Українська політико-правова думка XVI-XVIII ст.

Склалося так, що з середини XVI ст. Україна втратила свою державність, усі землі України були захоплені сусідніми державами. Після Люблінської унії 1569 р. між Польщею і Литвою переважна частина українських земель опинилася під польсько-шляхетським пануванням. Закарпатська Україна належала Угорщині, Буковина - Румунії, Чернігівщина перебувала у складі Московського царства. Кожна з держав перетворювала захоплені землі на свої провінції

Уже з тих часів політико-правова ідея українського народу була спрямована на возз'єднання своїх земель, на відновлення державності. Це була головна суспільно-політична, економічна, правова думка України. Але ця боротьба була неоднорідною, проводилась різними політичними колами, виражала інтереси різних верств українського населення. Однак у кінцевому підсумку вона зводилась в до одного - єднання народу в єдину державу.

Розвиток української державності, вироблення політико-правових ідей нерозривно пов'язані з національно-культурним відродженням.

Актуальні політико-правові думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики, правники. Це Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович. Василь Острожський, Петро Могила. Семен Яворський, Феофан Прокопович та багато інших.

Так, Юрій Дрогобич (1450-1494) навчався у Краківському і Болонському університетах, на той час найбільших гуманістичних центрах Європи. Він одержав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті. Пізніше там викладав математику і астрономію. У 1481-1482 рр. ректор університету у Болоньї. Його основні політико-правові погляди: 1. Приносити користь власному народові. 2. Полегшити його національне і соціальне буття. 3. Поширювати серед народу України етичні, соціально-політичні, культурно-просвітницькі та політико-правові знання. 4. З позицій теорії "природного права" та "суспільного договору" розглядав питання держави, релігії, власності, людського суспільства.

Найяскравішою постаттю в українській політико-правовій думці і гуманізмі був Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566). Народився в селі Оріховці, Перемишлянської округи. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. На це у нього пішло 17 років. Перед ним були великі перспективи працювати на Заході. Але він повернувся на батьківщину, де брав активну участь в гуманістичному русі та розробці політико-правових вчень. У роботі "Про природне право" С. Оріховський розглядав питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державою, суверенітет державної влади й межі її панування над особою, індивідом. Його називають найвизначнішою постаттю східнослов'янського Відродження. Сучасники про Оріховського говорили, що його ім'я відоме в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Там чути схвальні відгуки про його твори, які становлять гордість і захист Вітчизни.

Держава, на думку Оріховського, це рівні між собою король, рада і народ. Людина як духовно-тілесна істота втілює в собі єднання двох світів - матеріального і духовного, тіла й душі. У суспільстві народ є тілом, рада - душею, а король - розумом. Суспільство пов'язане правом і привілеями, а його елементи взаємопереплетені й відокремлено існувати не можуть: тіло без душі мертве, душа без розуму недієздатна, розум без душі бездиханний, тіло без розуму - порожнеча, душа без тіла спустошена, розум без тіла знедолений. Стабільна й вільна держава можлива лише за дотримання права, шляхетство має бути наділене привілеями, а монарх, як верхівка піраміди влади, повинен спрямовувати діяльність законодавчої та судової її гілок. Незадовго до смерті С. Оріховський висловив думку, щоб на верхівці була духовна влада (апостольська церква), підпорядкувавши монарха, священнослужителів, привілейоване шляхетство і підлеглий йому простолюд.

Принципово важливою умовою існування і розвитку держави Оріховський вважав виховання у громадян любові до батьківщини, патріотизму, як найвищої доброчесності. Важливу роль він відводив освіті народу. Оріховський писав, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися. Людина, яка буде управляти таким народом в особі короля, повинна бути "філософом на троні": мудрою, справедливою, поважати закони, мужньою і ласкавою.

С. Оріховський відстоював інтереси прихильників "монархічної шляхетської республіки". В середні віки, в епоху феодальної роздробленості і панування релігійного світогляду існував конфесійний патріотизм, патріотизм окремого міста. І лише за доби Відродження, в період формування буржуазних відносин і зумовленого ними виникнення націй, з'являються патріотизм народу, нації, держави. Це питання особливо гостро ставив Оріховський у своїх політико-правових теоріях. У листі до Італії, а саме до кардинала, він з великою любов'ю розповідав про свою вітчизну і народ. Оріховський особливо тяжко переживав відсталість свого народу від європейських народів. У тому ж листі пояснював, що народу України доводиться тривалий час боронитися від нападів іноземних загарбників. Оріховський завжди залишався зі своїм народом, навіть відсталим. Звертаючись до польського короля, Оріховський вважав за потрібне наголосити: "Я українець, пишаюся цим і про це говорю прямо!".

Значні кроки у розвитку просвітницького руху та політико-правових вчень в Україні зробила відома Острозька школа. Заснував цю школу у 1576 р. князь Василь-Костяюпин Острозький (1526-1608) .У питаннях віри князь - складна і суперечлива людина. Спочатку він виступав і боровся за православ'я, але був не проти унії. Пізніше йому стали близькі ідеї Реформації та протестантизму. В кінці кінців увесь клан Острозьких повністю перейшов у католицьку віру.

Будучи дуже заможною людиною (його багатства переважали навіть королівські), Острозький керувався принципом: "моє царство, моя релігія". Його заслуги перед Україною незаперечні. Князь Острозький об'єднав навколо школи своєї багатьох учених, письменників, педагогів. Першим її ректором був відомий український письменник і педагог Герасим Смотрицький. Острозька школа нічим не поступалася кращим західноєвропейським навчальним закладам, а в деяких випадках стояла значно вище.

Князь Острозький неодноразово особисто подавав до польського короля і польського сенату прохання (супліки) про надання українцям прав і свобод.У другій половині XVI ст. Острозька школа переростає в Академію. В 1581 р. в Академії завершується велика робота з підготовки і видання Острозької Біблії. Це була найперша повна друкована Біблія не тільки у східних слов'ян, але серед усього слов'янського світу. Тільки через 80 років, у 1663 р. Москва надрукувала свою Біблію (передрукувавши Острозьку). Острозька Академія дала великий поштовх розвиткові політико-правових вчень в Україні, зародженню церковних братств, які боролися за віру, справедливість, відродження своєї держави.

Політико-правову концепцію колективної соборності держави, ідеї рівності всіх людей перед Богом, висунув визначний український письменник-полеміст Іван Вишенський (1550-1620). Принцип соборності як вияв демократизму він відстоював також у відносинах між церквами. У цьому ж контексті І. Вишенський заперечував не тільки абсолютизм духовної влади Папи Римського, а й абсолютизм світської влади - королів і царів, вважав, що будь-який володар отримує владу від Бога і не може користуватися нею на свій розсуд. Суспільно-політичні та правові погляди І. Вишенського були пройняті реформаційними ідеями, глибоким демократизмом, палкою любов'ю до трудового народу..

В політичній боротьбі прославився Філалет Христофор (кінець XVI - поч. XVII ст.) - український письменник - полеміст. У праці "Апокрисис" він вів полеміку з Петром Скаргою. Відстоював ідею демократизації церкви, право світських людств на участь у церковних справах, вибори духовної влади.

Христофор Філалет, виходячи з договірної теорії походження держави, був переконаний, що королі і піддані повинні суворо дотримуватися закону, бо свавілля з обох боків підриває державу. Він заперечував абсолютизм як монарха, так і Папи Римського. Петро Скарга (1536-1612) - монах єзуїт, політичний діяч Польщі. Критикував православну церкву, втручання світської влади в церковні справи. Підтримував жорсткий централізм у церковному житті. Єдиний порятунок для православних П. Скарга вбачав в унії церков, яка передбачала виконання трьох умов. Ці політико-правові та релігійні ідеї він висловив у книзі "Про єдність церкви божої"". Умови такі: 1. Визнання влади папи православними. 2. Єдність віри. 3. Послух перед папою.

Засновником Києво-Могилянської академії був провідини український релігійний діяч XVII ст. Петро Могила (1596 р. н.). Початкову освіту отримав у Львівській братській школі. Потім навчався в Парижі, в університеті. Після того, як отримав освіту, повертається в Україну і робить кар'єру священика. В 1627 р., у ЗІ-річному віці стає архімандритом Києво-Печерської лаври, а через п'ять років - митрополитом київським. У 1632 р. Могила проводить необхідні реформи у православній церкві, її культурних та навчальних закладах.

