Лекція № 4

Список рекомендованої літератури

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.

2. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

3. Войтович Р. Філософсько-методологічні засади системи державного управління // Вісник УАДУ. – 1999. - № 3. - С. 294 – 306.

4. Колпаков К.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

5. Макаренко О. Щодо співвідношення понять «орган виконавчої влади» та «орган державного управління» // Право України. – 2000. - № 6. – С. 23-26.

6. Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть): Уч. Пособие. – Х.: Одиссей, 2001. – С. 78.

7. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.

8. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

9. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАНУ, 1995. – 207 с.

10. Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 440 с.

11. Нижник Н. Машков О. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

12. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навчальний посібник / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164с.

13. Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче. – 2002. - № 3. – С. 19-23.

 

 


[1] Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.

2 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

1 Войтович Р. Філософсько-методологічні засади системи державного управління // Вісник УАДУ. – 1999. - № 3. - С. 294 – 306.

1 Колпаков К.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

2 Макаренко О. Щодо співвідношення понять «орган виконавчої влади» та «орган державного управління» // Право України. – 2000. - № 6. – С. 23-26.

1 Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть): Уч. Пособие. – Х.: Одиссей, 2001. – С. 78.

2 Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.

1 Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2 Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К.: НАНУ, 1995. – 207 с.

1 Научные основы государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1968. – 440 с.

1 Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2 Нижник Н. Машков О. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.

1 Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче. – 2002. - № 3. – С. 19-23.

1 Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навчальний посібник / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 164с.

 

ТЕМА VI СУЧАСНІ СИСТЕМИ ОСВІТИ У НАЙРОЗВИНЕНІШИХ КРАЇНАХ СВІТУ

1. Еволюція освітніх систем у найрозвиненіших країнах на перетині XXI століття.

2. Система освіти в США.

3. Освітня система у Великобританії.

4. Характеристика освітньої системи у Німеччині.

5. Характеристика освітньої системи у Франції.

6. Система освіти в Японії.

1. ЕВОЛЮЦІЯ ОСВІТНІХ СИСТЕМ У НАЙРОЗВИНЕНІШИХ КРАЇНАХ НА ПЕРЕТИНІ XXI СТОЛІТТЯ

Людство переживає сьогодні тривалий та складний процес переходу від багатовікової індустріальної фази до науково технічної. Вносяться кардинальні зміни у сферу виробництва (використання нових видів енергії, невідомих раніше матеріалів та способів їх обробки, автоматизація та роботизація, комп'ютеризація виробничих процесів), корінним чином змінюється побут людей, їх соціальне та духовне життя.

Ці перетворення особливо помітні у високорозвинених країнах світу, що є лідерами у темпах НТП. Саме в цих країнах найбільш помітними є і зміни в структурі робочої сили. Провідне місце в сфері праці займає діяльність, що вимагає від людей підготовки в обсязі вищому від середньої школи (в США таких працівників більш як 91 %).

У зв'язку з високим динамізмом виробництва особлива увага приділяється таким якостям працівників, як професійна мобільність, вміння швидко перекваліфіковуватися і набувати нові знання, психічна та фізична рівновага.

Новий етап у розвитку людської цивілізації суттєво змінює уявлення про формування людини, пріоритети її особистісних якостей, життєвих настанов, цінностей. Якісно нові вимоги висуваються до системи освіти, через яку вступає у життя практично все підростаюче покоління.

На початку XXI століття освітня сфера кардинально змінюється. Здійснюється інформатизація навчального процесу, відкриваються нові його напрямки(дистанційне навчання, використання системи Internet та ін.). Освітні реформи набули глобального характеру, стали важливою складовою соціальної політики держав. НТП, участь у системі глобальної економіки висувають комплекс спільних вимог до освітніх структур різних країн, що сприяє їх уніфікації, інтернаціоналізації. Однак і зараз система освіти кожної країни відбиває особливості її соціально-економічного розвитку і політичної структури, специфіку культурно-історичних і власне педагогічних традицій.

