Мета, завдання та функції організацій роботодавців

ЛЕКЦІЯ XIX. ПРАВОВИЙ СТАТУС РОБОТОДАВЦІВ, ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОБ’ЄДНАНЬ

Їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк

Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів

Залежно від активності радіоактивних відходів

Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється

для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій)

Категорія відходів Коефіцієнт
Високоактивні
Середньоактивні та низькоактивні

 

Таблиця 12

Категорія відходів Ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів (крім відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання),грн. за куб. метр Ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання, гривень за куб. сантиметр
Високоактивні 352509,30 11750,31
Середньоактивні та низькоактивні 6580,17 2350,06
       

 

 

 

1. Мета, завдання та функції організацій роботодавців

2. Правовий статус організацій роботодавців

3. Повноваження роботодавців та їх організацій і об’єднань у колективно-договірному регулюванні

 

Законодавство України про організації роботодавців та їх об’єд­нання складається з Конституції України, Законів України «Про об’єднання громадян», «Про організації роботодавців» від 24 трав­ня 2001 р., інших нормативно-правових актів, виданих відповід­но до останнього, а також законодавства про соціальне партнер­ство, професійні спілки.

Слід врахувати, що частиною національного законодавства у сфері колективних трудових відносин та створення і діяльності організацій щодо захисту трудових прав, є міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною. У цих актах встанов­лено основні принципи забезпечення права на організацію. Згідно з міжнародними правовими нормами до організацій роботодавців мають застосовуватися однакові принципи та однакові державні гарантії. Конвенція МОП № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію, прийнята у 1948 р. у Сан-Франциско, за­кріпила низку основних принципових засад щодо забезпечення свободи у реалізації права на створення організації. Працівни­ки і підприємці мають рівне право створювати на свій вибір орга­нізації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам останніх.

Державна влада має утримуватися від будь-якого втручання здатного обмежити це право або перешкодити його законному здійсненню. Організації працівників і роботодавців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному по­рядку. Таке можливо лише за рішенням суду. Організації, у свою чергу, мають право на об’єднання, тобто утворювати федерації та конфедерації. У цій діяльності працівники, роботодавці, їхні організації так само, як й інші особи або організовані колекти­ви, мають дотримувати законодавства. Ця конвенція належить до числа ратифі­кованих Україною (ратифіковано 11 серпня 1956 р.). Окрім Конвенції № 87, у цій сфері Україна також ратифікувала Кон­венції МОП № 11 про право на асоціацію та об’єднання трудящих у сільському господарстві (1921 р.), № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних перего­ворів (1949 р.) (обидві ратифіковано 11 серпня 1956 р.), а також № 144 про тристоронні консультації (міжнародні трудові нор­ми) (1976 р.) (ратифіковано 17 грудня 1993 року).

У країнах з розвинутими ринковими відносинами організації підприємців поряд із профспілками займаються діяльністю, спря­мованою на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців.

Організації підприємців створено на міжнародному рівні – Міжнародна організація підприємців (ІОЕ, ОІЕ), Союз промис­ловців ЄС, Союз конфедерацій промисловості та підприємців Європи (UNICE) та ін. Організації ЮЕ, ОІЕ, UNICE разом з Євро­пейською конфедерацією профспілок Європи (ETUC, СЕS) беруть участь у роботі Урядового комітету з Європейської соціальної хартії з правом дорадчого голосу. На Урядовий комітет відпо­відно до п. 3 ст. 27 Європейської соціальної хартії покладено обов’язок готувати для Комітету міністрів доповіді, в яких на­водяться відібрані серед порушень хартії ситуації, з яких нале­жить прийняти рекомендації.

Згідно із Законом України «Про організації роботодавців» тер­мін «роботодавець» вживається у значенні – власник підприєм­ства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Таким чином, цей закон застосовує визначення роботодавця у тому значенні, в якому воно вживається у КЗпП.

Роботодавці мають право на свободу об’єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволен­ня соціальних, економічних та інших законних інтересів на ос­нові вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Організація роботодавців – це громадська неприбуткова ор­ганізація, яка об’єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів.

Для виконання своїх статутних завдань організації робото­давців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об’єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них. Об’єднання організацій роботодавців – неприбуткова організація роботодавців, яка об’єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців.

Повна назва організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців повинна містити слово «роботодавець» або похідні від нього слова. Визначення «організація роботодавців», «об’єднання організацій роботодавців» та похідні від них можуть ви­користовувати лише ті організації та їх об’єднання, які створені та діють відповідно до цього Закону.

Організації роботодавців та їх об’єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів ро­ботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об’єд­нань є такі: співробітництво з органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; забез­печення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов’язань за укладени­ми угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов’язань за генеральною, регіональними чи галузевими уго­дами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов’язань за угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колектив­них трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засо­бу вирішення цих конфліктів; запобігання масовому безробіт­тю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпе­чення раціональної структури зайнятості населення; забезпечен­ня координованості дій роботодавців, їх організацій та об’єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спря­мованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліп­шення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об’єднаннями (ст. 5 Закону «Про організації роботодавців»).

Практика утворення організацій роботодавців в Україні по­чала розвиватися з 1990-х років. Перші організації роботодавців було утворено до прийняття Закону України «Про організації роботодавців», і окремі питання їх юридичного статусу не було закріплено у законодавстві.

