Принципи аналізу, його завдання, шляхи та компоненти

На основі законів дидактики в методиці літератури визначено такі основні принципи аналізу художнього твору в середній школі:

1. Принцип історизму, конкретно-історичний під хід до аналізу твору; врахування особливостей суспільного життя зображеної епохи.

2. Принцип науковості: проведення аналізу твору з позиції сучасного літературознавства; врахування ідейно-художньої своєрідності виучуваного твору, його родової та жанрової специфіки.

3. Принцип єдності змісту й форми:виявлення їх взаємозв'язку (зміст оформлений, форма змістовна); з'ясування провідної ролі змісту і впливу форми на зміст; розкриття взаємопов'язаності елементів змісту й форми, перехід одного в друге; показ використання письменником певних елементів форми для вираження певних елементів змісту.

4. Принцип доступності учням різного віку та розвитку - і самих наукових положень, і методів, прийомів, форм роботи; врахування суми педагогічних обставин, за яких проводиться аналіз.

5. Принцип емоційності: забезпечення умов поглибленого переживання учнями почуттів та вражень, викликаних під час першого читання, з метою посилення виховного впливу твору на юних читачів.

Дотримання цих принципів допомагає вчителеві домогтися єдності почуття й мислення у сприйнятті твору, уникнути шаблону та схематизму в аналізі художніх текстів; сприяє творчому підходу й забезпечує розгляд кожного з них.

Методика розрізняє поняття: літературознавчий і шкільний аналіз. У цих видах аналізу є, звичайно, багато спільного: об'єкт дослідження (художній твір), сутність цього дослідження (сплав науки й мистецтва), підхід до розгляду творів (конкретно-історичний), а також деякі прийоми. Однак завдання першого з них - виявити ідейно-естетичну сутність твору, його художні якості, оцінити твір як літературне явище, визначити його місце в доробку письменника та в літературному процесі.

Мета шкільного аналізу — розкрити ідейно-художнє багатство літературного твору, навчити школярів самостійно розбиратись у ньому, розвивати читацький талант, підносити рівень читацької культури.

Якщо літературознавчий аналіз розрахований на дорослу людину з певним рівнем літературної освіченості, то шкільний — на учнів, які беруть у процесі аналізу посильну участь. Звичайно, проводячи шкільний аналіз, учитель має зважати на здобутки літературознавства, творчо їх використовувати.

І літературознавець, і методист не повинні забувати теоретичного положення естетики про єдність форми і змісту. Однак це не означає, що накладається заборона на аналітичний підхід до художнього твору. Це питання знайшло відображення в сучасних працях про методи вивчення літератури в школі. Окремі методисти пропонували відмовитись від усіх літературознавчих понять і навіть від підручників і замінити все виразним читанням. Той, хто виступає проти аналітичного підходу до художнього образу, допускає велику помилку, змішуючи категорії художньої літератури з принципами науки про літературу, ототожнюючи специфіку методики як науки і специфіку літературознавства. Адже методика літератури багато втратила б і взагалі чи можлива була б, якби відмовилась від свого права розчленити ціле на частини. Ще Геґель у своїх лекціях з естетики довів, що мистецтво «одержує своє справжнє підтвердження лише в науці»².

Логічні категорії, терміни, поняття, які вживаються під час аналізу, пізнання художнього образу доповнюють, поглиблюють і збагачують наші уявлення про твір у порівнянні з його безпосереднім конкретно-почуттєвим читацьким сприйманням. Наука не може обійтись без аналізу. Навіть літературознавці, які настирливо виступають за «нерозщеплення ядра», «нерозривність єдності», заперечують самі собі, бо вони все ж таки аналізують, тобто «розщеплюють», абстрагують частини від цілого, — йдуть ними ж засудженим шляхом. Звичайно, аналізуючи художній твір в єдності його змісту і форми, відчуваємо труднощі в тому, щоб не заглибитись лише у зміст і не впасти в абстрактний соціологізм, або ж навпаки — у форму - і стати на шлях формалізму. Отже, потрібно не винаходити нові й нові форми, які забороняють аналіз, тобто оберігають цілісність художнього образу від «розщеплення», а підвищувати майстерність методики аналізу. Адже біда наша не в тому, що ми розчленуємо художній твір на форму і зміст, на тему, сюжет, композицію, а в тому, що рівень якості аналізу ще не достатній. Ми затримуємося на шляху традиційних способів і понять, не виявляючи необхідної ініціативи в пошуках нових форм аналізу, найефективніших прийомів проникнення у світ складних художніх явищ.

Вивчення літератури в школі вимагає планомірного поєднання, міцного контакту літературознавства і методики літератури.

Завдання аналізу художніх творів у середній школі:

-допомогти учням глибше проникнути в ідейно-тематичний зміст творів, осягнути їх естетичні багатства;

- піднести сприйняття творів на достатній естетичний рівень, посилити їхній вплив на учнів з метою формування світогляду й особистості молодих громадян;

- збагатити учнів новими знаннями історичного, морально-етичного, загальнолюдського, соціального характеру;

- формувати в молодих громадян національну са­мосвідомість, прищеплювати любов до рідного краю, виховувати почуття патріотизму;

- поповнити історико- і теоретико-літературні знання учнів новими відомостями;

- формувати в школярів уміння розбиратися в літературних творах, оцінювати їх;

- розкривати ідейно-тематичну спорідненість ви­учуваного твору з іншими творами даного історичного періоду - українськими й зарубіжними, а також з творами інших видів мистецтва (у тематиці, образній системі тощо);

- збагачувати життєвий досвід учнів, їхнє розуміння життя, людей, взаємин між ними - в минулому й сучасному;

- розвивати художнє й логічне мислення, читацький талант молодих громадян, розширювати їхні літературно-мистецькі інтереси.

Відповідними до цих завдань є компоненти аналізу художнього твору: аналітико-синтетична робота над текстом; визначення теми, ідеї, змісту й характеру конфлікту; з'ясування особливостей композиції, сюжету; характеристика персонажів; виявлення національного та загальнолюдського у творі, використання в ньому традицій, рис новаторства, особливостей творчого стилю автора, визначення роду і жанру; виразне читання; встановлення внутрішньо предметних та міжпредметних зв'язків. У залежності від класу під час аналізу конкретних творів деякі з названих компонентів будуть відсутні.