2. СИСТЕМА ОСВІТИ В США

Управління освітою в США традиційно є децентралізованим. Воно здійснюється на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані графствам, містам, навчальним округам, яких у країні нараховується близько 15 тисяч.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках ( від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів включає приватні, державні та кооперативні установи, що суттєво відрізняються між собою метою, організацією та програмою діяльності. Починаючи з 80-х pp. відмічається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюється це необхідністю забезпечення більш раннього інтелектуального та загального розвитку дітейяк важливої умови їх успішного навчання в школі і, певною мірою, досягнення життєвого успіху.

Отже, провідною метою закладів дошкільного виховання є підготовка до школи. Для дітей, які позбавлені такої можливості у дитячих установах або в домашніх умовах, здійснюється урядова програма «Хед старт» (початковий старт), що передбачає набутої початкових освітніх навичок за допомогою телевізійних навчальних програм.

Шкільне навчання починається з 6-7 років, залежно від штату, і здійснюється у дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1-6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема "6+3+3". У деяких штатах (малонаселених) існує структура "6+6", тобто початкова та об'єднана середня школа, або "8+4".

У країні існують як державні загальноосвітні школи, так і приватні, більшість з яких є конфесійними(такі, що організовуються релігійними общинами) (71%). Особливе місце серед приватних належить "незалежним" школам, в яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, платні за навчання (10-20 тис. доларів за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою таких шкіл є формування різнобічно розвиненого джентльмена, який має гарні манери, розважливий у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожен навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми з окремих предметів і займається фінансуванням шкіл.

З молодшої середньої школи починається диференціація навчання згідно з рівнем здібностей та бажанням учнів. У 9 класі, крім обов'язкових предметів (рідна мова, історія, математика, біологія, географія, предмети естетичного циклу, фізичне виховання, гігієна, праця), вводиться значна кількість предметів за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний профіль навчання у старшій середній школі. Диференціація змісту освіти посилюється ще й тим, що більшість обов'язкових предметів викладається за програмами різних рівнів складності.

Старша середня школа США являє собою установу, в якій навчання здійснюється за трьома основними профілями: академічним, загальним та виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими ускладненими програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів. Виробничий профіль призначений для учнів, які одразу після школи почнуть працювати. Саме тому цей профіль пов'язаний із здобуттям певної спеціальності.

У зміст навчання входять як предмети "ядра" - обов'язкові (рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, комп'ютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів (елективні). У школах США існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл, а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх запровадження.

В середині 80-х pp. XX століття на вивчення елективних курсів відводилося 50% усього навчального часу. На початку 90-х pp. XX ст. ця цифра зменшилась до 40-35% у зв'язку з тенденцією інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення "ядра" і, перш за все, його природничо-математичного компоненту.

Однією з особливостей діяльності американської школи с значна увага до служби "гайденс" (що означає керівництво), метою якої є допомога дитині у досягненні повного розвитку.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак в них навчається лише 23% від загальної кількості студентів. До вищих, за американськими стандартами, відносять будь-який навчальний заклад, що йде за школою: одно -, дво - та трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи, учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути.

За рівнем освіти всі вони об'єднані у три категорії:

I- дворічні коледжі;

II- коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи;

III- аспірантські та вищі професійні школи, коледжі та університети.

У США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності, ряду соціально-економічних чинників. Так , наприклад , дворічні коледжі не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Йель, Принстон, Стенфорд, Чикаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, здійснювати правильні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

3. ОСВІТНЯ СИСТЕМА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Сучасний розвиток англійської освітньої системи визначається Законом про реформу освіти 1988 р. На відміну від континентальної Європи, він визначається філософією ессенціалізму, згідно з якою метою освіти є передача основних (essential) знань та навичок. Отже, школи повинні зосередитись на найважливішому, не відволікаючись на другорядне.

Управління системою освіти в масштабах країни здійснює Міністерство освіти та науки, але традиційно місцеві органи та керівництво шкіл продовжують визначати суттєві сторони шкільного життя: навчальні плани, програми, підручники, режим роботи тощо.

