Лекція № 11. Журналістське розслідування і етика. Перешкоди в проведенні журналістського розслідування.
Журналіст-розслідувач повинен особливо уважно дотримуватися законо-давства та етичних вимог. Лише за таких умов він може реалізувати мету ж/р. Специфіка жанру ставить його в особливі умови. Адже доводиться здебільш-шого мати справу з гострими проблемами і складними життєвими ситуа-ціями, нерідко спілкуватися з людьми, котрі порушили закон, а то й з відвер-тими шахраями, корупціонерами, казнокрадами. Серед них можуть бути осо-би, які до того ж мають високих покровителів у владних колах чи право-охоронних органах. Усе це створює додаткові труднощі в роботі журналіста-розслідувача, який за будь-яких обставин мусить дотримуватися не тільки норм чинного законодавства, а й загальноприйнятих етичних правил. Амери-канський журналіст Майкл Берлін пише: «Журналіст, який займається роз-слідуванням, повинен діяти в рамках законності і дотримуватися норм етики – інакше він нічим не буде відрізнятися від тих, чиї злочини він розслідує».
Це означає: ніякої політики і особистих інтересів, інтереси суспільства і тільки вони повинні бути приводом для розслідування. Ніяких крадених до-кументів. Ніяких хабарів за інформацію. Ніяких протизаконних проникнень на приватну територію, за винятком тих випадків, коли журналіст готовий нести за це судову відповідальність.
І найголовніше: за жодних обставин репортер не повинен розкривати джерело інформації, якщо він пообіцяв тримати його в секреті. В багатьох країнах, включаючи США, журналісти вибирали тюремне ув’язнення, але не називали джерел своєї інформації. У зв’язку з цим всі матеріали, книги, ка-сети, ін. записи, які можуть розкрити конфіденційні джерела, повинні збе-рігатися в надійних місцях і ніколи не передаватися владі, хіба що з дозволу самих джерел. Ця практика є не лише етичною основою розслідування. Якщо журналіст розкриває джерело інформації, то його репутація зруйнована на-завжди».
Більшість з понад 100 кодексів, що діють у світі, містять ці вимоги. До-тримання етичних норм у роботі журналіста, тим більше, коли він працює в такому екстремальному жанрі, - не тільки показник професіоналізму і високої культури автора. Воно здатне убезпечити від багатьох помилок, а то й судових позовів. Якщо порушення правових норм крається жорсткими санкціями, то порушення етичних лише суспільною думкою, презирством, демонстрацією невдоволення з боку людей. Ці ж норми можуть перехре-щуватися.
Робота в системі високої етики підтримує почуття власної гідності. Репутація журналіста, який не пише проти совісті, не маніпулює фактами, намагається об’єктивно висвітлювати позиції конфліктуючих сторін, поважає честь і гідність людини, хоч би до якого угрупування, політичного табору вона не належала, не бере хабарів, здатність визнавати і виправляти власні помилки завжди високо цінуються. Нехтування компетентністю, толерант-ністю, незаангажованістю тощо завжди істотно знижувало рівень довіри до преси, підривало авторитет ЗМІ. Так, письменник і журналіст Леон Фейхт-вангер, у 1937 р. відвідавши Москву і пробувши в СРСР десять тижнів, сві-домо сфальшував ситуацію для західного суспільства. Цього ж року він ви-дав книгу «Москва 1937», яку одразу ж передрукували в радянських умовах. У ній автор ні словом не обмовився про репресії, які саме того року за-полонили життя, про арешти і розстріли своїх же колег – письменників і жур-налістів. Це дивує, бо автор побував на кількох політичних процесах над тро-цькістами, був свідком винесення смертних вироків тринадцятьом заареш-тованим. Однак він не сказав жодного слова проти, коли людей розстрілюють через погляди. Як єврей, він зазнав такого ж переслідування з боку фашист-ського режиму, але тут замовк. Він захоплюється постаттю Сталіна. Як спо-стережливий і талановитий митець він мав би написати безкомпромісне пуб-ліцистичне розслідування, але цього не зробив. Можна здогадуватися, з яких причин.
