Читання художнього твору
Від того як буде сприйнятий учнями твір під час першого читання, який інтерес він збудить, які емоції викличе, залежить ступінь засвоєння його ідейно-образного змісту, якість аналізу, виховний вплив. Ось чому важливо, щоб перше читання було виразне, емоційне. Більшість методистів вважають, що художні твори перший раз мають читати самі вчителі, бо учні без попередньої підготовки чітко, виразно, правильно прочитати їх не зможуть, а це утруднює (часом — унеможливлює) цілісне сприйняття змісту. Інші методисти виходять з того, що в учнів середніх класів техніка читання ще не достатня, а тому на кожному уроці потрібно практикувати голосне індивідуальне читання твору частинами, щоб охопити якомога більше учнів. З таким підходом до першого читання погодитись не можна. Читання тексту частинами без попередньої підготовки неминуче призводить до різноманітних помилок у вимові того, хто читає, і вчитель змушений на ходу їх виправляти, що також утруднює цілісне сприйняття твору, часом викликає навіть нехіть до самого процесу читання. Техніку читання в учнів, безперечно, розвивати необхідно, але не за рахунок неуваги до повноцінного сприйняття школярами змісту твору, збіднення його естетичного впливу. Голосне читання в середніх класах входить як обов'язковий компонент у домашнє завдання; на уроках майже з усіх предметів цей вид роботи також постійно застосовується. Якщо у словесника добре налагоджені контакти з батьками та викладачами інших предметів, то справа піде успішно. Велике значення має і свідома настанова: учень сам повинен прагнути набути потрібної техніки читання, оскільки одним із найдієвіших шляхів набуття знань з будь-якої галузі науки й техніки є читання.
Звичайно, невеликі за обсягом, нескладні за композицією й мовностильовими особливостями твори можна доручити прочитати в класі учням з хорошою дикцією, але в такому випадку потрібна ретельна попередня підготовка, використовувати з цією метою грамзаписи недоцільно, тому що для першого сприйняття важливим є не тільки саме виразне читання, а й жести, міміка виконавця.
Обсягові твори в середніх класах доводиться читати протягом двох-трьох уроків; з менш складними частинами його учні можуть ознайомитися вдома. Читання в класі окремих місць (пейзажі, діалоги, невеликі епізоди) доцільно доручити заздалегідь підготовленим учням.
Повторне читання тексту або уривків виконують учні. Воно може бути голосним або мовчазним. У початкових і середніх класах практикується переважно голосне, яке може бути колективним (учні читають невеликий текст хором), індивідуальним (читає один, а всі слідкують по книжці) або в особах (читає два-три школярі, кожний з яких веде свою «партію»). Останній підвид застосовується під час читання п'єс та діалогічних уривків з епічних або ліро-епічних творів. У старших класах голосне читання застосовується найчастіше в процесі аналізу творів, а також під час перевірки знання учнями текстів напам'ять.
Мовчазне читання в початкових класах практикується зрідка, в середніх — частіше, а в старших стає основним при самостійному ознайомленні учнів з художніми творами, що вивчаються текстуально. Якщо при повторному читанні вчителеві необхідно перевірити, як учні 5—7 класів сприймають певний епізод, опис чи відтворення переживань і роздумів котрогось із персонажів епічного або драматичного твору, то, коли доходять до цього місця тексту, він пропонує школярам прочитати його мовчки, після чого поставить два-три запитання, а потім голосне читання продовжується. Цей методичний хід є одним із дійових засобів формування в учнів навичок читати вдумливо, зосереджено, що є необхідною умовою успішного набуття знань з усіх предметів.
Виконуючи першу вимогу програми до вмінь учнів, потрібно привчати їх під час читання зображене письменником відтворювати своєю уявою в живих, «зримих» картинах. Це вміння починає формуватися в початкових класах. У процесі роботи в 5 класі вчитель-словесник має виявити ступінь сформованості цього вміння в кожного учня, щоб вжити відповідних заходів, подати своєчасно допомогу школярам, у яких формування цього вміння затримується. Важливу роль відіграє свідома настанова: вчитель пояснює, як слід читати художні твори, дає необхідні зразки та радить учням цілеспрямовано виробляти в собі вміння під час читання уявляти зображене: події, описи, поведінку персонажів, їхні вчинки, почуття, настрої тощо.
Як відомо, епічні й ліричні твори сприймаються учнями легше, ніж драматичні, бо в тексті п'єси авторська розповідь про події, вчинки й поведінку персонажів, їхній внутрішній світ зведена до мінімуму, внаслідок чого учням доводиться багато що домислювати самостійно. Це зобов'язує вчителя під час читання зосередити увагу школярів спочатку на переліку дійових осіб: учні мають запам'ятати прізвища та імена персонажів (хоч би основних), скласти собі попередні уявлення про їхній вік, зовнішність, соціальне й родинне становище. Така робота підготує до сприймання тексту, створює настрій чекання на зустріч з персонажами. Перечитуючи режисерські (зовнішні) ремарки перед кожною дією чи картиною, слід пропонувати школярам розповісти, як вони уявляють вигляд сцени (усне малювання), що допоможе їм зрозуміти, в якій обстановці розгортатимуться події, діятимуть герої. Слід уважними бути й до акторських (внутрішніх) ремарок: вони допомагають краще зрозуміти настрої і почуття героїв, їхню реакцію на різні події, явища, вчинки та поведінку інших персонажів, внаслідок чого учні повніше осягнуть внутрішній світ героїв, склад їхнього характеру, мрії, устремління тощо.
Повноцінним аналіз може бути лише тоді, коли твір не тільки прочитано учнями, а й достатньо повно й правильно засвоєно його зміст, бо під час першого читання щось важливе може залишитися не усвідомлене або не сприйняте. Досвідчені вчителі знають, які епізоди, вчинки, переживання персонажів, їхні реакції на різні події та явища, зв'язки між дійовими особами, описи, деталі школярі найчастіше не помічають або неправильно розуміють, і вживають відповідні заходи. Це одна з важливих якостей фаху словесника, і вчителі мають набувати її вже з перших років роботи в школі.
Для прояснення «темних місць» та заповнення «білих плям» у знаннях учнів змісту твору найчастіше застосовується такий прийом, як бесіда. Вона проводиться за текстом не тільки великих обсягом творів, читаних учнями в різний час, а й малих, щойно прочитаних у класі. Якщо бесіда протікає жваво, то вона захопить учнів, викличе повторні переживання, посилить інтерес до твору, змусить замислитись над тим, що під час першого читання сприйнято поверхово. У шкільній практиці найчастіше застосовується такий прийом: учитель ставить до класу запитання й після короткої паузи викликає котрогось з учнів для відповіді. Бесіда буде активнішою, якщо пропонувати учням ставити запитання ще й один одному. Застосовуються й інші прийоми: переказ фрагменту твору, перечитування уривків, усне малювання, розгляд ілюстрацій, письмова відповідь на запитання вчителя тощо.