Початковою ланкою освітньої системи є дошкільне виховання. Ним охоплено майже 100% дітей. Установами дошкільного виховання є муніципальні (державні) та приватні денні ясла, ясельні школи та класи, ігрові групи, де здійснюється догляд за дітьми та їх виховання переважно від 3 до 5 років. Останнім часом у різних типах дошкільних закладів практикується перехід до різновікових "сімейних" груп, куди можуть входити діти від кількох місяців до 5 років. Певна частина дітей дошкільного віку відвідує початкові школи, що пояснюється недостатньою кількістю дошкільних установ.

Шкільне навчання починається з 5 років у школі для малюків (juniar school), де навчання є максимально наближеним до домашніх ігрових умов. Від 7 до 11 років діти навчаються у початковій школі. З першого дня шкільного життя дітей розподіляють по групам за рівнем інтелектуальних здібностей та навчальних умінь. У початковій школі це три потоки: група "А" - здібні, підготовлені діти, "В" - з посередніми здібностями, "С" - з низьким рівнем здібностей, недостатніми навичками читання, письма, лічби.

Середня школа є обов'язковою до 15 років. Існує кілька типів середніх шкіл: граматична, об'єднана, сучасна, технологічна. Крім того, існують елітні приватні "public schools" - школи інтернатного типу з роздільною системою навчання.

Середня граматична школа дає повну середню освіту і право на вступ до вищого учбового закладу на будь-який факультет. До таких шкіл вступають до 15% кращих випускників початкових шкіл - вихідців із середнього стану. У процесі навчання учнів часто перегруповують за здібностями. Традиційно освіта в таких школах завжди мала класичний характер. У сучасних умовах в таких школах діють гуманітарні, природничо-математичні та інші відділення. Старшокласники мають можливість вивчати дисципліни за індивідуальними планами.

Середня сучасна школа є найбільш масовою в країні. Після її закінчення випускник отримує довідку, а не атестат (як в граматичній), що не дає права на вступ до вузу. Головною метою цієї школи є підготовка учнів до оволодіння масовими професіями, тому велика увага приділяється професійному навчанню, в той час як загальноосвітня підготовка зведена до мінімуму.

Середня об'єднана школа є кроком на шляху до демократизації системи середньої освіти. Вона повинна об'єднувати всі типи середніх шкіл. Формально навчальні плани школи є єдиними, але на практиці навчання здійснюється у потоках та групах на різних рівнях складності.

Міська технологічна середня школа (коледж) - новий тип на-, вчального закладу, який дозволяє здобути широку загальну освіту з акцентом на природничі науки та виробничу технологію. її мета - підготовка для промисловості спеціалістів високого рівня.

Паблік скулз готують своїх випускників до вступу в університет та до зайняття керівних посад у політиці, економіці, армії, церкві. На сучасному етапі існує близько 120 чоловічих шкіл такого типу, де навчається більше 50 тисяч учнів. Відбувається активне реформування змісту освіти у відповідності до вимог НТП: введені, крім гуманітарної, природничо-математична та практична спеціалізації.

У країні нараховується понад 850 вищих навчальних закладів (43 університети, 159 педагогічних коледжів, 30 політехнічних інститутів тощо). Усі вони державні. Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168) та Кембридж (1269), які разом іноді називають Оксбридж. 65% їх студентів є випускниками паблік скулз.

Курс університетського навчання продовжується у Великобританії, як правило, 3 роки. Навчальний рік поділяється на З триместри. Основними формами організації навчання є лекції, семінари, дискусії, тьюторські заняття: заняття невеликої групи студентів з одним наставником протягом усього вузівського періоду. Тьютор (наставник) тримає в полі зору успішність студентів, формування кожного як спеціаліста.

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У НІМЕЧЧИНІ

За Конституцією ФРН держава має право загального контролю над системою освіти в країні. У кожній землі (області ФРН) існує Міністерство культів, що відає всіма питаннями освіти. Координація та співробітництво центральних та земельних органів освіти здійснюється через Постійну конференцію міністрів культів земель. У 1965-1970 pp. створені нові державні органи керівництва: Міністерство науки та освіти, Комітет з наукових досліджень та питань освіти, Наукова рада, Рада з питань освіти.

