ОЗНАКИ ФІТОЦЕНОЗУ.

Будь-який фітоценоз має певний просторовий і часовий виміри. Просторовий його вимір є тримірним; він має чітко виявлені три параметри: довжину, ширину і висоту. За першими двома параметрами визначається площа фітоценозу.

Площа фітоценозу.

У різних фітоценозів вона нерівнозначна. Зважаючи на розвиток природних фітоценозів, їх площа виявлення не зали­шається сталою, а постійно змінюється і у зв'язку з цим колива­ється від кількох м² до десятків і навіть сотень гектарів. На виступах скель в Карпатах фітоценоз заростей костриці лежачої (Festuca supina) займає площу в 2-3 м². Близьку площу мають і зарості солонцю на засолених ділянках. Навпаки, зарості очерету (Phragmites australis) у плавнях Дніпра охоплюють сотні гектарів. Ще більшу площу займають фітоценози в пустелях, тропічних лісах, акваторіях морів і океанів. Отже, площа фітоценозів може розширюватися або зменшуватися. Помітно змінюється площа фітоценозу під впливом природних або антропогенних факторів. В результаті обміління водойм розростаються очеретяні та осокові прибережні угруповання, а при тимчасовому періодичному підсиханні боліт поступово затухає болотоутворюючий процес і помітно зменшується площа гідрофільних осоково-сфагнових і осоково-гіпнових болотних угруповань.

Площа, яка служить виявленню основних ознак фітоценозу, називається мінімальною. Вона може досягати на луках 4-16 м², а в лісі — 250-1600 м². На думку Б.О. Бикова, мінімальну площу можна визначити, помноживши на п'ять середню висоту домінантних видів, які складають основу фітоценозу, а потім одержану лінійну величину (довжину) помножити на таку саму ширину, щоб одержати мінімальну площу в квадраті. Наприклад, якщо середня висота домінантних видів лучного фітоценозу становить 0,8 м, то мінімальна площа його вияву дорівнюватиме 16 м² (0,8 м х 5 = 4,0 м2 х 4,0 м2 = 16 м2).

Межі фітоценозу.

Під час геоботанічних досліджень вивчають не тільки видовий склад, покриття та інші особливості фітоценозу, а й його межі та межі контурного окреслення фітоценозу й прилеглих до нього інших природних і культурних рослинних угруповань.

За контурним окресленням розрізняють прямолінійні суцільні межі фітоценозу: каймисті, дифузні та мозаїчні.

Прямолінійні суцільні межі фітоценозу часто можна спос­терігати на стику річок та їх приток, у підніжжях rip, по скелястих виступах, урвищах, ярах. Подібні межі мають зарості осок, рогози. Такі межі фітоценозу чітко співвідносяться з поширенням певного типу ґрунту, водного дзеркала, потужністю водного шару тощо. По­дібне прямолінійне окреслення мають культурні угіддя. Що­правда, межі останніх визначає людина, вичленовуючи в структурі землекористування ділянки під плантації виноградників,поля пше­ниці, кукурудзи, лучні угіддя, грядки для вирощування городини тощо.

Каймистими називаються межі такого фітоценозу, який виявляється у вигляді кайми або смужки і що сформувався між двома різними фітоценозами. Наприклад, смуга (кайма) пухівково-сфагнового гідрофільного фітоценозу між лісоболотним сос­ново-сфагновим і злаково-різнотравним лучним фітоценозом. У заплаві річки нерідко можна побачити піщану косу або смугу (кайму), що відділяє гідрофільні осокові болотисті угруповання від більш ксерофільних злаково-різнотравних.

Дифузні межі мають болотні, степові та лісові фітоценози. Тут одні фітоценози проникають на територію інших. Причиною цього є геоморфологічні, едафічні, гідрологічні та інші екологічні фактори, які обумовлюють, з одного боку, розвиток і проникнення окремих видів на суміжні території ценозів, а з другого — розростання і поширення фітоценозів на суміжні території або їхніх фрагментів. Прикладом цього можуть бути вільхові ліси, які по видолинках проникають на низинні болота, часто в чагарникові чи відкриті трав'янисті фітоценози.

Мозаїчні межі формуються внаслідок проникнення окремих фрагментів якогось фітоценозу на територію сусідніх фітоценозів. Такі межі мають острівний характер взаємопроникнення. Наприклад, суцільна межа поширення ялинових лісів проходить по території Білорусії північніше р. Прип'яті, але невеликими острів­цями вони трапляються за її межами на Українському Поліссі, часто на заболочених ґрунтах або болотах, утворюючи мозаїчне вкраплення ялинників серед соснових та вільхових лісів.

Виявлення флори фітоценозів.

Всебічно вивчити будь-яке рослинне угруповання можна ли­ше встановивши повний флористичний склад цього угруповання. Зрозуміло, що для цього треба добре знати рослини, легко розрізняти квіткові та вищі спорові рослини за вегетативними і генеративними органами, розпізнавати їхні молоді проростки, плоди, насіння. Оскільки більшість фітоценозів утворені не тільки вищими, а й нижчими рослинами, то в їх реєстрі будуть лишайники, наземні й ґрунтові водорості, сапрофітні і паразитні гриби та бактерії, котрі також треба визначити, щоб встановити повний флористичний склад фітоценозу.

Для одержання порівняльних даних при дослідженні різних типів рослинності закладаються рівновеликі дослідні ділянки такої площі, щоб на ній були представлені основні види фітоценозу. Найменша площа, на якій ростуть основні види фітоценозу, називається мінімальною площею виявлення флористичного складу. Для різних фітоценозів вона буде різною. Більшість з гео­ботаніків вважають, що на луках мінімальною площею для вияв­лення видового складу є 4 м², для мохів – 0,25-0,5 м², для ча­гарникового ярусу в сосновому лісі – 16 м², а для деревостану – 400-500 м² (іноді – 1000-2500 м²), для лучних ценозів різних типів – 100 м², хоча на думку фінських геоботаніків достатньо 64 м².

У складі фітоценозів іноді трапляються неоднорідні за природою ділянки малих розмірів, на яких не виявлений повний флористичний склад. Такі ділянки являють собою фрагменти фітоценозу.