її стосунків з довкіллям.

Програми з екологічної освіти та виховання мають охоплювати всі вікові категорії та верстви населення. Особливо великого значення набуває екологічне виховання дітей в дошкільних закладах і в школах, студентів вищих, середніх спеціальних та професійно-технічних навчальних закладів, а також молодих людей, зайнятих в усіх сферах матеріального виробництва та надання послуг.

Дуже важливим в екологічній освіті є робота з працюючою частиною населення. Цей етап - один з найважчих, і водночас, може бути найбільш ефективним, оскільки спрямований на підвищення еколого-освітнього рівня людей, які завдяки своїм безпосередній діяльності та положенню у суспільстві можуть суттєво вплинути на покращання стану навколишнього природного середовища. На цьому етапі можливе застосування найрізноманітніших форм екологічної освіти та інформування. Проте важливо, щоб вони мали комплексний та регулярний характер, а також поширювалися на працівників усіх галузей народного господарства.

Особливо актуальним є залучення всіх верств і вікових груп населення до активного процесу охорони природи. Для цього необхідно, насамперед, підвищувати якість організації інформування населення, особливо в регіонах розміщення великих природно-заповідних об'єктів, чи на територіях з високою концентрацією об'єктів природно-заповідного фонду та пам'яток природи.

Означені актуальні аспекти вже зараз спираються на достатньо розвинену правову природоохоронну та освітню базу в Україні. Основоположним документом є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Розвиток екологічної освіти в установах природно-заповідного фонду визначено в Законі України "Про природно-заповідний фонд України", що засвідчує їх статус як еколого-освітніх закладів. Особливо актуальні і водночас важливі завдання у сфері екологічної освіти поставлені перед державою та громадськістю Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Програма "Заповідники") та Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Положення "Про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України" визначає схему отримання інформації від заповідників і національних природних парків щодо їх еколого-освітньої діяльності. Наступним і найсуттєвішим кроком у розвитку і зміцненні нормативної бази у цій сфері стало "Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України". Ці документи містять норми про загальні принципи діяльності установ природно-заповідного фонду як осередків організації екологічної освіти та виховання, що мають на меті цілеспрямоване формування засад екологічної свідомості та поведінки, спрямованої на збереження та відновлення природної спадщини.

Створення мережі еколого-освітніх центрів з керівним центром у Державній службі заповідної справи Мінекоресурсів України обговорювалося і було підтримано Всеукраїнською загальнотеоретичною та науково-практичною конференцією "Заповідна справа в Україні на межі тисячоліть (сучасний стан, проблеми і стратегія розвитку)", яка відбулася у місті Юаневі 20-23 жовтня 1999 року і була присвячена виконанню державної Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні. Основні результати обговорення знайшли своє відображення у відповідній резолюції конференції, згідно з якою еколого-освітні центри в установах природно-заповідного фонду мають бути осередковими організаціями у загальнодержавній мережі з централізованим управлінням.

Передбачається, що функції централізованого управління будуть надані еколого-освітньому центру Державної служби заповідної справи Мінекоресурсів України. Створення еколого-освітнього центру при Державній службі потребує визначення теоретичних, методологічних та методичних засад, які формуватимуть концепцію його діяльності.

Концепція еколого-освітньої діяльності на природоохоронних територіях має спиратися на загальну стратегію екологічної освіти та парадигму розвитку природоохоронної та природно-заповідної справи. Вона ґрунтується на ідеї ексцентризму та охоплює всі типи організації фітостроми, біологічного та ландшафтного різноманіття.

Концепція еколого-освітньої діяльності має стати одним із ключових механізмів втілення системно-поліфункціональної парадигми, її невід'ємним атрибутом з використанням всіх можливих засобів. Така концепція покликана сформувати стратегічні орієнтири діяльності та засадничі принципи, спрямовані на реалізацію однієї з основних функцій заповідників і національних природних парків - еколого-освітньої. Заповідники і національні природні парки здійснюють екологічну освіту у співпраці з іншими відповідними державними установами та громадськими організаціями, посідаючи особливу соціальну нішу у сфері екологічної освіти та виховання, використовуючи свою унікальну природничу й історико-культурну базу, а також багатий інтелектуальний і науковий потенціал працівників установ природно-заповідного фонду.

Вітчизняний і світовий досвід довів неефективність природоохоронної роботи, що базується лише на заборонах і обмеженнях. Натомість найбільш дієвий підхід до збереження природи на територіях заповідників і національних природних парків має ґрунтуватися на глибокому розумінні усіма групами та верствами населення наукової, природоохоронної та культурної ролі природоохоронних територій та на підтримці їх діяльності з боку суспільства

Концептуальні засади еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах України

На сучасному етапі розвитку уявлень про охорону довкілля надзвичайно актуальним є формування ідеології гуманістичного ставлення людини до природного середовища, що базується на глибоких екологічних знаннях та принципах екологічної етики.

Концептуальні засади визначають базові напрями довгострокового розвитку діяльності природно-заповідних установ (далі - ПЗУ), а саме: природних і біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, дендрологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів та зоологічних парків, а також у межах інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду України у сфері екологічної освіти, виховання та інформування населення. Ці засади покликані стати основою для розробки необхідних нормативних і методичних документів, які безпосередньо регулюють цей напрям діяльності ПЗУ.

Базовим правовим документом щодо освіти в природоохоронній галузі є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991). Cтатус ПЗУ як еколого-освітніх закладів визначений у Законі України "Про природно-заповідний фонд України" (1992). Актуальні завдання у сфері екологічної освіти визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (1994) та Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (1998).

У відповідності до Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України (затверджено наказом Мінекобезпеки України від 21.09.98 р. №140 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.10.1998 р. №630/3070) ПЗУ мають бути регіональними центрами екологічної освіти та виховання, здійснювати цілеспрямований вплив на світогляд, поведінку і діяльність населення у формуванні екологічної свідомості та залучати людей до збереження природної спадщини. Вони здійснюють еколого-освітню діяльність у співпраці з іншими зацікавленими державними установами та громадськими організаціями, використовуючи свою унікальну природничу й історико-культурну базу, а також багатий інтелектуальний і науковий потенціал працівників ПЗУ.

Концептуальні засади еколого-освітньої діяльності на природоохоронних територіях базуються на загальній стратегії екологічної освіти та парадигмі розвитку природоохоронної діяльності та природно-заповідної справи.