Сучасна система освіти ФРН являє собою єдину структуру від дошкільних закладів до освіти дорослих. Вона включає такі ланки:

дошкільне виховання (елементарний ступінь), що здійснюється у дитячих садках (переважно приватних), нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо. її відвідувало близько 75 % дітей; початкова освіта, що надається у 4-річних початкових школах;

перша ступінь середньої освіти - неповна середня освіта (5-10 класи) - включає різні типи шкіл: основну школу (5-9 класи), реальну школу (5-10 класи), гімназію (5-10 класи), загальну школу (5-10 класи) та профшколи нижчої ланки;

другий ступінь середньої освіти - повна середня освіта: 11-13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у вузі з певної спеціальності; освіта дорослих; вища освіта.

Навчання у початковій школі починається з 6 років. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певного типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх зазначених типах гімназій учні обов'язково вивчають німецьку мову, історію, географію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову - латину або німецьку, другу - англійську, третю - одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. 3 11 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа дає неповну середню освіту. її випускники після закінчення обов'язкового 9 класу (існує ще 10-й - необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дозволяє після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є дуже рідкими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, який отримують у таких школах.

Реальна школа дає загальну освіту (5-6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл -Реальна школа, яка до 1985 р. називалась експериментальною. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому, існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.

Однак існує кілька типів середніх шкіл, розбіжності між якими досить розмиті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Вища освіта. Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. У період середньовіччя на території Германії університетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В.Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета - сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.

На сучасному етапі до вищих навчальних закладів ФРН приймають всіх, хто успішно склав іспити на атестат зрілості. Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода: студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження строків навчання ( як правило університетський курс розрахований на 4 роки), часта зміна спеціальностей, великий відсів студентів (до 25%), що приносить державі великі збитки. Саме тому обговорюється пропозиція ввести чітко визначені строки навчання для всіх спеціальностей. Важлива роль належить індивідуалізації навчання. Від 50 до 70% обсягу навчальної роботи відводиться на самостійну роботу студентів.

5. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У ФРАНЦІЇ

Система освіти Франції характеризується високим рівнем централізації: навчальні плани та програми, розпорядок шкільного життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу детально регламентується урядовими циркулярами та інструкціями.

Навчальними закладами керує Міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних округів), які включають декілька департаментів. Принцип свободи освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість із яких знаходиться під контролем церкви. У приватних школах навчається близько 20% загальної кількості учнів.

Система народної освіти Франції складається із закладів дошкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається з 6 років і продовжується до 18. Перші п'ять років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи - неповної середньої школи, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до "короткого" або "довгого" варіанту другого циклу середньої освіти. "Короткий" являє собою професійну підготовку без права на продовження навчання у вузах. "Довгий" - це три старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випускники отримують диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.

Дошкільне виховання здійснюється у "материнських школах" (дитячих садках) та в "класах для малюків" (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідують приблизно 90% дошкільників. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи. їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує прямий зв'язок між змістом, формами та методами діяльності "класів для малюків" та початковою школою.

Початкова школа складається із трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя - день відпочинку, середа та четвер - відвідування богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. Домашні завдання та перевідні екзамени у початковій школі відсутні. Головною метою початкової школи є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціонального мислення, самостійних суджень.

З метою зміцнення здоров'я школярів створюються "снігові", "морські" та "зелені" класи, де діти протягом 2-3 тижнів одночасно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загартування.

Середня школа. Обов'язковими для середньої школи є навчання в 6 - 3 класах (у Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повноцінна середня освіта отримується лише в ліцеях.

Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли: спостереження (6-5 класи), де діти навчаються за загальною програмою, і орієнтації (3-4 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це пред-« мети, що носять практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї - давня мова, друга іноземна мова при посиленому вивченні основної іноземної мови.

