Поняття та строки позовної давності
Позовна давність - це строк, протягом якого особа, права якої порушено, мала право звертатися з позовом до суду. Як інститут позовна давність виникла досить пізно і класичне римське право її не знало.
Позовній давності передували законні строки. Законні строки погашали саме матеріальне право, отже і право на захист його в суді.
Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:
1. Законні строки менш тривалі - один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність - ЗО років.
2. Сплив законного строку погашав не тільки можливість захисту права у суді а і саме право.
3. Законні строки не зупинялися і не переривалися, а позовна давність могла.
Кожна особа, приватне право якої порушено, має в своєму розпорядженні позовний захист. Скористатися ним чи ні, тобто пред'являти позов чи ні, повністю залежить від особи, право якої порушено. Однак держава не може залишати за уповноваженим на пред'явлення позову вирішувати це питання без будь-якого обмеження в часі. Стан невизначеності, який створюється через непред'явлення позову протягом тривалого часу після того, як виникла підстава для його пред'явлення, стврює шкідливу з господарського погляду невпевненість, нестійкість відносин. Для попередження таких несприятливих наслідків державою встановлюється певний максимальний строк, протягом якого уповноважена особа може вимагати розгляду її позову. Такий встановлений законом строк, протягом якого особа може звернутися за захистом порушеного права в суді, називається позовною давністю.
Позовна давність не була відома в стародавньому римському праві. Поки існувало саме право, існувало й право на позов. Однак уже претори обмежили право на судовий захист строком на один рік, бо й сама влада претора тривала тільки один рік. І лише імператор Феодосій II у 424 р. вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю в 30 років. Згодом для деяких позовів встановлюються строки в 40 років.
Встановлення твердих строків позовної давності потребувало точного визначення початку їх виникнення. У строкових договорах початком збігу строку позовної давності вважався наступний день після закінчення договірного строку, а якщо в договорі строк виконання не вказаний, то - через 7 днів після заяви-вимоги кредитора. У спорах- про речове право позовна давність починає спливати з того моменту, коли у суб'єкта речового права виникло право на позов, тобто коли йому стає відомо, у кого знаходиться його річ.