Види співучасників
Стаття 27 КК містить положення, в яких: а) встановлюються окремі види співучасників (ч.1); б) визначаються специфічні ознаки кожного виду співучасників (ч. 2-5); в) вказуються окремі різновиди поведінки особи, яка хоч і перебуває у певному зв’язку з злочином, вчиненим (вчинюваним) іншою особою, але співучастю у цьому злочині не є (ч. 6-7).
За своїм кримінально-правовим змістом положення ч.ч. 1-5 ст. 27 КК є універсальними, тобто поширюється на всі різновиди співучасті, передбачені КК.
Основним критерієм (підставою) поділу співучасників на види є конкретний кримінально-правовий зміст діяння окремого співучасника з точки зору його функціональної специфіки щодо вчиненого у співучасті злочину.
Додатковими критеріями (підставами) поділу співучасників на види можуть бути:
а) форма співучасті (може впливати на поділ співучасників на види, якщо злочин вчинено організованою групою чи злочинною організацією);
б) пріоритет ознак одного виду співучасників над ознаками іншого виду, якщо ознаки кількох видів вбачаються в поведінці однієї і тієї ж особи. Зазначений критерій зумовлений наступним:
- законодавчо встановлена послідовність поділу співучасників на види – «виконавець (співвиконавець) – організатор – підбурювач – пособник» - не є довільною, вона має певне кримінально-правове значення; таке значення, зокрема, полягає в тому, що в наведеній послідовності кожний наступний вид співучасника, за загальним правилом, оцінюється законодавцем на нормативному рівні як менш суспільно небезпечний ніж попередній;
- законодавча оцінка суспільної небезпеки окремого виду співучасників кореспондує з відповідними положеннями щодо їх кримінальної відповідальності. Це стосується, зокрема, обсягу такої відповідальності, специфіки кваліфікації вчинених ними злочинів, особливостей призначення покарання;
- при вчиненні злочину у співучасті не виключається поєднання у поведінці особи ознак кількох видів співучасників, наприклад, підбурювача і пособника. При цьому розглядати таке поєднання як показник множинності злочинів неможна, в цьому разі особа вчиняє у співучасті одиничний злочин;
- при кваліфікації злочину (принаймні – на рівні формули кваліфікації) можуть бути враховані ознаки лише одного з кількох видів співучасників, що вбачаються в діях особи. Пріоритет в цьому разі повинен мати той вид, який є більш суспільно небезпечним. Таким чином, якщо, наприклад, при вчинення злочину у співучасті в діянні особи наявні ознаки і виконавця, і підбурювача, пріоритет при кваліфікації мають ознаки, які характеризують її як виконавця. Водночас поєднання у поведінці особи ознак кількох видів співучасників може бути враховано при індивідуалізації її кримінальної відповідальності та при призначенні покарання.
Отже, як вже зазначалось, відповідно до ч.1 ст.27 КК, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне кажучи, є підбурювач або організатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого співучасника, як ініціатор злочину.
Вказана класифікація співучасників ґрунтується на тій функціональній ролі, яку виконує конкретний суб’єкт при спільному вчиненні злочину. У свою чергу, роль кожного суб’єкта визначається його вкладом у досягнення загального результату, характером виконуваних дій (бездіяльності), їх інтенсивності.
Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин.
Ознаками такої особи, відповідно до ч.2 ст.27 КК, є такі: 1) вона є суб’єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину.
Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об'єктивної сторони злочину. Наприклад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред’явив вимогу про передачу майна, а і той, хто додав до неї відповідну погрозу.
Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочинуозначає, що виконавець, вчиняючи злочин, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб’єктами злочину, виконують роль організатора, пособника, підбурювача чи співвиконавця.
Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. В останньому випадку має місце так зване посереднє вчинення злочину: виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або усі такі дії виконують інші особи, які через певні, передбачені законом обставини, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Указаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі - через неосудність особи (ч.2 ст.19 КК) чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст.22 КК), або б) за вчинення даного злочину - якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом. Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні норми - ч.2 ст.111,ч.2 ст.114 КК).
У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину: співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.
Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який він вчинив за її допомогою, а й додатково кваліфікувати його дії за ст.304 КК як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.
Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: І) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч.3 ст.27 КК).
Отже із вище викладеного слід зазначити, що КК виділяє два різновиди організатора:
1) організатора злочину, діяльність якого відбувається у межах традиційної форми співучасті – співучасті з розподілом ролей (п.п.1,2 попереднього абзацу);
2) організатора організованої групи чи злочинної організації, діяльність якого відбувається в межах так званої співучасті особливого роду (п.п.3-6 попереднього абзацу).
Організація вчинення злочину (злочинів)-універсальна форма діяльності організатора. У найбільш загальному вигляді вона може бути визначена як діяльність, яка об’єднує відносно самостійні діяння кількох співучасників у певну систему, в результаті чого, відповідно до умислу організатора та принаймні ще одного співучасника, збільшується вірогідність успішного доведення злочину до кінця. У більшості випадків об’єднання діянь окремих співучасників у певну систему здійснюється за відповідним планом, розробленим організатором або іншою особою. Реалізація такого плану всіма співучасниками і становить основне завдання діяльності організатора. Організація вчинення злочину може мати місце на будь-якій його стадії.
Отже, організація вчинення злочину полягає у діях, які спрямовують, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організаторові, а бути лише підтриманою ним. Дії по організації злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов’язків між ними; в) визначенні об’єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчиненні злочину, - спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т. п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією.
Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину.
Керування підготовкою злочину (злочинів).По суті, це окремий різновид організації вчинення злочину, спеціально виділений у ч.3 ст.27. Специфічними ознаками даної форми діяльності є:
а) вона відбувається лише на стадії готування до злочину;
б) вплив на іншого співучасника (співучасників) з боку організатора здійснюється з використанням таких, зокрема, засобів, як накази, розпорядження, вимоги, доручення;
в) об’єктом діяльності організатора повинні бути будь-які підготовчі діяння ще одного співучасника, як правило, таким співучасником є потенційний виконавець (співвиконавці), однак не виключаються ситуації, коли на певному етапі підготовки злочину організатор здійснює керування потенційним підбурювачем або пособником.
Керування підготовкою злочину передбачає наступні дії: а) підшукування або пристосування засобів чи знарядь; б) підшукування співучасників; в) замовлення вчинення злочину; г) усунення перешкод; ґ) інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. У разі, коли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення документів, викрадення чи зберігання зброї, давання хабара тощо), його дії потребують додаткової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.
Керування вчиненням злочину (злочинів)передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання; об’єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв’язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.
Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед самим його початком.
Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об'єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому - як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.
Утворення організованої групи чи злочинної організації- сукупність дій по організації (формуванню, заснуванню, створенню) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів.
Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близькими до дій щодо організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об’єднання їх зусиль, визначення загальних правил поведінки членів групи або організації тощо). Однак основне завдання, яке стоїть перед організатором у цьому випадку, є іншим - створити (заснувати) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об’єднання передбачає встановлення взаємозв’язку в діях окремих учасників об’єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об’єднання. Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб'єктивного моменту, а саме усвідомлення нею ознак вказаних стійких об’єднань співучасників.
Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб та/або здійснення ними злочинної діяльності.
Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації як стійких організованих об’єднань передбачає: а) забезпечення дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни; б) вербування нових членів таких об’єднань; в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов’язків їх членів; г) планування вчинення конкретних злочинів, зокрема, та/або здійснення злочинної діяльності загалом; ґ) удосконалення організаційної структури об’єднання; д) організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання.
Управління процесом здійснення організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе: а) визначення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками; б) ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення; в) об’єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об’єднань тощо.
Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.
У випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого злочинного об’єднання або керування ним) утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (зокрема, за ч.1 ст.209, ч.1 ст.255, ст.257, ч.4 ст.258, частинами 1, 2 і 3 ст.260, ч.4 ст.303, ст.392).
Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщень, видачу коштів членам таких об’єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засобів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо).
Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об’єднань. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може виражатися в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об’єднанням злочинним шляхом; б) підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; ґ) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; д) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів; є) фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчинених злочинним об’єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки.
Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація відповідного злочину.
Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч.4 ст.27 КК). Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у законі йдеться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому розумінні. У разі вчинення останньою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.
Закон (ч.4 ст.27 КК) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином.
Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.
Підкуп - це надання або обіцянка надати особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.
Погроза - залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею злочину.
Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці, тощо.
Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст.41.
Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучасникові. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до КК містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч.2 ст.109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до заняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 КК)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.
З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.
У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст.370), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч.2 ст.303 КК)).
Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, - а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч.5 ст.27 КК).
Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.
Надання засобів чи знарядь злочинуполягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).
Під усуненням перешкодрозуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи невключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку тощо.
Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом,а також придбання та збут таких предметівутворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть знайти вираз у: а) наданні злочинцеві помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберіганні грошей чи майна, які були предметом злочину; ґ) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучасникові було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцеві розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.
Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 КК.
Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чиномпередбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч.5 ст.27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.
Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч.7 ст.27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч.3 ст.243 КК).
Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.
Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцеві. Але пособництво можуть утворювати і дії зі сприяння у вчиненні злочину іншим співучасникам (наприклад, допомога організаторові в організації злочину чи керуванні ним).
На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелектуальне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обіцянки переховувати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у приховуванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод (у тому числі і шляхом бездіяльності).
Передбачений у ч.ч. 1-5 ст. 27 поділ співучасників на види дозволяє визначити видовий суб’єктивний склад співучасників в межах окремих форм співучасті. Такий суб’єктивний склад обумовлений перш за все характером взаємодії між окремими співучасниками при вчиненні ними злочину. Для кожної форми співучасті він різний. В цьому плані можна зазначити наступне.
1) Для співучасті з розподілом ролей характерне поєднання діянь співучасників різних видів. Як правило, це поєднання діяння виконавця (співвиконавців) злочину з діянням принаймні ще одного співучасника, який виступає організатором, підбурювачем чи пособником. В окремих виняткових випадках – на стадії готування до злочину – може мати місце поєднання діянь співучасників, жоден з яких не є виконавцем (співвиконавцем) злочину; прикладом одного з таких випадків є досягнення угоди між замовником умисного вбивства і посередником, коли конкретний виконавець такого вбивства ще не визначений.
2) для співвиконавства як окремої форми співучасті характерне поєднання діянь співучасників одного і того ж виду – в даному разі співвиконавців злочину. При цьому діяння кожного із співвиконавців можуть як співпадати за своїм змістом, так і відрізнятись одне від одного.
3) для так званої співучасті особливого роду – вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст.28) та злочинною організацією (ч.4 ст.28) характерне поєднання діянь співучасників двох специфічних видів – організатора організованої групи чи злочинної організації та інших учасників цих організованих злочинних угрупувань. Організатор організованої групи чи злочинної організації прямо передбачений ч.3 ст.27, про інших учасників цих угрупувань йдеться у ч.2 ст.30. При цьому за змістом ч.2 ст.30 поділ інших учасників організованої групи чи злочинної організації на виконавця (співвиконавців), підбурювачів і пособників не відбувається, вони несуть кримінальну відповідальність «незалежно від тієї ролі», яку виконували при вчиненні злочину в складі зазначених угрупувань.
4) в окремих випадках при вчиненні злочину у співучасті може мати місце поєднання елементів співвиконавства і співучасті з розподілом ролей. В цьому разі серед співучасників злочину є принаймні два співвиконавці і принаймні один співучасник іншого виду. В цілому злочин в таких випадках вважається вчиненим у співучасті з розподілом ролей.
5) в окремих випадках при вчиненні злочину у співучасті може мати місце поєднання таких форм співучасті, як співучасть особливого роду і співучасть з розподілом ролей (наприклад, вчинення організованою групою умисного вбивства на замовлення). В цьому разі до складу співучасників входять: а) декілька осіб, які є учасниками організованої групи чи злочинної організації; б) принаймні одна особа, яка не є учасником зазначених злочинних угрупувань і виконує у вчиненні злочину роль виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача або пособника.