Для тих, хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), старші класи ліцею (3 роки). Напрями навчання в ліцеях визначаються системою елективних предметів. Перший рік навчання включає три секції: А - гуманітарну (більша увага приділяється вивченню іноземних мов), С - природничо-математичну (математика, фізика), Е - технічне навчання та практична робота у виробничій сфері. Протягом наступних двох років диференціація навчання посилюється. Встановлюється 5 секцій: А - філософія і філологія, В - соціально-економічні науки, С - математика і фізика, Д - біологія, Е - техніка. Найбільш престижною вважається перша секція.

Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійного навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видається свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.

Вища освіта у Франції має дуже довгу історію. Паризький університет існує з 1150 р., Сорбонна - з 1200 p. Нині в країні існує 250 вищих навчальних закладів, із них 77- університетів (65 з яких - державні). Університети складають провідну ланку системи вищої освіти, в них навчається 88% студентів.

Особливе місце в системі вищої освіти займають "великі школи", що перевищують за академічним престижем університети. Серед таких шкіл Вища нормальна школа, Політехнічна школа, Національна школа східних мов та інші.

Більшість приватних університетів належить церкві. їх випускники мають, як правило, високу кваліфікацію і користуються великим попитом. Навчання в університеті поділене на кілька циклів, після закінчення кожного з них присвоюється певна наукова ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам організовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результатами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників.

 

6. СИСТЕМА ОСВІТИ В ЯПОНІЇ

Система освіти, що діє сьогодні в Японії, була створена після другої світової війни за безпосередньою участю американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річна молодша середня, 3-річна старша середня школа, 2-4-річні коледжі та уні- « верситети.

Для Японії характерна висока повага до освіти, навіть "культ освіти". Японці називають своє суспільство "суспільством дипломів", де багато важить не тільки рівень навчального закладу, що його видав, але і його престиж.

На відміну від європейського та американського, японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед навчальних років у розвинених краї-нах.Зокрема у 1990 р. японські школярі навчалися протягом 243 днів, діти ФРН та Росії - 210; Англії - 192; Франції - 185; Америки ж тільки 180. Після перехідних екзаменів вони мають літні, зимні та весняні канікули .

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63% дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається урахування престижності виховного закладу: він повинен забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.

Початкова школа. Більшість шкіл в Японії державні. Програма початкової школи включає 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змагання, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо).

Молодша середня школа. У навчальний план входять як обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Відбір обов'язкових предметів здійснюється не самими учнями, а місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором - іноземна мова (часто англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів.

Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів: у початковій школі - до 40 учнів, у молодшій середній -від 41 до 45. Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем стало навчання школярів на приватних додаткових курсах "дзю-ку" (понад 25% учнів початкових шкіл та близько 60 % - молодших середніх). Використання такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не переривається навіть влітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи.

Старша середня школа. Перехід до старшої середньої школи пов'язаний із вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило, існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) ,що готує до вступу в університет, і загальний профілі; та професійне із сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями й циклами більш вузької спеціалізації.

Порівняльна характеристика відділень показує, що на загальному відділенні вивчають приблизно ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні. Отже, знання мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності. Загальноосвітня програма зведена до мінімуму.

Навчання в старшій середній школі Японії є платним як в державних, так і в приватних школах, які відвідує близько 28% школярів.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів:

а)технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу(строк навчання 5 років);

б)молодші коледжі для випускників старших класів середніхшкіл (строк навчання 3 роки). У країні нараховується близько 800професійних шкіл, із яких більшість (96%) приватні.

Вища освіта здобувається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання у магістратурах та докторантурах вузів. 75% японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є значно вагомішим, оскільки саме в них навчається абсолютна більшість студентів природничого, технічного, медичного, педагогічного, сільськогосподарського профілів, майбутніх магістрів та докторів наук, значно кращими є умови навчання та викладацький корпус.

У другій половині XX століття з'явилась значна кількість спеціальних жіночих вузів. Але відсоток дівчат серед студентів продовжує залишатись незначним. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти.