Тема: Мова. Мовлення. Спілкування. Мистецтво спілкування

Лекція №4

ПЛАН

1. Поняття про мову, її функції, різновиди мовлення.

2. Фізіологічний механізм мовної діяльності.

3. Поняття про спілкування.

4. Засоби, функції, різновиди спілкування.

5. Компоненти, що сприяють розвитку комунікації як основи для побудови взаємовідносин: відчуття присутності, основні принципи вміння слухати, вміння сприймати, проявляти турботу, розкриватися самому, співпереживати, бути щирим, поважати іншу людину тощо.

6. Одяг, його значення для ефективності спілкування.

7. Культура спілкування.

1. Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та увага.

Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства

Слово як одиниця мови має два боки — зовнішній звуковий (фонетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Єдність цих боків (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова — це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей.

Мова складається з певних елементів:

Словниковий склад- це сукупність слів у кожній окремій мові. Чим багатшим і різноманітнішим є словник, тим багатшою і різноманітнішою є мова. У практиці користування мовою розрізняють словники - активний,тобто слова, якими користується особа для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний – слова, які вона розуміє, коли їх читає або чує, але сама вживає не всі з них.

Граматика - це система законів (правил, обов'язкових для всіх), які визначають використання . знаків вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний - слова, які вона розуміє, коли їх читає або чує, але сама вживає не всі з них.

Граматичний складвизначає правила зміни слів, сполучення їх у речення.

Мова виконує такі функції:

Мовлення- це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії.

За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище.

Функція узагальненняобумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людські яльності.

Комунікація (спілкування)полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.

Експресіяполягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.

Внутрішнє мовлення- це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування.

Зовнішнє мовлення- мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування.

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Усне мовлення – це основний різновид мовлення, який є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху.

Письмове мовлення – це вид мовлення, що здійснюється як написання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів).

Діалогічне мовлення- це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі.

Монологічне мовлення- це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її.

2. Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, “сигнали сигналів” (І. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте; слово побачене; слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин:

• легенів, бронхів, трахеї;

• гортані;

• глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ.

Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

Понад сто років тому було помічено, що пошкодження певної ділянки кори призводить до порушення мовлення (афазії). Так, пошкодження певної чолової ділянки лівої півкулі головного мозку призводить до пошкодження мовної артикуляції - так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати свої думки. Внаслідок ураження певної скроневої ділянки лівої півкулі головного мозку у людини порушується розуміння мови, виникає так звана сенсорна афазія. Чуючи мову, хвора людина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Окрім розладів мовлення, що пов'язуються з ураженням коркових частин аналізаторів, трапляються і функціональні, пов'язані з діяльністю мовно-рухової частини. Одним з них є заїкання, яке викликається судомами мовних мязів. До них можуть приєднуватись судоми обличчя,рук, тощо. Заїкання виникає з різних причин: сильного нервового збудження, нервової травми, інфекції, успадкування. Усунути заїкання можна, якщо своєчасно звернутися до лікувальних логопедичних закладів.

3. Спілкування- це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні

Структура спілкування:

1. Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії,

2. Зміст - наповненість спілкування - інформація, дії, емоції чи почуття,

3. Засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг),