Заміна покарання більш м’яким. Пом'якшення покарання

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким передбачає застосування судом до засудженого за певних умов більш м’якого покарання, ніж те, яке він відбуває.

Цей інститут регламентується ст.82 КК. Він має певну схожість з розглянутим вище умовно-достроковим звільненням від відбування покарання, але це самостійний інститут. І хоча, якщо трактувати його буквально, він не звільняє від покарання, яке відбуває особа, а містить підстави для заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, по суті своїй, як ми побачимо далі, особа, до якої застосовуються положення ст.82 КК, значно поліпшує своє становище шляхом звільнення від більш тяжкого покарання. Отже, знаходження цієї статті у розділі XII Загальної частини КК є закономірним.

Завдання інституту заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, як і умовно-дострокового звільнення від покарання - стимулювати виправлення засуджених, заохочувати їх до остаточної відмови від подальшої злочинної діяльності.

Види покарань від більш м’якого до більш суворого наведені у ст.51 КК.

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким можливе тільки відносно осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Система покарань від найменш тяжкого до найбільш тяжкого викладена в ст.51 КК. Отже, відбування покарання у виді позбавлення волі може бути здебільшого замінено відбуванням покарання у виді обмеження волі, а покарання у виді обмеження волі - виправними роботами.

У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Це означає, скажімо, що три роки обмеження волі при застосуванні ст.82 КК можуть бути замінені щонайбільше двома роками виправних робіт, а півтора роки обмеження волі можуть бути замінені не більше як півтора роками виправних робіт тощо.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч.2 ст.82 КК).

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким вимагає наявності двох підстав: 1) матеріальної і 2) формально-юридичної.

Матеріальна підстава полягає у тому, що засуджена особа стала на шлях виправлення. Закон не визначає критеріїв такого стану. Але очевидно, що вони повинні торкатися позитивних зрушень у поведінці засудженого і його ставленні до праці. Ці зрушення мають свідчити, що подальше відбування призначеного судом покарання недоцільне, а може й шкідливе для повного досягнення цілі виправлення особи, і це доцільно робити в умовах більш м’якого покарання, що буде з вдячністю і відповідально сприйнято засудженим, сприяти скорішому досягненню мети покарання.

Формально-юридична підстава полягає у вимозі до засудженого відбути певну частину покарання. Це положення обумовлюється аналогічними обставинами, які викладалися при розгляді такої ж підстави для умовно-дострокового звільнення від покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Більш м’яке покарання призначається в межах строків, встановлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Коли невідбута частина основного покарання замінюється більш м’яким, засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Особи, яким покарання замінене більш м’яким, можуть бути умовно-достроково звільнені за правилами, передбаченими статтею 81 КК.

Скажімо, особа була засуджена до 12 років позбавлення волі за умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК), яке є особливо тяжким злочином. Після відбуття 8 років покарання (дві третини) на підставі ст.82 КК їй позбавлення волі було замінено на чотири роки обмеження волі. Через рік особа відбуде три чверті строку покарання і згідно зі ст.81 КК може бути звільнена умовно-достроково від відбування покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким є безумовною. Це означає, що суд не може ні в якому разі зобов’язати особу відбувати те покарання, яке їй було замінене на більш м’яке.

Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м’якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК (ч.6 ст.82 КК).

Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового) (ч.4 ст.90 КК).

Пом’якшення покарання являє собою передбачені кримінальним законом випадки зменшення (скорочення) розміру раніше призначеного судом покарання. Такими випадками є:

а) пом’якшення покарання на підставі закону про амністію (ч.2 ст.86 КК). Це не що інше, як часткове звільнення засудженого від покарання (часткова амністія). Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про амністію» від 5 липня 2001p., скорочено наполовину невідбуту частину покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, які не підлягають звільненню від покарання, або невідбута частина покарання у виді позбавлення волі яким не підлягає заміні на умовне засудження з іспитовим строком на підставі статей 3-6 згаданого Закону;

б) пом’якшення покарання у зв’язку з прийняттям нового кримінального закону, санкція якого менше, німе закону, за яким особа була засуджена (ч.3 ст.74 КК).

Згідно з ч.3 ст. 74 КК, призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м’який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

Розвиваючи положення ч.3 ст.74 КК, Прикінцеві та перехідні положення КК називають такі випадки пом'якшення покарання у зв’язку з прийняттям нового КК:

а) особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК (звільнення від покарання осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які КК 2001 р. не передбачена) продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте (п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

б) знизити відповідно до ч. З ст. 74 КК 2001 р. міри покарання, призначені за КК 1960 p., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Зменшити відповідно до ч. 1 ст. 55 КК 2001 р. до трьох років строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання. Зменшити відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 100 КК 2001 р. до одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також розмір відрахування з їх заробітку до 10 відсотків (п. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

в) з дня набрання чинності КК 2001 р. не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст.27 КК 1960 р. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покараннявідповідно до ч.3 ст.74 КК 2001 р. (п.9 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

г) переглянути всі справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачене ч.4 ст.81, ч.4 ст.82, ч.4 ст.84, ч.2 ст.86, ст.86 КК 1960 р., для вирішення питань про зміну кваліфікації дій цих осіб на відповідні частини й статті КК 2001 р. (статті 185, 186, 187, 190, 191).

Міри покарання особам, які засуджені за розкрадання у великих чи особливо великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 86¹ КК 1960 р. і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями, встановленими санкціями статей 185, 186, 187, 190, 191 КК 2001 р. у разі, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж передбачене КК 2001 р. (п. 10 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

Сприяє пом’якшенню покарання положення ч.2 п.14 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК про скорочення відповідно до ч.3 ст.104 КК 2001 р. умовно засудженим неповнолітнім іспитового строку до двох років, якщо визначений судом іспитовий строк вищий від цієї межі.

Висновки

Отже при розгляді цієї теми можна зробити наступні висновки, що на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання, в цілому чи його частини, або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним, важка хвороба засудженого, чи недоцільним, давність виконання обвинувального вироку. Звільнення під покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.