ІІІ. Друга книга віршів «Несподівана радість» (1907). Зміна світосприйняття письменника

План

Олександр Блок – найяскравіший поет-символіст в російській

ДОНОШЕНА НОВОНАРОДЖЕНА ДИТИНА».

У1. ООД ДО САМОСТІЙНОІ РОБОТИ СТУДЕНІВ НАД ТЕМОЮ

літературі І-ій половини ХХ століття (1880-1921)

10 октября 1912

Його вірш «Ночь, улица, фонарь, аптека» є пам’ятником на одній з вулиць превращено в Лейдена у Нідерландах. Блок став третім поетом після М. Цвєтаєвої і У. Шекспіра, чиї вірші були написані на стіні будинку цього міста в рамках культурного проекту «Wall poems».

1. Життєвий та творчий шлях Олександра Блока.

2. Перший період творчості . «Вірші про прекрасну Даму» (1904).

3. Друга книга віршів «Несподівана радість» (1907). Зміна світосприйняття письменника.

4. Аналіз поетичної творчості О. Блока:

А) «Вітер далекий навіяв» (1901);

Б) «Незнайомка» (1905-1906);

В) «Весно, весно, без меж і без краю» (1907);

Г) «Про доблесті, про подвиги, про славу» (1908);

Д) «Скіфи» (1918).

Література

1. А. Блок. Исследования и материалы. – Л., 1987.

2. Бураго С. Б. Очерк жизни и творчества. – К., 1981.

3. Енишеров В. П. А. Блок. Штрихи и судьбы. – М., 1980.

4. А. Блок Собрание сочинений в шести томах. — Л.: Художественная литература, 1982.

5. Н. К. Соколова. «Поэтический строй лирики Блока» Воронеж: Издательство ВГУ 1984.

6.

7. Жирмунский В. М. Поэзия А. Блока, П., 1922.

8. Новиков В. Александр Блок. — М.: Молодая гвардия, 2010. — 362 с. — (Жизнь замечательных людей. Вып. 1258).

9. Турков А. Александр Блок. — М.: Молодая гвардия, 1969. — (Жизнь замечательных людей. Вып. 15 (475)).

10. Гиппиус З. Мой лунный друг. // «Стихотворения; Живые лица». Серия «Забытая книга». М. 1991. +(Гиппиус О. Блок написал стих «Гиппиус»!!!)

11. Белый А. Воспоминания о Блоке. М., 1995.

12. Максимов Д.Е.. «Поэзия и проза А. Блока», Л.: Сов.писатель 1975.

13. Громов П. А. «А. Блок. Его предшественники и современники» М.:, Л.:1966.

14. Минц З. Г. «Блок и русский символизм» М.: Наука 1980.

15. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917. — М.: РИК «Культура», 1996. — 492 с.

«Є поети, чия творчість входить у наші серця як національний дар, з яким ми ніколи не розлучаємося. Серед них – Олександр Блок…», - писав М. Рильський. Талант О. Блока, визнаний ще за життя, був безперечним. Він став кумиром і символістів, і акмеїстів, і всіх подальших поколінь російських поетів. Однак, як зазначала А. Ахматова, «доля позначила його чоло не тільки славою, але й трагедією».

І. Життєвий та творчий шлях Олександра Блока (1880-1921)

Олександр Олександрович Блок народився 28 листопада 1880 року в Петербурзі. Його батько був юристом, професором Варшавського університету, мати (О. Кублицька-Піоттух), а також тітки та бабуся – письменницями.

Дитинство пройшло в родині діда, О. Бекетові – відомого вченого-ботаніка, ректора Петербурзького університету, – де панували наукові та літературні традиції. Бекетові були знайомі з сім’ями Боткіних, Бакуніних, Тютчевих, дід особисто знав Федора Достоєвського і М. Салтикова-Щедріна.

Культурна атмосфера вплинула на пробудження письменницького таланту хлопчика. Перші вірші він склав у 5 років, а згодом видав сімейний домашній журнал «Вісник» зі своїми перекладами, поезією, прозою.

Велике значення для формування поетичної образності О. Блока мало перебування його разом із сім’єю в селі Шахмотва неподалік Москви. «Мої ранні вірші – це щебетання птахів, шелестіння дерев і мелодії лісів, почуті в Шахматові», – пізніше згадував письменник.

ІІ. Перший період творчості . «Вірші про прекрасну Даму» (1904)

У 1891 – 1898 роках навчався в 9 Петербурзькій (Введенській) гімназії, а в 1898 – 1901 – на юридичному факультеті Петербурзького університету. У цей період О. Блок познайомився Любов’ю Дмитрівною Менеделеєвою, дочкою видатного хіміка Д. Менделєєва, яка стала музою поета, давши йому нове натхнення. У 1903 році вони одружилися.

З 1901 року письменник захопився ідеалістичною філософією Платона, романтичною лірикою В. Жуковського, філософсько-містичними пошуками В. Соловйова і перейшов на філологічний факультет Петербурзького університету, який закінчив у травні 1906 року. Саме в цей час відбувалося становлення Блока-поета: романтично і містично осмисленні стосунки з Л. Менедеєвою відбилися у понад 800 віршах, але опублікувати свою першу поезію йому не вдалося. Після знайомства 1902 році із З. Гіппіус і Д. Мережковським дебютував у їхньому журналі «Новий шлях» циклом із 10 віршів («Із посвят»).

У 1904 році О. Блок заприятелював з А. Белим, В. Брюсовим, К. Бальмонтом і став відомим у колі поетів-символістів.

«Вірші про прекрасну Даму» (1904)

Книга, що об’єднала кращі поезії першого періоду, присвячені Л. Менелеєвій, – саме тоді побачила світ. Вони свідчили про зрілість таланту і творчу оригінальність поета. Нетрадиційний для російської поезії мотив поклоніння містичній Дамі поєднувався у нього із земним почуттям-пристрасті, особисте, інтимне, переходило у всесвітнє, у містерію про перетворення світу Красою.

У циклі знайшла поетичне вираження ідея В. Соловйова про Світову Душу, або Вічну Жіночність, що була пов’язана зі школою німецьких романтиків. Згідно з цією теорією, усе земне розглядається через ставлення до небесного, вічного.

О. Блок розгортає тезу про те, що в особистій любові виявляється любов світова, а любов до всесвіту усвідомлюється через кохання до жінки. Тому, хоча цикл і присвячений Л. Менеделєвій, конкретний образ заступають абстрактні постаті Вічно-Юної, Жони, Володарки Всесвіту тощо.

Поети схиляється перед Прекрасною Дамою – уособленням вічної краси та гармонії:

Ти живеш на високій горі,

Недосяжна в своїм терему.

Я прийду о вечірній порі,

Та лиш мрію свою обніму.

(Переклад О. Ніколенко)

У віршах про Прекрасну Даму виявилися ознаки символізму: потяг до незмінних ідеалів, піднесеність почуттів, містичність образів, складна символіка, культ краси, містичність тощо.

«Несподівана радість» 1907 рік – друга книга віршів, де символічна абстрактність все більше поступається реальним враженням. У збірці поети висловлює своє ставлення до соціальних проблем, духовної атмосфери суспільства. У його свідомості поглиблюється розрив між романтичною мрією і дійсністю.

Зміна світосприйняття письменника.

У 1906-1907 роках, що були періодом переоцінки цінностей, О. Блок дійшов висновку, що життя неможливо збагнути через релігійно-містичне сприйняття. Зміни у світосприймання письменника відбилися у наступних поетичних циклах: «Снігова маска» (1908), «Страшний світ» (1909-1916), «Італійські вірші» (1909) та інші. У цей час сімейні стосунки Блоків ускладнилися. Атмосфера декадентства, пройнята запереченням ідеалів, вседозволеності, відчуття «кінця світу», позначилася на особистому життя митця, який власну драму сприймав як ознаку епохи – нового апокаліпсису.

Напередодні революційних подій 1917 року О. Блок все більше відчуває невідворотність історії. З одного боку, він прагне змін у суспільстві, загального оновлення життя, а з іншого – його лякають занепад духовності, стихія жорстокості, що все більше охоплювали країну. У поетичних циклах «Вільні думки» (1908), «На полі Куликовім» (1909) з’являється образ степової дикої кобилиці, що летить невідомо куди, лякаючи всім своїм нестримним бігом:

Імла кровить! І в серці не водиця!

Плач, серце, плач…

Душа не спить! І степом кобилиця

Летить на вскач!

(переклад П. Перебийноса)

У той же час у статті «Народ та інтелігенція» (1908) він писав: «Над містами стоїть такий гомін, який стояв над татарським станом в ніч напередодні Куликовської битви. Гоголь та інші російські письменники бачили Росію як втілення спокою і сну; але сон закінчується; тишу заступає віддалений гуркіт, не схожий на міський гомін. Той гуркіт, що посилюється з кожним роком, є «чарівний дзвін» трійки. А що як трійка… летить прямо на нас? Кидаючись до народу, ми кидаємося прямо під ноги скаженій трійці, на вірну загибель…»

З 1910 року О. Блок працював над поемою «Відплата», в якій порушив проблему стосунків народу та інтелігенції, однак не закінчив її: прагнучи злиття з народом, поет не зміг прийняти «хижого обличчя звіра», який хотів крові.

У 1916 році О. Блок був мобілізований до армії, служив під Пінським на будівництві доріг і воєнних укріплень. У цей час майже не писав. Після лютневої революції 1917 року приїхав до Петрограда, де служив редактором у Надзвичайній слідчій комісії по розслідуванню злочинів царського уряду. Він сподівався на демократичні зміни у суспільстві, проте цього не сталося, і духовне піднесення змінилося глибоким розчаруванням.

Поема «Дванадцять» (1918), в якій поєдналися надія і песимізм, романтика і трагедія, відбила настрої революційних років. О. Блок виступив як пророк, що хотів попередити про небезпечний розвиток подій.

Гуляє вітер, метляє сніг.

Іде дванадцятеро їх.

Гвинтівки чорні і страшні,

Довкіл – вогні, вогні, вогні…

В зубах цигарка, тісний картуз.

А ще б на спину бубновий туз.

Ця вольниця-воля,

Ех, ех, без хреста!

Тра-та-та!

(Переклад П. Перебийноса)

Він усвідомлював, що рух історії не можна спинити, більшовики «залізною рукою» заходилися перетворювати світ, проте водночас не можна було забувати про духовні ідеали, милосердя, тому попереду дванадцяти апостолів «нового діла» з’являється символічний образ Ісуса Христа. Поема побудована на контрастах (звуків, кольорів, стилів, образів, символів), що відображують реальні протиріччя дійсності.

Потім у 1918 році був написаний вірш «Скіфи».

Наступні роки життя О. Блока позначені глибокою духовною кризою. Напружені стосунки з матір’ю, дружиною, драматизм громадянської війни, голод у Петрограді, важка хвороба легенів – усе призупинило його творчу працю. Лікарі радили поетові виїхати за кордон на лікування, але уряд більшовиків не дав дозволу на виїзд.

7 серпня 1921 року О. Блок помер у Петрограді, самотній, залишений багатьма друзями молодості, і не маючи ілюзій відносно нової влади. У присвяченому йому циклі «Вірші до Блока» М. Цвєтаєва разом з усім літературним світом оплакувала передчасну смерть поет, що на її думку, віщувала майбутні трагедії:

Друзі його – не турбуйте його!

Слуги його – не хвилюйте його!

Бачили всі на обличчі його:

Царство моє не від світу сього…

(Переклад О. Ніколенко)

IV. Аналіз поетичної творчості О. Блока:

А) «Вітер далекий навіяв» (1901)

29 января 1901

У вірші відбилося захоплення О. Блока ідеалістичною філософією Платона про існування, крім реального, «надреального», вищого «світу ідей» – прекрасного і непізнаного, а також російського філософа В. Соловйова, який поглибив вчення Платона міркуваннями про містичну силу, Світову Душу (або Вічну Жіночність), що врятує людство.

Вірш побудовано у символічному плані, на протиставленні двох світів – того, що навколо, і далекого, невідомого.

Довколишній світ темний і безрадісний. Душа ліричного героя не може знайти в ньому притулку, прагнучи до високих неземних ідеалів. Як «благу звістку» сприймає він натяк про існування другого світу, де панують тільки Вона (Вічна Жіночність) і Краса.

Вітер далекий навіяв

Пісні весняної тон,

Десь на осонні надії

Небо сяйнуло між крон.

(Переклад П. Перебийноса)

Символами чистого і високого світу є чисте небо, весна, блакитна височінь, пісня. Душа ліричного героя відкривається назустріч прекрасному, вона неначе пробуджується від важкого сну, сповненого жахливих видінь, і прагне усвідомити непересічні цінності через дотик до «світу ідей».

Плив у блакиті незримій

Привід близької весни.

Плакали сніжні низини,

Линули зоряні сни.

(Переклад П. Перебийноса)

У вірші діють дві особи – Він і Вона, але цей твір не про кохання. «Вона» не має конкретного обличчя, це скоріше символ тієї неземної реальності, що вабить людину, яка бажає знайти високий ідеал у своєму житті. «Вона» недосяжна, як зірка, але стремління до неї надає сенс існуванню ліричного героя.

Вірш сповнений світлої надії на подолання протиріччя між двома, здавалося б, несумісними світами, які повинні об’єднатися в душі особистості. Перша фраза – «Вітре далекий навіяв» – повторюється наприкінці твору, надаючи йому кільцевої цілісності. Вітер – не просто явище природи, це символ зрушень у серці ліричного героя, це зміни в його душі, яка бачить «зоряні сни», прагнучи перетворення реальності.

На початку вірша весняні мелодії ще ледве відчутні, на небі відкривається лише маленький шматочок блакитної височини, але в кінці світло стає сильнішим, а пісні лунають на повний глос:

Щемно, як сльози на віях,

Плакали струни в мені.

Вітер далекий навіяв

Співи твої голосні.

(Переклад П. Перебийноса)

Вірш відзначається особливою мелодійністю. Це своєрідна «музика у слові», що створюється за рахунок асонансів, алітерацій, лейтмотивних повторів. Гармонійність форми відбиває пошуки автором світової та душевної гармонії.

Б) «Незнайомка» (1905-1906)