Законна сила судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

У цивільній процесуальній літературі поняття законної сили судового рішення визначається по-різному. Одні автори вважають, що законна сила судового рішення — це його правова дія, яка виявляється в тому, що наявність або відсутність прав, а також фактів, які лежать у їх основі, встановлюється остаточно, і в тому, що визначені рішенням суду права підлягають негайному виконанню за вимогою управомоченої особи1. Інші — під законною силою судового рішення розуміють його обов'язковість (загальнообов'язковість). Деякі вчені вважають, що рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним, тому що не можна вимагати його перегляду в касаційному порядку, а також змінювати в будь-якому іншому порядку. Серед вчених існує думка, що законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил

співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воновикликає: авторитетність, загальнообов'язковість, стабільність, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність і реалізованість.

Уявляється, що законна сила рішення хоча і розкривається в його наслідках, але має свій зміст, який не можна замінювати наслідками законної сили судового рішення.

Відповідно до ст. 223 ЦПК законна сила - це правова дія судового рішення, сутність якої полягає у його незмінності і виключності.

Незмінність судового рішення означає неможливість переглядати і спростовувати в апеляційному порядку рішення, яке набрало законної сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто неможливість апеляційного оскарження.

Виключність означає неможливість після набрання рішенням законної сили для осіб, які беруть участь у справі, та для їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Подання для розгляду тотожної заяви неприпустиме також і у випадках, коли при первісному розгляді спір між сторонами було остаточно вирішено ухвалою суду про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з таким же позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 205 ЦПК. Законна сила судового рішення має об'єктивні та суб'єктивні межі. Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків,

які були предметом рішення суду, а також щодо тих юридичних фактів, які були його підставою.

Об'єктивні межі законної сили судового рішення завжди визначаються його предметом. У випадках, коли предмет судового рішення не збігається з предметом судового розгляду, така невідповідність може бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення чи шляхом скасування

в апеляційному або касаційному порядку. Законна сила судового рішення з точки зору суб'єктивних меж поширюється на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Усі ці суб'єкти не можуть вдруге подати той самий позов до суду. Законна сила судового рішення поширюється тільки на тих юридично заінтересованих осіб, котрі притягувались у процесі як особи, які беруть участь у справі, та мали можливість захищати в суді свої права. На особу, яка мала юридичну заінтересованість у справі, але не була притягнута як учасник процесу, законна сила рішення не поширюється, і вона може оспорювати ті самі факти і правовідносини в іншому

процесі.

Якщо справу було розпочато Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, фізичною та юридичною особою (ст. 45 ЦПК), то рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Таким чином, суб'єктивні межі законної сили судового рішення визначаються колом осіб, які беруть участь у справі, та їх правонаступників. Поширення суб'єктивних меж законної сили судового рішення на осіб, які не є учасниками спірних правовідносин, призводить до ухвалення

неправосудного рішення. Так, Іршавський районний суд Закарпатської області рішенням від 24 березня 2004 р. позов задовольнив і зобов'язав міського голову оформити та видати позивачам свідоцтва про право власності на земельні ділянки та державні акти на право власності.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР ≪Про місцеве самоврядування в Україні≫ до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні та делеговані повноваження, зокрема реєстрація суб'єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

У статті 42 цього Закону визначено повноваження міського голови, з яких вбачається, що до його компетенції оформлення і видача свідоцтв про право власності на земельну ділянку не входять. Отже, суд першої інстанції безпідставно зобов'язав міського голову вчинити дії, які належать до компетенції міської ради. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції не з'ясував характеру правовідносин та учасників правовідносин, що має суттєве значення

для правильного вирішення спору. Якісна характеристика судового рішення, яке набрало законної

сили, проявляється і в правових наслідках, які воно викликає. Такими наслідками є: здійсненність, преюдиціальність і обов'язковість. Під здійсненністю слід розуміти можливість примусового виконання судового рішення незалежно від волі особи, яка зобов'язана виконати

певну дію щодо цього рішення.

Преюдиціальність- це неможливість для осіб, які брали участь у справі, та їх правонаступників оспорювати, а для суду — досліджу вати в іншому процесі факти і правовідносини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. Згідно з ч. З ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили по одній справі, не доказуються при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали

місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК).

Судові рішення, що набрали законної сили, згідно зі ст. 14 ЦПК обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у

випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Державні органи і службові особи зобов'язані здійснювати необхідні дії щодо оформлення і реєстрації прав, визначених рішенням суду, а також сприяти його виконанню. Наприклад, при задоволенні позовів про визнання шлюбу недійсним, про розірвання шлюбу, про скасування усиновлення та інших потрібна реєстрація вказаних фактів в органах РАЦСу. При цьому оформлення і реєстрація цих та інших фактів можлива лише після того, як рішення набрало законної сили.

У частині 4 ст. 223 ЦПК закріплене правило, яке є винятком із незмінності законної сили рішення суду. Якщо після набрання рішенням законної сили, яким із відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це стосується, зокрема, рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням

здоров'я або смертю фізичної особи при зміні в період виплати аліментів чи відшкодування шкоди заробітної плати, сімейного чи майнового стану, ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку, у разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях національної економіки.