Основні політико-правові погляди Петра Могили: 1. Протистояв католицизму, але мирним шляхом. 2. Захищав православ'я. 3. Добивався рівноправного статусу католицизму та православ'я. 4. У полеміці з ідеологами католицизму доводив, що православна церква має свою давню історію і володіє законним правом на своє існування. 5. Петро Могила вирішував питання про співвідношення церковної влади і світської. 6. Церковну владу ставив вище світської. 7. Розробив концепцію ідеального володаря (керівника): Сильний проти ворогів батьківщини, гуманний щодо підданих. 8. Володар мудрий у керуванні зовнішньою і внутрішньою політикою держави. 9. Володар сам створює закони і сам їх суворо дотримується. 10. Володар-законодавець мусить бути взірцем виконання як громадських законів, так і моральних норм. 11. Володар-царь сильний, мудрий, освічений, у ньому має бути зібрана історична пам'ять народу. 12. Боровся за піднесення самосвідомості українського народу в процесі визвольної боротьби. 13. Могила звертався до історії Київської Русі і за приклад ставив усім князя Володимира. 14. Дуже багато робив для збереження давньоруських святинь - Десятинної церкви, храму Спаса на Берестові, Софіївського собору. 15. Захищав народну культуру, звичаї, обряди. 16. Петро Могила у своїх політико-правових та релігійних концепціях дуже багато уваги приділяв майбутній українській державі. 17. Створення української держави пов'язував з національно-визвольною боротьбою українського народу.

Погляди П. Могили розвивав філософ, учений, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської академії, сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності Феофан Прокопович (1681-1736). Крім філософії він дуже цікавився і зосереджував свою увагу на теорії держави і права. У трактатах "Слово про владу і честь царську", "Правда волі монаршої", "Духовний регламент" створив першу в Росії й Україні концепцію освіченого абсолютизму. Використовуючи думки Т. Гоббса і С. Пуфендорфа про природний стан, Ф. Прокопович сформулював тезу, що в додержавному стані існували як мир, любов, добро, так і війна, ненависть, зло. Для того щоб надійно захистити природні права від зовнішніх ворогів і внутрішнього розбрату народ передає свою волю монарху. Ф. Прокопович, як і Т. Гоббс, вважав, що договір між підданими і монархом є однобічним, і тому засуджував будь-які виступи проти влади монарха. Він також обгрунтував необхідність підпорядкування духовної влади владі монарха.

Абсолютний монарх як верховний носій державної влади ставився над усіма громадянськими законами. Усі його дії, спрямовані на загальнонародну користь, виправдовувались. Верховним носієм державної влади міг бути лише освічений володар - "філософ на троні".

Освіта і розвиток науки розглядалися як основа історичного процесу, сила держави і добробуту. Тільки освічена монархія може забезпечити розвиток науки, мистецтва, ремесел, мануфактур. Теорія абсолютизму тісно пов'язувалась з тогочасною соціально-політичною та правовою боротьбою за владу та майнові інтереси світської аристократії і церковної ієрархії.

У цій боротьбі Феофан Прокопович займав позиції, відмінні від письменника, філософа, церковно-політичного діяча, викладача Києво-Могилянської Академії Семена (Стефана) Яворського (1658-1722). Останній підтримував державницькі реформи Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти. С. Яворський був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядкування церковних справ світській владі. Церковні справи - компетенція церкви, світські - царської влади. Зрештою С. Яворський проводив думку про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою.

Своєю церковною політикою С. Яворський своєрідно виражав протест діянням Петра І. Будучи людиною прозахідного типу, Яворський виступав за автономію церкви, за її роль як головного арбітра у всіх справах моралі та суспільного життя. С. Яворський був у добрих стосунках з гетьманами І. Мазепою та П. Орликом. З останнім він тривалий час листувався і подав йому ряд ідей, які той використав при написанні своєї Конституції.

У другій половині XVII ст. на політичній карті Європи з'явилась українська козацька республіка з яскраво вираженими демократичними рисами політико-правового устрою та соціально-економічних відносин, її поява пов'язана з ім'ям видатного політичного і державного діяча Богдана Хмельницького (27.ХН. 1595-27.VII. 1657). Він не лише поставив завдання створення незалежної держави, до складу якої мали увійти всі етнічні українські землі, а й зробив усе можливе для його вирішення.

У Гетьманській державі існували елементи республіканської форми правління. Гетьман обирався безпосередньо народом. Свої дії він мав погоджувати з генеральною старшиною. Найвища влада в державі поєднувала риси монархії (гетьман), аристократії (рада старшин) і демократії (генеральна рада). Найяскравішим виявом демократичних традицій залишалася виборність посадових осіб. За Б. Хмельницького влада тяжіла до монархії. За інших гетьманів - до аристократії чи станової демократії. У 1648-1649 рр. Б. Хмельницький висунув політико-правову ідею самовизначення України в межах Давньоруської держави на чолі з єдиновладним, самодержавним гетьманом-монархом.

