Поняття та види стадій вчинення умисного злочину.

ВСТУП

В попередніх темах ми розглянули поняття складу злочину і його елементів виходячи з того, що злочин характеризувався як діяння закінчене, діяння, яке має всі ознаки складу злочину.

Працівники правоохоронних органів нерідко зустрічаються на практиці з умисними суспільно небезпечними діяннями, які не привели до закінчення злочину. В цих випадках виникає питання не тільки законного притягнення до кримінальної відповідальності, а і вірної кваліфікації вчиненого.

Дані питання мають важливе практичне значення в вашій майбутній діяльності слідчих, оперативних уповноважених карного розшуку. Дякуючи знанню цих питань досягається принцип законності і невідворотності відповідальності.

З метою повного розкриття теми лекції, було визначено ряд питань розгляд яких, повинно в своїй сукупності повноцінно розглянути основні та концептуальні положення з цієї теми, а саме:

1. Поняття та види стадій вчинення умисного злочину.

2. Готування до злочину.

3. Замах на злочин та його види.

4. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Злочинне діяння не завжди виражається в одночасному злочинному акті, який створює склад злочину. В цілому ряді випадків злочинна діяльність винного протікає на протязі якогось певного часу. Особа спочатку задумує вчинити будь-який конкретний злочин, потім готується до нього (наприклад, підшукує знаряддя проникнення), а вже потім розпочинає безпосереднє виконання злочину (наприклад, відмичкою відкриває двері і проникає в житло). В одних випадках йому вдається довести злочин до кінця і заволодіти цінностями. Тоді мова йде про закінчений злочин. В других випадках злочин припиняється по різним причинам, які не залежать від її волі.

В зв’язку з тим, що поряд з закінченим злочином в практиці боротьби з злочинністю є випадки, коли винному не вдається повністю закінчити злочин, виникає необхідність в визначенні стадії, на якій зупинилось вчинення злочину і в кваліфікації діянь, які не привели до закінчення злочину. Проте суспільна небезпека цих дій є очевидною. У зв’язку з цим кримінальне законодавство встановлює кримінальну відповідальність не тільки за вчинення закінченого злочину, а й за суспільно небезпечні діяння, які являють собою незакінчену злочинну діяльність.

В залежності від характеру злочинних дій, від моменту припинення злочинної діяльності і ступені здійснення злочинного наміру в кримінальному праві розрізняють стадії вчинення умисного злочину.

Стадіями вчинення умисного злочину називаються різні етапи (ступені) його підготовки і безпосереднього здійснення, які відрізняються один від одного по характеру вчинених дій і ступені реалізації винним злочинного наміру.

Кримінально-правові норми, які відносяться до цієї теми, передбачені в ст.ст. 13 - 17 КК України. Але закон не дає визначення стадій але використовує термін «стадії» в назві розділу III Загальної части КК. Це визначення виробила наука кримінального права.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13 КК). Згідно з ч.2 ст.13 КК незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Готуванням до злочину є будь-яке умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - це безпосереднє виконання об’єктивної сторони складу задуманого злочину, яке завершити винному не вдалось. У теорії кримінального права готування до злочину та замах на злочин називаються попередньою злочинною діяльністю. Назва ця умовна і означає, що діяння, яке передує закінченому злочину вчиняється винним до його закінчення. Ці положення будуть розглянуті в наступних питаннях лекції.

Таким чином, закон (ст.13 КК) розрізняє три стадії вчинення злочину:

а) готування до злочину;

б) замах на злочин;

в) закінчений злочин.

Злочинна діяльність не завжди і проходить всі три стадії. Намір на вчинення злочину часто реалізується безпосередньо у закінченому злочині. Не виникає питання про попередню злочинну діяльність і тоді, коли суб’єкт, здійснивши готування до злочину та замах на нього, потім закінчує вчинення злочинного діяння. Наприклад, особа, виготовивши відмички (готування до злочину), проникла у квартиру (замах на злочин) і вчинила крадіжку цінних речей (закінчений злочин), підлягає відповідальності за закінчену крадіжку, поєднану з проникненням у житло, за ч.3 ст.185 КК.

Таким чином, питання про відповідальність за незакінчену злочинну діяльність виникає тільки тоді, коли злочин було перервано на стадії готування або замаху і не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Особливістю цієї діяльності, на відміну від закінченого злочину, являється - неповне здійснення складу злочину, ознаки якого передбачені в кримінально-правовій нормі Особливої частини КК України, неповне виконання дій, які складають об’єктивну сторону цього складу, або відсутність суспільно небезпечного наслідку.

