Єдина тарифна сітка оплати праці працівників
Для диференціації ставок оплати працівників за складністю праці
Варіант єдиної тарифної сітки
Наростання ставок від розряду до розряду | Розряди | ||||||||||||||||
Тарифні коефіцієнти | |||||||||||||||||
І варіант | |||||||||||||||||
11-% наростання ставок | 1,0 | 1,11 | 1,23 | 1,37 | 1,52 | 1,69 | 1,88 | 2,09 | 2,32 | 2,58 | 2,86 | 3,17 | 3,52 | 3,91 | 4,34 | 4,82 | 5,35 |
II варіант | |||||||||||||||||
14-% наростання ставок | 1,0 | 1,14 | 1,30 | 1,48 | 1,69 | 1,93 | 2,20 | 2,51 | 2,86 | 3,26 | 3,72 | 4,24 | 4,83 | 5,51 | 6,28 | 7,16 | 8,16 |
III варіант | |||||||||||||||||
17-% наростання ставок | 1,0 | 1,17 | 1,37 | 1,60 | 1,87 | 2,19 | 2,56 | 3,00 | 3,51 | 4,11 | 4,81 | 5,63 | 6,59 | 7,71 | 9,02 | 10,55 | 12,34 |
Єдина тарифна сітка оплати праці, що узгоджує категорії і групи працівників з їх тарифними розряди, й відповідними їм тарифними коефіцієнтами представлено у табл. 6.
Таблиця 6
Категорії і групи працівників | Тарифні розряди, відповідні їм тарифні коефіцієнти | ||||||||||||||||
1,0 | 1,14 | 1,30 | 1,48 | 1,69 | 1,93 | 2,20 | 2,51 | 2,86 | 3,26 | 3,72 | 4,24 | 4,83 | 5,51 | 6,28 | 7,16 | 8,16 | |
І. Робітники | X | X | X | X | X | X | X | X | |||||||||
II. Професіонали, фахівці, тех. службовці | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | |
У т. ч.: посади служ-бовців, технічних виконавців, загальні для всіх підприємств | X | X | X | X | |||||||||||||
2. Посади фахівців, професіоналів, загальні для під-ств різних галузей | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | |||||||
3. Посади фахівців, професіоналів, спе-цифічні для під-ств різних галузей | X | X | X | X | X | X | X | ||||||||||
4. Посади керівників адміністративно-гос-подарських струк-турних підрозділів підприємств, загальні для всіх галузей | X | X | X | X | X | X | |||||||||||
5. Посада керівників під-ств і їх струк-турних підрозділів різних галузей | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X | X |
Удосконалення чинної тарифної системи полягає в подальшому створенні єдиних уніфікованих умов оплати праці всіх категорій працівників на основі створення і використання єдиної тарифної сітки (ЄТС).
Особливістю організації оплати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців на основі використання єдиної тарифної сітки є відмова від «вилки» окладів і перехід до фіксованих окладів, які відповідають установленим тарифним коефіцієнтам. Основою диференціації окладів є рівень складності робіт і відповідальності. Так, заробітна плата майстра дільниці має перевищувати оплату праці висококваліфікованого робітника не менше як на 12–15 %, оклади фахівців – на рівні ставок робітників високої кваліфікації.
При побудові ЄТС на підприємстві необхідно за основу брати діючі на ньому тарифні ставки оплати праці робітників і посадові оклади професіоналів, фахівців і службовців, передбачених штатним розписом і даних щодо розмірів місячної заробітної плати робітників за професіями і розрядами і професіоналів, фахівців, технічних службовців за посадами і кваліфікаційними категоріями.
У цій сітці наводиться номенклатура працівників підприємства, а саме: робітники; технічні службовці; фахівці, професіонали; керівники.
Посади професіоналів, фахівців, до яких застосовується кваліфікаційне категорування, даються з розбивкою за кваліфікаційними категоріями. При віднесенні посад до певних розрядів ураховується складність виконуваних ними посадових обов'язків, вимоги до кваліфікації, характер виконуваних робіт, рівень відповідальності, престижності відповідних посад, їх роль у виробництві. Окрім того, беруться до уваги і розміри відповідних посадових окладів за штатним розписом, оскільки вони значною мірою відображають рівень складності посадових обов'язків працівників, а також специфіку їхньої праці.
Під час переходу до організації оплати праці працівників на основі ЄТС велике значення має їх тарифікація, особливо для категорії професіоналів, фахівців і технічних службовців, тарифікація яких раніше не проводилася. Тарифікація професіоналів, фахівців і технічних службовців, тобто визначення розрядів оплати праці конкретних працівників, здійснюється в процесі їх атестації. У положеннях щодо атестації, які розробляються на підприємствах, необхідно передбачати конкретні кількісні і якісні характеристики за кожним із показників, що ураховуються під час оцінювання кваліфікації і професійної компетентності працівників. Такими загальними показниками можуть бути: рівень освіти; обсяг спеціальних знань; стаж роботи на даній або аналогічній посаді, а також на посадах, що дають змогу набути знання і навички, необхідні для виконання робіт, передбачених на цій посаді; якість виконуваних робіт; інтенсивність праці тощо.
