Багато гімнастичних вправ пов'язано з відомим ризиком. Щоб усунути боязнь учнів, тренер використовує ряд прийомів.

Перший прийом полягає у доборі вправ, що підводять, направлених на поступове подолання відчуття страху при виконанні особливо небезпечної частини елементу, що вивчається. Наприклад, перш ніж робити сальто назад на середніх брусах в зіскок, гімнаст учить його на низьких, де умови страховки значно благоприятнее. В процесі виконання зіскоку на низьких брусах негативна захисна реакція поступово гальмується.

Другий прийом– надійна страховка. Гімнасти часто бояться виконувати великі оберти тому, що побоюються обриву з перекладини. Варто застосувати підвісний пояс для страховки, як страх до цієї вправи зникне.

Третій прийом полягає в тому, що методом переконання або наказу викладач умовляє або примушує учня виконати потрібне, забезпечуючи при цьому надійну страховку. Для придушення негативної захисної реакції при створенні попереднього уявлення про рух, звичайно, однієї пробної спроби недостатньо. Зазвичай після першої пробної спроби, коли вдалося подавити страх, у гімнаста з'являється велике бажання знову повторити елемент, що вдався. В даному випадку викладач повинен вирішити декілька спроб буквально підряд, щоб подавити страх і загальмувати негативну захисну реакцію. Він зобов'язаний стежити за тим, щоб спроби виконувалися неспішно, спокійно і продумано, оскільки щонайменша помилка, а отже, і невдача можуть знову викликати прояв негативної захисної реакції.

Як було сказано, пробні спроби супроводжуються поясненнями і зауваженнями викладача. Корисно після виконання таких спроб пропонувати учням самим вголос аналізувати свої дії, розкривати наявні помилки. Уважне обдумування всіх деталей техніки елементу, уявне виконання його грають важливу роль в процесі навчання. Чим правильніше гімнаст уявляє собі техніку вправи, тим менше піде часу на його освоєння.

Хорошим засобом створення правильного уявлення про розучувану вправу є уявне його відтворення. У ряді досліджень доведено, що якщо гімнаст може змусити себе в думках проробляти вправу, що вивчається, відтворювати хоч би якоюсь мірою (стоячи, сидячи, лежачи) ті зусилля, які забезпечують його дійсне виконання, то він швидше за нього вивчить.

Для створення рухових уявлень необхідно застосовувати наочну допомогу.

У практичній роботі тренери незаслужено забувають використовувати наочну допомогу, яка дозволяє помітити швидко протікаючі деталі, невидимі при показі.

Знайдені раціональні і недорогі форми застосування різної наочної допомоги, використовуючи невелику дошку і круглий диск з прикріпленою до нього фігуркою гімнаста.

Дошка встановлюється біля кожного снаряда. На ній викладач заздалегідь (або у присутності учнів) схематично зображає крейдою окремі фази елементу. У інтервалах між підходами учні дивляться на малюнки, ясніше уявляють собі техніку елементу і краще запам'ятовують послідовність переміщення різних частин тіла. Також необхідно застосовувати кінематичні моделі (фігурка гімнаста на брусах тощо).

Застосовувати наочну допомогу доцільно не на всіх етапах оволодіння гімнастичними вправами. Відмічено, що якщо учні користуються наочною допомогою до того, як вперше виконали вправу, то користі мало. Значно корисно звертатися до них після виконання пробних спроб.

Якнайповніше попереднє уявлення про елемент, що вивчається, створюється за допомогою кіно. В даному випадку учні не тільки бачать всі деталі вправи, але і простежують за динамікою дій: зміною швидкості частин тіла в різних фазах елементу, ступенем м'язових зусиль і ін. Чим з більшою швидкістю проведена кінозйомка, тим точніше може бути створене уявлення про техніку елементу, що вивчається.

Корисно застосовувати кінометод або відеомагнітофонну інформацію при усуненні помилок в техніці: знімати гімнастів, що виконують вправу з помилками, а потім показувати їм зняте.

Сказане вище свідчить про те, що створення попереднього уявлення про рух – вельми важливий і складний етап навчання.