Свідомість і несвідоме. Роль несвідомого в житті людини

Психіка людини не може існувати без свого матеріального носія, головного мозку. В цьому полягає одна із істотних рис психічного. Особливістю психіки людини є також те, що вона не обмежується лише свідомістю. Крім свідомості є й такі рівні психічної діяльності людини, як несвідоме, а також підсвідоме і надсвідоме.

Концепцію несвідомого вперше сформулював відомий німецький філософ ХVІІ–ХVІІІ ст. Г. В. Лейбніц. У праці “Монадологія” він характеризував несвідоме як нижчу форму душевної діяльності. Трохи пізніше англійський мислитель ХVІІІ ст. Д. Гартлі пов’язав несвідоме з діяльністю нервової системи людини. З позицій ірраціоналізму намагався пояснити несвідоме А. Шопенгауер. Але особливу увагу цій проблемі приділив З. Фрейд. Учення про свідоме та несвідоме, їх взаємодію було покладено в основу психоаналізу З. Фрейда.

Несвідоме та його призначення в психоаналітичній системі розглядалося у відповідному розділі курсу лекцій з філософії. Тому варто спинитися лише на окремих сторонах цієї проблеми.

Насамперед, слід нагадати, що в літературі несвідоме характеризується як сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

До цього рівня психіки відносять сновидіння, стани гіпнозу, маячні ідеї та дії при психічних захворюваннях, лунатизм, різні види інстинктів і т. ін. Деякі форми несвідомого, зокрема жах, тривога, інстинкти тощо, з часом можуть усвідомлюватися людиною, ставати проявом її свідомої діяльності.

Підсвідоме – соціальний аспект несвідомого, який проявляється при переході від свідомого підходу до автоматичного виконання певних видів діяльності людини. Так, деякі прості операції робітника на конвейєрі можуть бути доведені до автоматизму. Автоматизм, як і інтуїція, має місце в різних сферах людського буття, що свідчить про вплив несвідомого на інші рівні психіки людини.

Надсвідоме – рівень психіки особливо властивий періоду творчої діяльності людини, коли нові ідеї входять у її свідомість уже після того, як вона керується певними положеннями. Навряд чи можна ставити під сумнів, що творчість митців культури має свідоме начало. Та поряд із цим творчий запал особистості не завжди регламентується свідомістю, деколи він проявляється незалежно від неї, а витоки цього натхнення, очевидно, криються в безодні несвідомого.

Пізнання й творчість не можуть бути сліпим знаряддям фактів. Вони повинні бути унікальним сплавом реального та ідеального, де є місце як свідомому, так і несвідомому в процесі духовного освоєння світу.

Підсумовуючи, слід зазначити, що свідомість та несвідоме – рівні психічної діяльності людини, які пов’язані між собою. Їх не можна ототожнювати, а також і протиставляти одне одному. Кожен із них має свою історію й своє соціальне призначення. Безумовно, свідомість відіграє вирішальну роль у генезисі людини і суспільства. Завдяки свідомості людина виділилася із тваринного світу, олюднила природу, створила духовну культуру та сучасну цивілізацію. Але діалектика свідомого і несвідомого цим не вичерпується. Як уже відмічалося, несвідоме та близькі до нього різновиди психіки відіграють значну роль у діяльності людини. Справа не тільки в тому, що людина відчуває все, що діє на неї, хоча далеко не повністю усвідомлює цей процес. Реальністю є й те, що несвідоме проявляється не тільки у вигляді сновидінь, станів тривоги і т.п., а й діє як вагомий соціальний фактор в економічній та інших сферах життя суспільства. Соціальне несвідоме, яке було відкрите К.Марксом, функціонуючи у вигляді об’єктивних, підступних сил, достатньою мірою не пізнаних і не усвідомлених, істотно впливає на життя людей. Із повною підставою можна сказати, що різні прояви індивідуальної психіки людини є також і побічним результатом стихійної дії соціально несвідомого, його різнобічного впливу на особистість.