Український союз промисловців і підприємців (УСПП), органі­зований у 1992 р., є неурядовою громадською організацією, яка об’єднує промислові, будівельні, транспортні, наукові, фінансові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємства різних форм власності. У структурі УСПП налічується 70 % підприємств недержавної і 30 % державної форм власності. Така структура відображає і структуру форм власності в Україні. Нарівні з іншою діяльністю (захист інтересів вітчизняного ви­робника, сприяння прийняттю державними органами рішень про структурну перебудову економіки тощо) УСПП здійснює пред­ставництво інтересів роботодавців у процесі соціального парт­нерства. Згідно зі Статутом і Програмою УСПП головним зав­данням союзу є створення умов для нормального функціонування підприємницьких структур, забезпечення процесу відтворення на підприємствах. З цією метою УСПП виступає за тісну взаємо­дію банківських, комерційних і виробничих структур, сприяє заходам, спрямованим на підвищення кваліфікації промисловців та підприємців, надає підприємствам допомогу в проведенні ана­лізу господарсько-фінансової діяльності й розробленні заходів щодо перебудови виробництва.

Разом з тим діяльність УСПП не обмежується економічною сферою. Досить активно УСПП діє у соціально-трудовій сфері. Він бере участь у розробці проектів законів, зокрема саме УСПП розробив і подав до Верховної Ради проект Закону про об’єднання роботодавців. Разом з профспілками або представниками об’єд­нань трудящих УСПП виступає активним учасником переговор­ного процесу з укладання Генеральної угоди. Генеральну угоду на 1997-1998 роки було підписано між Кабінетом Міністрів, УСПП і профспілковими об’єднаннями України. УСПП представ­ляв інтереси роботодавців недержавної форми власності.

Наступним кроком у сфері розвитку організацій роботодавців стало створення нового об’єднання роботодавців. 16 жовтня 1998 р. було підписано Декларацію про створення Конфедерації роботодавців України. Ініціатором її утворення виступив Україн­ський союз промисловців і підприємців, серед засновників – Спілка орендарів і підприємців України, Українська аграрна кон­федерація, Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємниц­тва «Єднання» та Спілка юристів України. Конфедерація роботодавців України надала можливість про­мисловцям і підприємцям:

- проводити єдину узгоджену політику в сфері соціально-трудових відносин;

- брати участь у переговорах з профспілками на національ­ному рівні про укладення Генеральної угоди;

- консолідовано відстоювати свої інтереси і захищати кор­поративні права щодо розвитку національного товаровиробника;

- координувати дії учасників щодо політики зайнятості, за­робітної плати, соціального страхування, охорони праці;

- виступати на міжнародній арені;

- делегувати своїх представників до тристоронніх органів, до Національної ради соціального партнерства, Національну служ­бу посередництва і примирення, спостережних рад фондів за­гальнообов’язкового державного соціального страхування тощо;

- брати участь у підготовці проектів законодавчих актів.

У Законі «Про організації роботодавців» передбачено, що ор­ганізації роботодавців та їх об’єднання створюються і діють з ме­тою представництва та захисту інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі у їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Отже, Законом передбачено дві основні функції організацій роботодав­ців та їхніх об’єднаньфункцію представництва та функцію захисту інтересів роботодавців. Видається необхідним зазначити ще одну функцію – функцію контролю за виконанням колек­тивних угод.

Закон України «Про організації роботодавців» визначив такі принципи створення та діяльності цих суб’єктів: законності; добровільності вступу та свободи виходу; рівноправності членів; самоврядування; гласності; відповідальності за виконання взя­тих зобов’язань (ст. 6 Закону).

Відповідно до таких принципів встановлено основні засади створення та діяльності організацій роботодавців. Зокрема, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-які організації роботодавців або їх об’єднання чи обмежений у правах за на­лежність або неналежність до них. Кожний член організації роботодавців, організація роботодавців, яка є членом об’єднання організацій роботодавців, має право у будь-який час вийти з організації роботодавців чи їх об’єднання в порядку та на умо­вах, визначених статутом. Кожний член організації роботодавців, член об’єднання організацій роботодавців має рівні права у ви­рішенні будь-яких питань діяльності організації роботодавців, об’єднання незалежно від статусу, майнового стану, результатів фінансово-господарської діяльності та інших ознак.

Організації роботодавців та їх об’єднання вирішують питан­ня щодо діяльності організації, об’єднання на підставі власних статутів відповідно до законодавства України.

Організації роботодавців та їх об’єднання зобов’язані забезпе­чувати повне та своєчасне інформування своїх членів з питань їх діяльності, ознайомлювати на їх прохання з усіма матеріала­ми, що стосуються діяльності організації, об’єднання.

Закон визначає відносини між організаціями роботодавців, дер­жавою, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також профспілками. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів організацій роботодавців та їх об’єднань, створених у порядку, встановленому Законом. Держава визнає створені відповідно до цього Закону організації роботодавців та їх об’єднання повноважними представниками інтересів їх членів у межах повноважень, закріплених статутами таких організацій і об’єднань.

Організації роботодавців та їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади, органів влади Автоном­ної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, професійних спілок, їх об’єднань, інших організацій найманих праців­ників, політичних партій та інших об’єднань громадян, їм не під­звітні та не підконтрольні, крім випадків, передбачених законом.

Забороняється будь-яке втручання у статутну діяльність орга­нізацій роботодавців та їх об’єднань з боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів міс­цевого самоврядування, професійних спілок, їх об’єднань, інших організацій найманих працівників, політичних партій та інших об’єднань громадян, крім випадків, передбачених законом.

Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями органі­зацій роботодавців та їх об’єднань, організації роботодавців та їх об’єднання не несуть відповідальності за зобов’язаннями дер­жави, крім випадків, прямо передбачених законом.

Організації роботодавців та їх об’єднання співробітничають з органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування і беруть участь у формуванні державної економічної та соціальної політики. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування сприяють організаці­ям роботодавців та їх об’єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об’єднання мають право вноси­ти пропозиції до органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції, визначеної Законом.

Організації роботодавців та їх об’єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об’єднання взає­модіють з профспілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об’єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об’єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об’єднуватися у професійні спілки, їх об’єднання, інші організації найманих працівників.