Попередня злочинна діяльність можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Така діяльність виражається в усвідомлених діях, спрямованих на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на його відвернення. В таких випадках не може бути й мови про попередню злочинну діяльність, оскільки у винного нема наміру заподіяти шкоду. Готування до злочину й замах на злочин можуть вчинюватись тільки з прямим умислом. Це пояснюється тим, що особа, якщо вона, діючи з прямим умислом, не доводить злочин до кінця, то ненастання злочинних наслідків внаслідок вчинених дій компенсується наявністю реалізованого в діях наміру, бажанні спричинити такі наслідки. За відсутністю прямого умислу нема ні суспільно небезпечних, ні цілеспрямованих дій, ні бажання заподіяти шкоду, а отже, нема ні об’єктивних, ні суб’єктивних підстав для інкримінування особі посягання на безпосередній об’єкт.

Іншими словами, якщо особа не бажає якогось наслідку, вона не може ні готуватися до нього, ні здійснити замах на його спричинення. Небажання настання наслідків є характерним не тільки для необережних злочинів, а й при вчиненні злочину з непрямим умислом. Якщо особа не бажала настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускала, вона повинна нести відповідальність за фактично спричинену шкоду навіть тоді, коли могла настати і більш тяжка шкода.

Так, Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» в п.4 абз.2 звернув увагу судів на те, що замах на вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли дії винного свідчать про те, що він передбачав настання смерті, бажав цього, але смерть не наступила в силу обставин, не залежних від його волі».

Судова колегія по кримінальним справам Верховного Суду зазначила, що немає замаху на вбивство в діях Г., який із хуліганських мотивів зробив декілька пострілів з мисливської рушниці, внаслідок чого було поранено декілька осіб. Верховний Суд вказав, що по справі не встановлена наявність у Г. умислу на вбивство; в той час як замах на злочин являє собою цілеспрямовану діяльність особи . Це відноситься і до стадії готування.

Про умисний характер готування до злочину та замаху на злочин свідчать вживані у законі слова: «змова на вчинення злочину», «умисне створення умов для вчинення злочину» (ст.14 КК), «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння» (ст.15 КК).

Можливість стадій обмежена також об’єктивними ознаками. Наявність всіх стадій або деяких з них залежить від того, як описані ознаки складу злочину в конкретних нормах Особливої частини КК України. Стадії можливі у всіх умисних злочинах з матеріальним складом. Неможливо, по загальному правилу, готування і замах на злочин з формальним складом, яке виконується шляхом бездіяльності (наприклад, приховування злочину (ст.396 КК), відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст.385 КК) і т.п.). Неможливий замах на злочин, що характеризується «подвійною» (або «змішаною») формою вини, коли по відношенню до наслідків, обтяжуючих відповідальність, вина необережна (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК).

Неможлива незакінчена злочинна діяльність в тих випадках, коли тільки суспільно небезпечний наслідок відрізняє даний злочин від подібного правопорушення. Так, зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК) лише тоді визнається злочином, коли воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Якщо зловживання владою або службовим становищем таких наслідків не завдало, то може настати дисциплінарна відповідальність. Таким чином готування і замах на злочин, передбачений ст.364 КК України неможливі.

Незакінченість злочину впливає на кваліфікацію вчинених дій. До особи, винної в готуванні або замаху, крім норми Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за злочин, до якого готувалась особа, або почала здійснювати, застосовується ще і ст.ст. 14 або 15 КК України. Ця норма створює юридичну підставу відповідальності за незакінчену злочинну діяльність.

В ст.16 КК України говориться: «Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин».

Так, Селезньов з метою викрадання грошей вночі проник в контору комбінату побутового обслуговування і відкрив сейф, але грошей там не було.

Суспільно небезпечні дії Селезньова припинені на стадії закінченого замаху на викрадення майна. За цей замах Селезньов несе відповідальність ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК України.

Посилання на статті 14 або 15 КК України не робиться, якщо законодавець описує ознаки злочину таким чином, що момент закінчення переноситься на стадію замаху або готування, тобто вони включаються в поняття закінченого злочину.

Наприклад: розбій визнається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, незалежно від того чи заволодів ним винний (ст.187 КК України), а бандитизм – вже з моменту створення банди, навіть якщо вона ще не вчинила ні одного нападу (ст.257 КК України).

Склади злочинів, в яких злочинне діяння визнається закінченим з моменту початку вчинення дій і які фактично являються готуванням або замахом, називаються відсічним.

До створення таких складів законодавець звертається в тих випадках, коли певні дії по готуванню до злочину або замаху на вчинення злочину настільки небезпечні для тих суспільних відносин, проти яких вони спрямовані, що стає доречним прирівняти такі дії до закінченого злочину.

Створення відсічного складу не означає, що ним охоплюється вся попередня злочинна діяльність. При вчинені таких злочинів можливі стадії готування і замаху.

Наприклад:

- готуванням до розбою буде створення розбійницької групи, придбання зброї, необхідної для вчинення розбійного нападу, збирання потрібних даних про осіб, в яких є цінне майно і т.п.;

- при бандитизмі готування може виразитись в безуспішних діях, спрямованих на створення озброєної банди (невдале вербування співучасників, придбання зброї тощо.).

Ознаки цих незакінчених злочинів недоцільно описувати безпосередньо в статтях Особливої частини КК, тому їх опис дається в Загальній частині (ст.ст. 14, 15 КК України), а конкретний їх зміст встановлюється шляхом одночасного застосування ст.14 або 15 (по наведеним прикладам) і відповідній статті Особливої частини КК України (в прикладах по готуванню до розбою, бандитизму ст.ст. 187, 257 КК).

Таким чином, в цьому випадку підтверджується положення закону про кримінальну відповідальність (ст.2 КК України) про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65 – 67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця» (ч.1 ст.68 КК України).

Таким чином, закон надає стадіям умисного злочину (готуванню, замаху, закінченому злочину) певне значення при призначенні покарання. Керуючись рамками санкцій кримінально-правової норми, передбачаючи даний вид злочину, суди при призначенні покарання за попередню злочинну діяльність враховують такі обставини:

1. Стадію, до якої доведено вчинений злочин - готування чи замах.

2. Обсяг уже виконаних в рамках даної стадії злочинних діянь: ступінь підготовки злочину при готуванні і близькість настання суспільно небезпечного наслідку при замаху (так, влаштування засади з метою вбивства повинно бути покарано суворіше, ніж здобуття для цієї мети зброї); закінчений замах більш небезпечний, ніж незакінчений.

3. Ступінь, суспільної небезпеки тих дій, які злочинець ще не вчинив, але мав намір їх виконати для доведення свого наміру до кінця (від чого залежить ступінь суспільної небезпеки діяння вам відомо з теми № 4 «Поняття та види злочину».

4. Причини, які перешкодили злочинцеві довести розпочатий ним злочин до кінця (перешкоджання продовженню злочину представниками органів влади, потерпілим або іншими громадянами; невірне складання плану вчинення злочину або неналежне його виконання і т.п.).

5. Суспільно небезпечні наслідки попередньої злочинної діяльності (наприклад, замах на вбивство карається значно суворіше в разі спричинення потерпілому тілесних пошкоджень).

Значення встановлення стадій злочину в кримінально-правовій діяльності ОВС. Встановлення стадій вчинення злочину має велике практичне значення. Воно необхідне:

1. Для вірної кваліфікації вчиненого діяння, відмежування закінченого злочину від готування та замаху.

2. Для встановлення ступеня суспільної небезпеки вчиненого і особи винного.

3. Для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання винних.

4. Виявлення готування і наміру здійснити злочинне посягання має важливе значення для попередження і припинення злочину, можливості відвернути завдання шкоди.

Виходячи із нормативних актів, регулюючих діяльність міліції, однією з головних задач її являється попередження і відвернення злочинів, одним із завдань КК є запобігання злочинам (ч.1 ст.1 КК України).

Отже, підводячи підсумки по першому питанню, слід визначити, що умисна злочинна діяльність є одним із видів свідомої, цілеспрямованої діяльності людини, котра складається з певних етапів. Спочатку у людини виникає певний намір, вона ставить перед собою конкретну мету. Потім після обдумування вона приймає рішення діяти в певному напряму і досягає бажаних результату. Здійснюючи задумане, вона спочатку готується, а потім переходить до виконання діяння і досягнення поставленої мети. Всі стадії злочинної діяльності тісно між собою пов’язані. Всі вони знаходять свій прояв у дії, суб’єктивна сторона якої обов’язково характеризується наявністю прямого умислу.

Таким чином, в основу розмножування стадій злочинної діяльності повинен бути покладений характер дій суб’єкта і наявність або відсутність суспільно небезпечних наслідків.