Лекція №2

Розділ І: Предметний світ: витоки та історія розвитку..

Тема: Предметне середовище Стародавньої Греції та Риму.

Мета: Ознайомити з давньогрецькою культурою; навчити відтворювати внутрішній зміст у зовнішній формі предмета, формувати світ за законами краси; навчити досягати виразності силуету, чіткості конструкції, відповідності форми, декору внутрішньому змісту та впливу культури; розвивати почуття прекрасного.

Література:

1. Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. – К., 1988

2. Волкотруб И.Т. Основы комбинаторики в художественном конструировании. – К., 1986

3. Холмянский Л.М., Щипанов О.С. Дизайн. М – 1991

План

1. Стародавня Греція.

2. Стародавній Рим.

1. Стародавня Греція. З V століття до нашої ери починається розквіт іншої великої цивілізації минулого – античної Греції.

Політичним і культурним центром Греції часів її могутності були Афіни. Це велике на ті часи місто було досить хаотично забудоване. Житло знатного афінянина було невибагливим: викладені з тесаного каменю стіни білили вапном. У невеликих кімнатах – постелі з покривалами, стільці і табурети, скрині. Кілька гарних ваз, зброя на стінах, примітивні світильники і жаровні – ось і всі прикраси оселі. Але це зовсім не означало, що грекам був байдужий вигляд їх житла. Найпростіші меблі, призначені для повсякденного вжитку, звичайнісінькі речі господарського застосування стають набагато красивішими завдяки правильному розміщенню, навіть кухонні горшки мають приємний вигляд, якщо розумно поставлені.

Багаті приватні будинки почали з’являтися тільки після того, як Греція пройшла пору свого розвитку. Але коли йшлося будівництво громадських споруд, то тут уже не рахувалися ні з якими затратами. У центрі Афін на узвишші було споруджено знаменитий Парфенон, а в ньому величезну статую покровительки міста Афіни Паллади. Ця дев’ятиметрова статуя буда прикрашена коштовним камінням, слоновою кісткою, золотом. Навіть у невеличкому містечку, що налічувало всього сотню-дві маленьких будиночків, був свій театр, стадіон, храм і місце зібрань і торгівлі – агора. Життя античних греків мало публічний характер, тому приватне поступалось перед громадським.

Предмети в основному запозичені в єгиптян, зберегли схожість зі своїми «предками» тільки в найранніших зразках. Змінились не тільки самі предмети, а й їх призначення, роль, ставлення до них.

Ложа покривались мішком, набитим вовною, зверху укладались ще подушки. Але на ложах не тільки спали, а й просто лежали, коли хотілось читати або писати: кілька туго набитих подушок служили опорою, щоб зберігати напівлежаче положення.

Під час трапези слуги ставили перед ложами низькі столики (трапедзи), заставлені наїдками. Ці столи були швидше підносами на тоненьких опорах, ніж столами у звичайному розумінні.

Грецька культура відкрила нові джерела естетичної насолоди, такі, як протиставлення несеного і несучого в архітектурній споруді. Опори будівлі (колони, частини стін) дістали зриму напруженість, яку можна порівняти з мускулатурою живого організму. Їх потенціальна несуча сила була пов’язана з тиском кам’яних балок, що лежали на них. Усі тонкощі цього протиставлення, уся чарівність «гри» несеного і несучого були доведені до досконалості й вилились у систему ордерів, що дійшли і до наших днів.

Естетика осмисленого і глибокого реалістичного розуміння греками архітектурної споруди як організму поширилась на весь предметний світ.

У цьому плані заслуговує на особливу увагу грецький стілець, так званий клісмос, що нагадує наші сучасні стільці. Тут ми маємо справу з прикладом справді грецького прагнення виявити внутрішню структуру предмета, його композиційний кістяк. І передні, і задні, що переходять у спинку, опори звужувалися до кінців. Їх абрис у мірі віддалення від сидіння робився дедалі тоншим.

Опори у тому місці, де кріпиться саме сидіння, тобто там, де найбільше внутрішнє напруження матеріалу, різко стовщувались. У цьому місці сидіння і ніжку скріплювали великим цвяхом (нагелем). Клісмос був дуже витончений, і вся його будова, і деталі не тільки мали певний конструктивний зміст, а й підкреслювали цей зміст, естетизували його. Так, буденний побутовий предмет, як і архітектурні споруди того часу, можна розглядати як своєрідну модель грецького конструктивного мислення.

Естетику доцільності неважко простежити і в інших формах. Знаменита грецька кераміка, що задовольняла безліч різних потреб (з неї робили столовий посуд і місткості для зберігання припасів, світильники і багато чого іншого ), дуже показова в цьому відношенні.

Будь-який вид або тип грецької вази чи посуду (а їх було кілька десятків, що мали свої назви) мав своє призначення, і це було не тільки виявлено у формі предмета, в його моделюванні, а й визначалось у зримих естетичних властивостях.

Гідрію (посудина для води) можна було не тільки наповнити й зручно перенести, а й за художньо-виразними ознаками відрізнити від іншої посудини. І спеціальні тарілочки для рибних страв із заглибленням для рідини, і кратери для змішування вина і води мали витончену, досконалу за своєю доцільністю форму. Масляний світильник, який у єгиптян був просто гарною посудиною, набрав у Греції зримих функціональних рис: з боку, де назовні виводився гніт, корпус витягся і набрав форми носика. Для перенесення світильника з місця на місце служила ручка, а для того щоб масло не розпліскувалось, місткість з пальним накривали кришкою.

Усі предмети були внутрішньо співвіднесені з людиною. Ставлення до предмета як до живого організму простежується навіть у назві частин ваз: звужена верхня частина – шийка, основний об’єм – тулово (тулуб), основа – ніжка.

Характерне для єгипетського мистецтва поєднання скульптурних і архітектурних форм змінилось у греків чітким і послідовним їх розділенням. Скульптура ніколи не покривала всю площину предмета, вона розміщувалась тільки на певному місці. Усі нечисленні типи орнаменту – пальмета, меандр, кіматій та інші – були гранично досконалими. Грецький майстер користувався ними, як живописець користується палітрою своїх фарб або музикант струнами – у певних інтервалах, на спеціально обраному місці.

Меблі і посуд, туалетне приладдя і музичні інструменти – кожен із цих предметі у своїй основі був утилітарним і сповнений здорового глузду. Ремесло від художності було невіддільне: напевно, не було жодного предмета на грецькій землі, який був би тільки утилітарним або служив тільки для прикраси. Прославлені художники займались дрібною пластикою, побутову кераміку розписували вправні вазописці. Для греків усе зриме було важливим й істотним, бо предметний світ сприймався цілісним і органічним. Це ґрунтувалось не тільки на орнаментиці, а й на загальному ставленні до логіки і конструктивності, пластики й органічності предмета.

2. Стародавній Рим. Римська держава почала своє існування приблизно в ІV столітті до нашої ери. Завоювання римлянами Центральної Європи, Північної Африки, Близького Сходу принесло з собою вплив найрізноманітніших народів, їх побуту, культів, мистецтва. Але особливе місце в культурному житті риму посідали, звичайно, греки.

Рим в епоху своєї могутності був непорівнянним за величиною зі своїм старшим співбратом – Афінами, де налічувалось близько ста тисяч мешканців. У Римі жило понад мільйон громадян, вільновідпущеників і рабів. Маса різномовних людей заповнювала вузькі вулички міста, пропускаючи час від часу рабів, які несли на руках ноші вельможами. Ні колісниці, ні візки вдень по вулицям не пересувались.

Усе складне міське середовище було для тих часів продуманим і досконалим. До колодязів і фонтанів по трубах підводилась вода, нечистоти видалялись за допомогою каналізаційної системи. Міські власті стежили за громадським порядком, була організована навіть пожежна служба.

До послуг жителів Риму було багато найрізноманітніших закладів. Для проведення дуже популярних у народі видовищ були створені чудові стадіони, театри і цирки з дуже складними пристроями, які давали змогу, наприклад, перетворити арену у водойму і розігрувати в ній морські баталії. Для інших розваг служили так звані терми – щось середнє між сучасним клубом і лазнею. Це були величезні комплекси, до яких входили місця для фізичних вправ, галереї і зали занять і філософських дискусій, парильні і басейни з холодною і теплою водою. Сидячи на мармурових лавках, любителі витончених бесід могли вести свої нескінченні диспути. Переходячи з приміщення в приміщення, люди змащували себе маслом, омивались, читали, просто відпочивали. Тут дивовижно перепліталось інтелектуальне з фізичним. Терми потребували складних по ті часи технічних пристроїв. Адже в кожному з приміщень підтримувалась певна температура, вода мінялась, повітря в залах весь час вентилювалось.

У римського натовпу були й буденні потреби: для їх задоволення було багато торговельних і ремісничих крамниць, харчевень, готелів, що займали перші поверхи будинків. В організації громадського побуту Стародавнього Риму ми вперше стикаємось із тим, що тепер називають «функціональним вирішенням середовища».

Публічний характер староримського суспільства аж ніяк не виключав інтересу до побуту. Щоправда, мало імущі жили здебільшого у багатоповерхових будинках, які називались інсула (буквально - острів). У двох-, трикімнатні, тісні квартири, в яких не було навіть вогнища, вели вузькі сходинки і переходи. Інсули були прообразом багатоповерхової міської забудови європейських міст.

В індивідуальних будинках, що називались домус, жили заможні громадяни. Кімнати домуса групувались (як і в грецьких будівлях) навколо атріума, відкритого для променів сонця приміщення без стелі, з басейном посередині для збирання дощової води. Крім господарських кімнат і комор, у будинку було кілька спалень і їдальня (іноді і кілька їдалень). У гарну погоду їли в саду. Лежання під час трапези було прийнято , як і в Греції. Навколо столу розставляли три ложа, на кожному з них лежало по три чоловіка. Гостей обслуговували слуги, що стояли позаду, тоді як сервірування і зміна страв робились із протилежного боку столу. Парадні кімнати були високі й просторі. Стіни їх, часто покриті нарядним розписом, по суті, нічим не закривались, громіздких меблів не було. Взагалі предметів у будинку було небагато: сидіння, триножники, жаровні. Нескінченно різноманітними – великими і малими, напідлоговими і настільними, мармуровими і бронзовими були канделябри – пристрої, які підтримували джерела світла: наповнені маслом посудини з гнотом. Усі предмети в міру потреби переносили з місця на місце, з кімнати в кімнату.

Технологія домашнього обладнання була примітивна – жаровні нагрівались розжареним вугіллям, світло давали масляні світильники, які дуже курили. Але разом з тим у всьому цьому було багато технічної винахідливості.

Цікавими були, наприклад, різні пристрої для підігрівання напоїв. Один із них – аутепса – античний самовар. У високій, схожій на глечик посудині було дві місткості: одна для вугілля, а друга для рідини. Через спеціальний боковий отвір закладали розжарене вугілля, а рідину наливали й виливали за допомогою черпака – крана в аутепси не було. У спеку замість вугілля посудину наповнювали привезеним до міста льодом, і рідина таким чином охолоджувалась.

Добре продуманим був кухонний посуд. Навіть звичайнісіньке відро було дуже доцільним в усіх своїх деталях: верхня кромка, де велика ймовірність зминання або згинання, стовщення, і до цього стовщення шарнірно прикріплена ручка. І досі відро роблять саме таким способом.

Так само раціональні каструлі з горизонтальною ручкою, сковороди з відігнутими краями і носиком, щоб легко можна було вилити зміст. Для приготування печива служили спеціальні форми і жаровні.

Характерно, що самих типів предметі вбуло не багато, але одні й ти самі, загалом відомі, їх схеми набирали найрізноманітніших художніх форм. Римляни відверто прикрашали свої речі – меблі, домашнє начиння (як і архітектуру, до речі). Облицювання, зовнішня оболонка предмета приховували іноді дуже прозаїчну основу. Поверхню дерев’яного остова покривали листовою бронзою, накладками із срібла, слонової кістки, а бронзова рама ложа могла бути зверху прикрашена коштовним металом. Справжній конструктивний матеріал предмета не виявлявся, в усякому разі, римляни були до нього байдужими. Зате вони сміливо прикріплювали до закінченого корисного функціонального об’єму круглі скульптури або ж архітектурні фрагменти.

Іноді потяг до нестриманої скульптурної пишноти був надмірним. Витесана з мармуру опора столу могла мати форму ноги тварини: біля основи це лапа з пазурями, а угорі вона переходить у квітку з фігурою дитини серед пелюсток. Ніжки столів, курильниць, жаровень майже завжди мали форму звірячих або пташиних лап. Навряд за цим був якийсь магічний зміст, як це було в Стародавньому Єгипті.

Перехід одного виду орнаменту в інший (рослини – у фігуру людини, фігури людини – в архітектурну деталь) панував і в настінному розпису. Цей перехід одних форм в інші поєднувався з цілими скульптурними композиціями.

Знакова роль речей породила і метафоричне образне ставлення до предметів військової техніки. Римляни іноді підмічали й загострювали образні риси свого бойового оснащення називаючи «черепахою» машину для засипання ровів, «скорпіоном» - металевий апарат з довгим хоботом, з якого злітала важка стріла, «бараном» - стінобитну машину. Але машини і механізми не побутового призначення ще не мали естетичного змісту.

Римська рабовласницька держава була останньою ланкою античної цивілізації. Тут були закладені основні начала предметного світу й організації матеріального середовища сучасності. Особливо це відчутно було в побутовому просторі – у масштабі міста й окремого житла. Як не змінилися протягом наступних століть будинки й начиння, меблі й інструменти, вони здебільшого залишились і залишаються нащадками далеких своїх предків – предметів, зроблених античними ремісниками.