У козацько-гетьманську добу політико-правова думка України розвивалася в контексті правових документів, які відображали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Угоду та Конституцію" Пилипа Орлика. В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими державами, чітко простежувалися атрибути суверенітету української державності, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

"Березневі статті" від 27 березня 1654 р. передбачали збереження козацьких, міщанських і шляхетських прав, вольностей. Право українців самим визначати, хто до якого стану має належати. Право самостійно збирати податки. Право обирати гетьмана. Право самостійно вирішувати питання міжнародної політики (за винятком Росії і Туреччини). Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка ґрунтувалася на принципі виборності вищих посадових осіб і суддів, з іншого - правові зобов'язання української сторони перед Московським царством, які передбачали військово-політичну єдність України і Московії та недоторканість суспільно-політичних порядків в Україні.

Після підписання Переяславської угоди українське суспільство розділилося на два табори. Перший табір "прозахідний". Його очолили І. Виговський, Ю. Жмирич, які засудили діяльність Б. Хмельницького в Переяславі. їх підтримали і не прийняли присяги на вірність московському цареві київські митрополити Сильвестр Косів і Діонісій Балабан. Другий табір "промосковський". Його очолили полковник М. Пушкар, кошовий отаман Запорозької січі Я. Барабаш і представники вищого духовенства Іван Гізель, Л. Баранович, І. Галатовський. Однак і ці представники не бажали, щоб Україна була перетворена у провінцію Московії. Але їхні побажання мало турбували московського царя.

Іван Мазепа - найвидатніший гетьман України, тонкий політик. 21 рік він гетьманував, і намагався перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Мазепа був одним із найбагатших феодалів Європи. Мав близько 20 тис. маєтків.

Основні політико-правові напрями діяльності гетьмана І. Мазепи: 1. Значну частину своїх особистих прибутків скеровує на розвиток релігії та культурних установ України. 2. Ревносний покровитель православ'я. 3. По всій Гетьманщині побудував цілу низку чудових церков (Мазепинське, або козацьке, бароко). 4. За гетьманування Мазепи Києво-Могилянська академія, завдяки його підтримці, досягла свого піку в будівництві нових корпусів і збільшенні кількості студентів до 2 тисяч. 5. Заснував багато шкіл і друкарень, щоб "українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти". 6. Захищав як власні, так і загальноукраїнські інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. 7. Коли в 1689 р. на трон зійшов Петро І, гетьман застосував свої риси політика, щоб схилити царя на свою сторону. 8. Давав увесь час поради молодому царю, активно допомагав в походах на турків, татар. У 1696 р. доклав чимало зусиль для здобуття Азова (ключ в Азовське море). 9. Домігся дружби з Петром І. Козаки цій дружбі дали таку оцінку: "цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі". Російські урядники заявляли, що "ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа". 10. Приєднує Правобережжя до Лівобережжя, об'єднує обидві частини України в одну.

……….

Уся політико-правова історія українського народу є виявом його демократизму. Своє перше юридичне осмислення, оформлення й втілення цей ідеал знайшов у "Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького", укладених 16 квітня 1710 р. між гетьманом Пилипом Орликом та старшиною і запорожцями, очолюваними кошовим К. Гордієнком. Пилип Орлик (1672-1742) - представник старшинського роду, генеральний писар. 5 квітня 1710 р. козаки у м. Бендери вибирають його гетьманом. При обранні були присутні 50 провідних представників старшин, 4 тисячі запорожців, 500 козаків із Гетьманщини (представники). Події, які проходили в м. Бендери, історики, політики, правийки називають першою українською політичною еміграцією.

Конституція П. Орлика має велике значення як документ, який уперше в історії України на юридичному ґрунті фіксує принципи, що покладаються в основу державно-політичного устрою. Конституція складалася з 16 статей і починалася з урочистої декларації: "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування". Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювалося право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу православної церкви під зверхністю царгородського патріархату.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом, як вищою виконавчою владою, генеральною радою, як вищою представницькою владою, і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації принципів розподілу влади. Було здійснено спробу узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини на основі державницьких традицій пращурів українства та політичного досвіду Запорозької Січі, досягнень західноєвропейської політико-правової науки.

Політико-правову думку українського відродження розвивали визначні вітчизняні мислителі: Яков Козельський (1726-1728) - автор роботи "Філософічні пропозиції"'. Він був прихильником ідей соціального договору та природного права, палким проповідником демократії. Григорій Сковорода (1722-1794) - автор роботи "Сад божественних пісень". Відстоював велич людини, її прагнення до щастя, самопізнання, рівності, права, свободи. Семен Десницький (бл. 1740- 1789)- перший на Наддніпрянщині вітчизняний доктор і професор права. Він започаткував українську та російську юриспруденцію, був палким прихильником природних прав людини та ідеї договірного походження держави. Безпосередніми провісниками національних політико-правових ідей означеної доби можна вважати невідомих авторів "Історії русів" та видатного українського письменника Івана Котляревського (1769-і 838).

"Історію русів'1 не без підстав називали Декларацією прав української нації. Але насправді вона є гімном природних, божественних, історичних, моральних прав кожного народу на державну незалежність, права на боротьбу з гнобителями. Трактат підготовлено на засадах відомої з часів Д. Локка на Заході платформи "рівноваги влади" - інтелектуальної й моральної течії, яка визнає, насамперед, політичні й економічні права особистості, її абсолютну цінність, свободу привілейованих верств, рівність серед рівних того ж кола громадян, існування невід'ємних природних прав індивіда, суспільно-договірній характер держави, зверхність законів у суспільних відносинах тощо. На думку автора "Історії русів", створивши власну Київську державу, український народ згодом втратив державну самостійність, об'єднавшись на добровільних засадах з рівними Україні Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій. І лише тому, що польські королі почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати православну віру, козаки підняли повстання.

"Історія русів" переконливо доводить, що тиранське, насильницьке правління в Україні ніколи не було тривким і довгочасним, бо народ умів боронити свою свободу. Він виходить з платформи рівності народів, гостро виступає проти національної зверхності. В політичному трактаті засуджується багатство, набуте за рахунок власного народу, зрадництво української шляхти. Твір сповнений поваги до простолюддя, кріпаків, рядового козацтва.

Мріями про час, коли проста людина буде "у вольності вік доживати", відповідатиме природному призначенню особи - рівної серед рівних у суспільстві, - сповнена й творчість та політико-правова діяльність І. Котляревського. Герої письменника - прості люди, наділені індивідуальною свободою, вільні від офіційних приписів і канонів. Котляревськийзаперечує становий поділ суспільства, кріпацтво, стверджує велич індивіда не за займаною посадою, а як рівного серед рівних громадян, вимагає втілення природних прав людини на практиці, засуджує самодержавне гноблення особистості. Сучасник І. Котляревського, В. Капніст в "Оді на рабство" рішуче виступив на захист прав людини, проти скасування державної автономії України.

Харківський професор И. Б. Шад у підручнику "Природне право" відстоював свободи совісті, думки, права на освіту, гасла політичної державності, аналізував співвідношення права і моралі, розглядав державу і систему держав як єдиний організм, заперечував деспотизм, розвивав геополітичні доктрини.

Львівський і петербурзький професор П. Лодій у роботі "Теорія загальних прав", виходячи з державно-правових поглядів X. Вольфа про прагнення людини до щастя, як фундамент природного права, категоричного імперативу І. Канта, на основі нових знань збагачував політико-правові доктрини.

Принциповим послідовником французьких просвітителів-енциклопедистів був перший ректор Харківського університету Г. Рижський. Неодноразово піддавався репресіям з боку царського уряду відомий український економіст В. Каразін, особливо за політичні проекти перебудови державного управління Росії, перетворення імперії на конституційну монархію, заклики до скасування кріпацтва, ідею формування української територіальної економіки тощо. Видатним захисником прав народу на рідну мову і на освіту виступав І. Могильницький.

…………………………………………………………………………………………………

Характерна ознака суспільного життя козацтва -демократизм. Демократичні засади стали основою формування козацької республіки, що викликала захоплення багатьох учених і політичних діячів. Республіканські принципи, вироблені в козацьких колах майже столітнім життям козацької республіки, були перенесені на нове військово-народне управління.

На Січі порядкувала громада. Всі справи - військові, господарські, покарання і помилування винних, вибори січової старшини, зовнішні зносини і т.д. - вирішувала Січова рада, на якій всі козаки користувалися рівним правом.

Вищою владою на Січі були військові чиновники - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар. Вони відали військовими, адміністративними, судовими духовними справами. Кошовий отаман (гетьман) Війська Запорозького був першою особою у цій системі правління. У військовий час він був головним командиром і діяв як диктатор, у мирний час був "конституційним" володарем (був обмежений радою), виконував роль верховного судді, вважався верховним начальником запорозького духовенства, а тому приймав і призначав духовних осіб із Києва в церкви. На час відсутності в Січі він призначав заступника, який звався намісником отамана або наказним отаманом.

На той час судова влада не відокремлювалась від адміністративної влади. Військовий суддя був другою після кошового особою в Запорозькому Війську. Як і кошового, його обирали на військовій раді. Суддями у запорозьких козаків була вся військова старшина. Кошовий отаман вважався великим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом. Військовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, а ріщення належало давати кошовому. Під час походів чи у віддалених куренях вершили судові справи полковник разом із писарем та осавулом. В основі судочинства лежали предківські звичаї й одвічні порядки, на яких будувався весь лад запорізького козацького життя.

Після укладення Преяславської угоди доля української державності вирішувалась у взаємовідносинах України і Росії. Тогочасна українська політична думка відображала особливості цих відносин та політичний устрій козацько-гетьманської держави, особливо виразно це вдалося зробити П. Орлику.

Пилип Орлик (1672-1742) був генеральним писарем гетьмана України Івана Мазепи - другою за посадою особою в державі. Поразка Карла XII та І. Мазепи під Полтавою змусили П. Орлика емігрувати, він жив у різних європейських країнах. По смерті І. Мазепи в 1709 П. Орлик 5 травня 1710 р. у м. Бендерах був обраний козацькою радою гетьманом України. Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини.

Найвідомішим політико-правовим документом часів гетьманування П. Орлика є договір між ним та старшиною й запорозькими козаками "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького", відомий ще як "Конституція Пилипа Орлика", або "Бендерська Конституція". Договір, розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, було укладено 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах.

Конституція складається з двох частин. У вступній частині стисло подана історія козацтва від попередників київського князя Володимира Великого до часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, а також обґрунтовується необхідність прийняття конституції для запобігання деспотизму правителів.

Основна частина конституції містить статті, в яких ідеться про державний устрій України як козацької держави. Зміст цих статей полягає у тому, що в Україні

- відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;

- відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави; відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності, відібрані царськими указами, а побудовані Росією на її території фортеці мають бути знесені;

- всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно з радою генеральної старшини; основоположні питання державного життя вирішує генеральна рада, яка складається з гетьмана, генеральної старшини, цивільних полковників та козаків (по одному від кожного полку) і збирається тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову;

- державні службовці повинні складати присягу на вірність Батьківщині та гетьману;

- старшина й рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він порушує закони;

- справи про кривду та провини генеральної старшини розглядаються генеральним судом, який не підпорядковується гетьману;

- генеральна старшина звітує перед гетьманом про роботу;

- державний скарб відокремлюється від гетьманського й передається в управління генерального підскарбія;

- на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

- полковники, сотники та інші посадові особи обираються вільними голосами і затверджуються гетьманом;

- гетьман має контролювати розумність податків і повинностей, від них звільняються козацькі вдови, сироти та їхні господарства;

- проводиться ревізія державних земель, якими користується старшина, відновлюється законність у користуванні суспільним надбанням і встановлюється рівність у виконанні державних обов'язків.

Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій.

Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей:

- обмеження влади гетьмана,

- представницьке управління,

- поділ державної влади,

- закріплення прав і свобод особи,

- справедливість у розподілі суспільних благ,

- підтримка соціальне незахищених верств населення тощо.

Найбільше значення конституціїполягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обгрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави.

………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648—1764 pp.).

Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1595—1657). Переслідуваний офіційними представниками польської влади, Б. Хмельницький пішов на Запорозьку Січ, де отримав гетьманську булаву і 1648 р. сформував перший повстанський загін, а протягом першого року війни зумів створити народно-визвольну армію.

Під час війни Б. Хмельницький вів активну політичну діяльність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі. На визволеній території з його дозволу виникав новий державний апарат, прототипом якого були демократичні установи, що існували в Запорозькій Січі. До того ж він провадив значну роботу з установлення дипломатичних відносин з іноземними державами.

Але постать Б. Хмельницького вважається суперечливою. Річ у тім, що ідея державності не була основною, коли він почав війну з Польщею. З цього приводу М. Грушевський писав, що ні Хмельницький, ні козаччина, піднімаючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українського життя; основною їхньою метою було скасування закону 1638 p., який значно скоротив козацькі привілеї, а народ використовувався як засіб для досягнення цієї мети. Певну роль відіграла й особиста образа, завдана Б. Хмельницькому підручними Ко-нецпольського. І тільки на тлі ейфорії від перших перемог над Польщею у Б. Хмельницького змінилися політичні погляди. Він почав думати про встановлення державної незалежності, але ці погляди були нечіткими, без визначення кінцевої мети. М. Грушевський констатував із цього приводу, що свідомість Б. Хмельницького була занадто козацькою, в ній превалювали козацькі інтереси.

Для втілення ідеї державотворення він почав шукати союзників проти Польщі. Вів переговори з Туреччиною, Молдавією, Семиграддям і єдиновірною Росією.

Політико-правові погляди Б. Хмельницького детально викладено в "Договірних статтях", написаних у березні 1654 р. Аналізуючи їх, можна зробити висновок, що в сучасному розумінні йшлося про автономію України. За громадянами України залишалися їхні майнові права, навіть більше — цар повинен був дати жалувані грамоти на володіння майном.

Уся влада на території України зосереджувалась у руках гетьмана, який мав обиратися на демократичних засадах без участі представників царя. Російський цар отримував інформацію про вибори, що відбулися, і приймав присягу гетьмана.

На місцевому рівні владні функції здійснювали земські та городські уряди, які також обиралися. Правосуддя здійснювалося незалежними військовими судами, що їх очолював виборний старшина. Серед цивільного населення пропонувалося суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть.

Незалежною й недоторканною у своїх правах залишалася духовна влада — православна церква. Зберігалися всі її права, а також майно, яке їй належало за станом на час підписання договору.

У міжнародних зносинах Україна залишалася вільною. Приймання послів інших держав і переговори з ними гетьман міг вести самостійно. Царя тільки інформували про міжнародну діяльність. Але зносини з Туреччиною та Польщею можливі були з дозволу монарха Росії.

Передбачалося, що Росія стане гарантом безпеки України, своїми військами вона мусить оберігати її кордони з Польщею, а південні кордони охоронятимуться самостійно за матеріальної допомоги Росії.

Значне місце в "Договірних статтях" відведено проблемам козацтва. Б. Хмельницький пропонував зберегти за ним усі права, виборені за часів Запорозької Січі, включно з матеріальним самозабезпеченням. Кількість реєстрових козаків мала сягати 60 тис.

Цікавими були пропозиції першого гетьмана Української держави стосовно соціальних гарантій жінкам і дітям загиблих козаків. За ними зберігалися всі вільності та права батьків.

Б. Хмельницький повалив польське панування в Україні, став творцем Української гетьманської держави, забезпечив її міжнародні зв'язки, започаткував розбудову державності України. Але непослідовність політичних поглядів першого гетьмана України, надмірна увага до проблем козаччини на шкоду решті населення привели його до тяжких помилок.

У 1657—1659 pp. І. Виговський був гетьманом України і спромігся піднести інститут гетьманства на високий рівень.Він значно розширив коло повноважень гетьмана. За його влади було оформлено союзний договір із Швецією, укладено договір про перемир'я з Польщею. І. Виговський мріяв розбудувати Україну подібно до Швейцарії, а відносини з Москвою прагнув розірвати.

Варто згадати і найтрагічнішого гетьмана України в 1665—1676 pp. Петра Дорошенка. Він був на боці І. Виговського, поділяв його політичні погляди про незалежність Української держави.

Гетьманство П. Дорошенка припало на часи, коли Україна поділилася на дві частини — Лівобережну і Правобережнувідповідно до орієнтації щодо Росії та Польщі. Лівобережну частину певний час очолював підніжок московського царя Іван Брюховецький, а Правобережну — Павло Тетеря, який виступав за союз із Польщею.

П. Дорошенко прагнув об'єднати всі українські землі та створити незалежну від Москви й Туреччини нейтральну державу. Його політичну позицію за нинішньою термінологією можна назвати центристською. Однак його устремління не були зрозумілими для українців. У союзі з Оттоманською Портою він воював проти Польщі, але союзники зрадили його, розпочали грабіж українських міст і сіл, що викликало невдоволення населення політикою гетьмана.

Певний слід в історії політичної думки в Україні залишив гетьман Іван Мазепа (1644—1709).

I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він зробив деякі кроки в цьому напрямі, поширив свою владу на значну територію України, прийняв під своє керування наперекір московському цареві правобережних козаків, вів таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і закликав його об'єднати зусилля для боротьби з Петром І.

Саме І. Мазепа першим виплекав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загальнонаціональної історичної мети. Політичні погляди І. Мазепи було покладено в основу українсько-шведського союзу 1708 р. Оригінал договору пропав під час Полтавської битви, але його зміст був відомий прем'єр-міністрові Карла XII графові Піперу і генеральному писареві Пилипу Орлику, який 1712 р. виклав основні ідеї договору в документі під назвою "Вивід прав України". Договір Карла XII та І. Мазепи гарантував Україні збереження її державного ладу, єдність і недоторканність території. Ним також передбачалося підвищення авторитету єдиноправи-теля України — гетьмана.

Чіткішими були політичні погляди Пилипа Орлика (1672—1742).

П. Орлик був сподвижником І. Мазепи і прибічником ідеї незалежності Української держави. Після Полтавської битви він разом з І. Мазепою в липні 1709 p. перебрався до Бендер, де після смерті І. Мазепи став гетьманом в еміграції (5 квітня 1710 p.).

Основною ідеєю, метою життя гетьмана П. Орлика стало створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання. Його політико-правові погляди охоплювали весь спектр проблем державного устрою, владних відносин, судової влади тощо. Майже всі вони викладені в праці "Вивід прав України", а також у "Пакті і Конституції законів та вільностей Війська Запорозького" (Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.) .

У цьому документі, написаному під час обрання П. Орлика гетьманом, передбачалося повне визволення України і встановлення державності. Цього договору повинні були дотримуватись і всі наступні гетьмани.

Перша в світі Конституція визначала державний статус України, її внутрішній устрій та міжнародне становище. Конституцією встановлювався національно-державний суверенітет України, до неї мали увійти всі історичні землі обабіч Дніпра, її кордони визначалися за станом на час правління гетьмана Богдана Хмельницького. Гарантом незалежності України виступав шведський король, а сам він та його нащадки отримували титул протекторів України.

У державі передбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й судова. Законодавча влада відводилася Генеральній раді, до якої мали входити не тільки генеральна старшина, городові полковники, полкова і сотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку з числа заслужених козаків, "розумних радників", а також депутатів від запорозького козацтва. Передбачалося, що всі важливі питання вирішуються радою на зібраннях у гетьманській резиденції тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову).

Виконавча влада належала гетьманові, але обмежувалася генеральною старшиною, з якою він мав радитися для винесення рішень. Обмеження гетьманської влади стосувалося міжнародних відносин, фінансів, суду, виборів старшин.

У державі з елементами парламентського устрою гетьман був підзвітний у своїй діяльності. Його звіту могли зажадати в приватному порядку чи на Генеральній раді старшина, полковники або радники. Але, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вільностей Батьківщини, вони не могли заподіяти "найменшої шкоди високій Гетьманській честі".

За Конституцією всі державні посади в незалежній Україні були виборними і затверджувалися гетьманом. Уряди полковників і сотників повинні були не тільки керувати військом, а й управляти всім населенням, мати адміністративно-політичну і соціально-економічну владу на території полку й сотні.

Правосуддя відправляв Генеральний суд, який слідкував за виконанням законів. Проте якби хтось із старшин, радників, знатних козаків і решти урядників, а також із рядових козаків учинив злочин, що шкодить Гетьманській честі, то їх "...не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати розглядові Генерального суду...".

У Конституції розділялися навмисний злочин і злочин із необережності, викладався важливий аспект кримінальної політики — відповідності покарання характерові злочину.

Був там іще один важливий правовий принцип — верховенства закону в державі. Його виконання — основний обов'язок гетьмана, інших керівних осіб і простих громадян.

У цьому історичному документі було передбачено цілий розділ, де робилася спроба вирізнити особистість, зменшити несправедливість стосовно до -неї, тобто продемонстровано намір законодавче врегулювати соціальні відносини. Вказувалося на необхідність припинення утисків і гноблення козаків і громадян старшиною, їй заборонялося зловживати службовим становищем і використовувати козаків і посполитих селян на своїх господарських роботах, віднімати в них землі або примушувати їх продавати, забирати в них майно, використовувати їхні підводи і т. ін.

Політико-правові погляди гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика сприяли формуванню й розвиткові національної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету.

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………….