Лекція 15
2.
1.
Грунтовий розчин-це динамічно зрівноважений водний розчин біоорганічних, мінеральних, органо-мінеральних речовин (в тому числі газів).
Сформований у реальних ландшафтно-біокліматичних умовах під впливом зональних типів гідротермічного, водно-повітряного, поживного та інших грунтових режимів, тобто це грунтова вода разом із розчиненими у ній речовинами.
Основну частину грунтового розчину складають атмосферні опади, вони містять певну частину розчинених газів (О2, СО2, NH3 та ін..), а також сполук у вигляді пилу. Крім того вода надходить від підґрунтових вод і зрошення. Вода після потрапляння в грунт взаємодіє з твердою і газоподібними фазами, кореневими системами рослин, і грунтовою фазою, і так формується грантовий розчин. Кореневі системи рослин поглинають з грунтового розчину одні компоненти і виділяють в нього інші. Для дослідження грунтових розчинів використовують методи водної і сольової витяжки, преш, центрифугування, витісненнями грунтового розчину різними рідинами(спирту і ефіру), лізиметри, і електронним метод.
Склад грунтового розчину залежить від факторів:
1) К-сті та якості атмосферних опадів.
2) Складу твердої фази грунту.
3) К-сті та якості живого та відмерлого рослинного матеріалу.
4) Життєдіяльності мікроорганізмів та мезофауни.
Велике значення має сольовий(катіонно-аніонний склад розчину). Серед катіонів у ньому можуть бути присутні: Са2+, Mg2+, Na+, K+, NH4+, H+, Al3+, Fe3+, Fe2+.
Cеред аніонів: CO3-, NO3-, NO2-, Cl-, SO42-.
Мікроелементи містяться у ньому переважно у сполуках. Співвідношення мінеральної та органічної частини в г. розчині залежить від типу грунту. Органічна частина переважає на болотних та дерново-підзолистих грунтах. В чорноземах ці частини містяться в однакових кількостях, а в засолених грунтах переважає мінеральна.
Основними характеристами грунтового розчину є:
1) Концентрація.
2)Осмотичний тиск.
3)Окислювально-відновний потенціал.
Наявність в грунт. Розчині вільних кислот та основ, солей обумовлює активну реакцію грунтового розчину, що вимірюється в рН. Розрахунок концентрації солей за даними аналізу водної витяжки в %, v- різниця між НВ та гігроскопічною вологістю.
Підвищення концентрації і осмотичного тиску г. розчину в певних межах може впливати на характер вегетації с/г культур(затримування кущіння, прискорювання, стиглість і т. д.).
3.
Грунт слід розглядати як складну окисно-відновну систему, в якій присутні органічні та мінеральні речовини здатні вступати в реакції окислення-відновлення. Ці реакції можуть бути зворотніми і незворотніми. Основним окислювачем у грунті є кисень. Інтенсивність і напрямок окислювально-відновних процесів визначається станом зволоження та аерації грунту. Вмістом в ньому органічної речовини та температури.
Кількісною характеристикою інтенсивності і напрямку окислювально-відновних процесів є окислювально-відновний потенціал(ОВП).
ОВП-це різниця потенціалів, що виникає між грунтовим розчином та електродом і інтерного металу( платина) введеним в грунт.
ОВП вимірюють потенціометром.
ОВП у різних типів грунтів і різних генетичних горизонтах коливається в межах 100-750млВт.
Найнижчі ОВП мають болотні грунти.
Напруженість окисл.-відновних процесів в грунтах пов’язана з реакцією середовища(рН). Оскільки водно-повітряний, тепловий та мікробіологічний режим грунту змінюється в сезонній динаміці, створюючи певний окислювально-відновний режим в грунті протягом року.
До грунтів з абсолютною перевагою окислювальних процесів над відновними слід віднести автоморфні грунти: чорноземи, каштанові, бурі, сіроземи та інші. Знаючи ОВП грунту можна правильно судити про напрямок процесів ґрунтоутворення, обґрунтувати необхідність заходів по регулюванню водно-повітряного режиму.