Для кожної професійно-кваліфікаційної групи професіоналів, фахівців, технічних службовців мають бути передбачені свої показники, що відповідають специфіці їх діяльності. Наприклад, для технічних виконавців такими показниками можуть бути: своєчасність, оперативність і якість виконання робіт, що входять до посадових обов'язків; уміння професійно працювати з первісними і нормативними документами тощо.
До фахівців, професіоналів можна поставити такі вимоги: ступінь самостійності посадових обов'язків, якість і результативність їх здійснення, відповідальність за доручену справу, здатність адаптуватися до нової ситуації і застосовувати нові підходи до вирішення проблем, які виникають, тощо.
До керівників підприємств і їх підрозділів можна пред'явити такі вимоги: вміння організувати працю підлеглих, забезпечити керівництво їх роботою, відповідний стиль спілкування з підлеглими, реально здійснюваний масштаб керівництва.
За кожним показником розробляються критерії його відповідності вимогам, які ставляться: нижче вимог, що ставляться; відповідає вимогам, що ставляться; вище вимог, що ставляться. Якщо переважають оцінки першого, другого або третього рівня, працівнику надається відповідно початковий, середній або вищий розряд оплати праці в межах передбаченого за посадою діапазону розрядів.
Згідно з договірним регулюванням кількість розрядів установлюється на міжгалузевому рівні з метою дотримання єдності в питаннях тарифікації праці в масштабах країни. Якщо підприємство не ратифікувало відповідної галузевої угоди, тоді тарифні коефіцієнти установлює саме підприємство. Самостійно підприємство визначає оптимальну для нього питому вагу тарифної частини в заробітній платі виходячи із розміру вихідної тарифної ставки 1-го розряду, що розрахована підприємством.
Визначаючи обсяг коштів, потрібних для введення ЄТС, необхідно брати до уваги питому вагу тарифу в заробітній платі, розмір ставки 1-го розряду, тарифні коефіцієнти сітки, приблизний розподіл чисельності працівників за розрядами сітки для визначення середнього розряду і середньої тарифної ставки оплати праці. Насамперед треба визначити суму коштів, що необхідна для введення мінімальної тарифної ставки 1-го розряду, перемноживши величину мінімальної тарифної ставки на чисельність працівників. Решта суми використовується для забезпечення певного розміру диференціації тарифних ставок за складністю праці (50–60 %), на диференціацію оплати за умовами праці, що відхиляються від нормальних; на диференціацію тарифних ставок залежно від сфер прикладання праці, тобто за видами робіт з урахуванням їх значущості для підприємства, а також для застосування доплат і надбавок стимулюючого характеру.
За допомогою тарифної сітки можна встановити рівні середньої кваліфікації робітників та складності роботи. Середня кваліфікація робітників заводу в цілому, цеху або дільниці характеризується середнім тарифним розрядом. Середній тарифний коефіцієнт групи робітників (КС) обчислюється тільки в тому разі, якщо праця робітників даного цеху, дільниці, заводу оплачується по одній і тій самій тарифній сітці:
КС = S(Кі ЧРі) / S ЧРі
де Кі – тарифний коефіцієнт відповідного розряду; ЧРі – чисельність робітників того самого розряду; S ЧР – загальна чисельність робітників.
Середній тарифний розряд (РС) після обчислення середнього тарифного коефіцієнта визначається за формулами:
РС = Р М + (КС – КМ) / (КБ – КМ) або РС = Р Б – (КБ – КС) / (КБ – КМ);
де РС, РБ – відповідно найменший та найбільший цілий тарифний розряд від середнього; КС, КМ, КБ − відповідно тарифний коефіцієнт середній, найближчий менший і більший.
Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається як середня арифметична величина тарифних коефіцієнтів, зважених за обсягами робіт:
КС = S(Кі ТРі) / S ТРі
де Кі – тарифний коефіцієнт відповідного розряду; ТРі – трудомісткість робіт, що віднесена до даного розряду, нормо-год.; S ТРі – загальна (сумарна) трудомісткість робіт, нормо-год.
Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається так само, як і для робітників.
Для правильного використання робочої сили на підприємствах під час планування чисельності робітників, перетарифікації робіт великого значення набуває зіставлення середнього розряду робітників і робіт. Ці величини мають відповідати один одному. Якщо середній розряд робіт випереджає середній розряд робітників, то це призводить до несвоєчасності освоєння виробничих потужностей, втрат робочого часу, випуску бракованої продукції. У цьому разі необхідно посилити роботу щодо підвищення кваліфікації робітників. Якщо ж середній розряд робітників вищий середнього розряду робіт, то кваліфікаційна робоча сила недовикористовується, фонд заробітної плати перевитрачається.