У часи незалежної України також не всі журналісти наважуються опри-люднити правду про бізнесову діяльність представників влади, спростовуючи задекларовані нею ж гасла про відділення влади від бізнесу. Обмаль ґрун-товних досліджень різкого зростання цін на енергоносії і продукти харчу-вання, подальшого розшарування суспільства на надбагатих і бідних. Не розслідуються живучість тіньової економіки, корупції, безкарності осіб, які багато років здійснювали економічні злочини, розкрадаючи в особливо ве-ликих розмірах багатства України. Діє інерція страху, який насаджувався багатьма попередніми роками, і позбутися її нелегко.
Як можна чесними, законними методами розслідувати злочинні дії ко-рупціонерів, хабарників, розкрадачів бюджетних коштів чи бізнесменів-ті-ньовиків? Хто з них захоче відверто говорити з журналістом про свої дії? Про легальний доступ до відповідних документів, які проливали б світло, напри-клад, на протизаконні схеми ведення бізнесу, годі й думати.
Тому доводиться покладатися лише на себе. Журналісту можуть допо-могти досконале знання історії проблеми, тематична, адресна, персональна картотеки, індивідуальне досьє з обраної теми (газетні вирізки, комп’ютерні роздруківки, аудіо записи, фотоматеріали…). Чимало цінної інформації мі-ститься у статистичних даних, виступах офіційних осіб, у судових рішеннях. Тобто у цілковито відкритих джерелах інформації, варто лише вміти скорис-татися ними. Журналісту може допомогти широке коло знайомств у тій сфе-рі, яку він простежує. Треба постійно підтримувати контакти з людьми, вміти слухати, щоб отримати максимум інформації, бути уважним, не ігнорувати дрібниць, помічати і фіксувати деталі. Все це додає нові штрихи до зібраного матеріалу.
Важливим є вміння аналітично мислити, знаходити внутрішні зв’язки між окремими, іноді на перший погляд неоднорідними фактами, подіями, вчинками людей. Джон Уллмен пише, що секрет мистецтва – «це вміння ви-явити безліч фактів і, зіставивши їх, дійти висновку».
Не останню роль відіграє знання психології людей, здатність тонко про-аналізувати і зрозуміти мотивацію їх вчинків. Важливе вміння спілкуватися і викликати довіру до себе з боку оточуючих. Жанр вимагає працездатності, наполегливості, терпіння і насамперед передбачає сміливість журналіста.
Може бути, що журналісту бракуватиме якихось задокументованих ар-гументів. У такому разі можна скористатися логічно-вмотивованим здогадом, або домислом. Це не виплід уяви. Це лише інтуїція, яка випливає зі здобутих фактів. Французький письменник і журналіст Ерве Базен пише: «Якщо нема впевненості, можна послатися на опосередковані докази». Не вигадуючи, не підтасовуючи фактів, можна мати власний погляд на ситуацію, який не зав-жди збігається з поглядом офіційних осіб чи ін. людей, які мають до неї сто-сунок. Оцінні судження, як відомо, захищаються багатьма міжнародними і національними юридичними документами. Проте за будь-яких обставин вони мають ґрунтуватися на реальному аналізі фактів і не виходити за межі узви-чаєних етичних норм.
Правові обмеження діяльності журналіста необхідно відрізняти від того, що називається судовим переслідуванням журналіста, коли правові норми застосовуються для зведення рахунків з авторами публікацій у ЗМІ. Правові обмеження – це юридичні норми, закони, яких журналіст повинен дотри-муватися у своїй діяльності. Правове поле ж/р прописане передусім в зако-нах. Саме вони – основа правового регулювання його діяльності у розсліду-ванні. Журналістика ґрунтується на демократичних принципах Конституції України, численних законах («Про інформацію» тощо), на Кримінальному і Цивільному кодексах та ін. нормативно-правових документах, а також редак-ційних угодах. Незнання законодавства не виправдовує журналіста. Саме до-тримання законодавства робить його розслідування легітимним. Повинен до-держуватися баланс між дотриманням журналістом вимог, які обмежують його проникнення в різного виду таємниці, особисте життя людей тощо та правом на справедливий суд над ним у випадку порушення журналістом закону і правом суспільства знати правду. Журналіст зі свого боку має пра-цювати так, щоб у правоохоронців не було причин для застосування до нього санкцій за порушення законодавства.
Закони обмежують ж/р на різних його етапах в різних аспектах. На етапі збирання інформації журналіст повинен дотримуватися правила збереження таємниці (секретної, службової). Є поняття «недержавні таємниці», до яких належать: таємниця слідства, дані для службового користування (не для дру-ку), комерційні, лікарські, особисті та ін. таємниці. До таємниць не належать дані про наявність робочих місць на підприємствах та організаціях; доку-менти на право комерційної діяльності; інформація про порушення еколо-гічного чи антимонопольного законодавства, дані бухгалтерських звітів.
Збереження недержавних таємниць здійснюється їх власником, а також довіреними особами. Під Кримінальний кодекс підпадає розголошення да-них, що містять державну таємницю, особою, якій вони були довірені чи ста-ли відомі за місцем роботи. Найтяжчим злочином є їх розголошення при оз-наках державної зради чи шпіонажу. Відповідальність за розголошення служ-бової чи комерційної таємниці карається Цивільним кодексом. Журналіст за законом повинен відшкодувати нанесену публікацією матеріальну втрату, особливо засуджується отримання даних незаконним шляхом.
Як показує практика, на етапі збирання інформації при проведенні ж/р буває дуже важко пробитися через безкінечні перешкоди, які пояснюються їх творцями посиланням на комерційну та ін. таємниці. В таких випадках пере-важно використовують прогалини у законодавстві. В основному до держав-них таємниць належать дані військового і оборонного потенціалу. Насправді ж межі інформації, що підпадає під поняття «державної таємниці» настільки розмиті, що в результаті будь-яка інформація, небажана чиновниками для оприлюднення, може бути оголошена державним секретом, який не підлягає розголошенню. У будь-якому випадку треба пам’ятати, що проникнення в ту чи ін. таємницю, в т.ч. в особисту (зазвичай пов’язано з порушенням закону), може бути хоч якось виправдане лише тоді, якщо в цьому є велика необ-хідність.
На етапі викладу інформації право обмежує в основному характер уза-гальнень і оцінок самого журналіста, експертів та свідків, ін. осіб, характер мовних висловлювань, експресивних виразів (наприклад, до рішення суду не можна назвати людину злочинцем). Порушення спричиняє судові позови до автора. На жаль, сьогодні існує ще безліч термінологічних нечіткостей. Так, досить неясно визначені в існуючих законах такі часто застосовувані в судо-вих процесах поняття, як «честь», «гідність», «наклеп», «образа», «при-ниження честі і гідності». Це сприяє суб’єктивності їх трактування. Основне для журналіста – не поступатися принципами і діяти за законами. Він по-винен пам’ятати, що порушення закону з його боку дає опонентам реальні підстави для притягнення його до судової відповідальності. Приклади не-обережного ставлення журналіста до закону все-таки трапляються. У Росії був випадок, коли журналістка методом «включеного спостереження» (жур-наліст міняє професію) почала продавати товар на вулиці без дозволу і була затримана міліцією за порушення закону про ведення підприємницької ді-яльності. Не допомогло звернення редакції з вказівкою на редакційне до-ручення. Її виправдав аж Верховний суд. Іноді важливо враховувати навіть протилежні трактування законів, що теж можливо з огляду на їх недо-сконалість. Тому так важливо прогнозувати можливі наслідки.
Через це журналісту варто користуватися популярними довідниками з юридичних питань, брати участь у тематичних семінарах, де досвідом мо-жуть поділитися практики-журналісти, працівники правоохоронних органів, юристи. Важливу роль відіграє знання судових прецедентів з тих чи ін. ситуацій, в яких може опинитися журналіст, що проводить ж/р. Такі ситуації досить часто супроводжували ж/р відомого Гюнтера Вальрафа. У 1977 р. він під вигаданим іменем влаштувався в ганноверську редакцію шпрінгеровської газети «Більд» і встановив ряд порушень в її роботі, що стосувалися отри-муваних газетою даних. Він опублікував результати своїх спостережень. Видавництво «Шпрінгер-ферлаг» порушило проти Гюнтера судову справу. Федеральний суд виправдав журналіста. Хоча інформація була отримана не-законним шляхом, проте кінцева мета ж/р виявилася такою значною, ради чого Закон гарантує свободу слова, адже відкрила проблему, показала систе-матичні порушення і маніпулювання інформацією. В той же час журналісту було заборонено що-небудь розказувати про особисте життя колишнього завідуючого редакцією газети «Більд», подробиці якої він дізнався, побував-ши в його домі. При цьому суд визнав, що особисте життя не може бути об’єктом суспільного інтересу, на відміну від професійної діяльності. Зо-крема у внутрішньокорпоративному кодексі «Рекомендація продюсерам Бі-Бі-Сі – 2000» сказано: «Бі-Бі-Сі повинна поважати закритість особистого життя людей, признаючи, що будь-яке втручання в особисте життя має бути виправдане лише дуже високою благородною метою. Приватна поведінка, переписка, переговори не можуть стати відкритими для суспільства, якщо це не виправдано більш широкими суспільними інтересами». Поняття «су-спільний інтерес» та «інтереси суспільства» різні. Людям може бути все цікаво, навіть те, що зазвичай людина завжди ховає в таємниці. Проте розкривати особисте хоч не святої людини у своїй поведінці журналіст не має права. Крім того, Вальрафу сказали, що один з фрагментів книги не варто публікувати (це був протокол редакційної наради), бо він становить конфі-денційну інформацію видання, порушення якої спричинило б шкоду для видавництва.
Автор ж/р повинен поважати аудиторію, говорити лише правду, не дезінформувати суспільство. У Росії на поч. 90-х був випадок, коли у час ви-борів телеведучий С.Доренко звинуватив публічних людей у корупції, а суд довів, що журналіст, будучи зацікавлений, обманював. Його виключили зі СЖ і звільнили з телебачення. Ситуація з ведучим нагадує війну компро-матів, дуже поширену і в сучасній українській пресі. Тут журналіст виступає як дрібний посередник, «канал», через який певні сили цілеспрямовано «зливають» потрібну інформацію.
Поважаючи читача, автор обов’язково має говорити з ним нормальною інтелігентною мовою, не підлаштовуючись під побутуючі мовні стереотипи, невігластво, грубість, табірний сленг. Може скластися думка, що саме такою він відповідно бачить аудиторію, тому схвалює і легалізує грубість та низькі прагнення. І все це маскується під «мовну демократію». «Вербальна» не-повага своєї аудиторії – знак морального рівня журналіста, які обман, який, на жаль, прийшов у сучасну пресу. Журналіст не повинен хвалитися своєю професійністю (наприклад, першим прибув на місце події), не повинен закри-вати своєю фігурою реальну картину події, не викривляти її. На жаль, за-гальна необхідність в моральному саморегулюванні журналістів, в т.ч. роз-слідувачів, в наш час має тенденцію до ослаблення. Етика приноситься в жертву комерційним цілям конкретних ЗМІ, які занепокоєні насамперед проблемою матеріального виживання. Значить, ігнорується все, що на дає цієї вигоди. Корпоративний контроль теж слабкий і не завжди спрацьовує.
Дотримання всіх вимог етики виводить ж/р на цілком прийнятний з етичного погляду рівень спілкування між автором і суспільством.