Безруслового стоку

Геологічна діяльність вод площинного

Загальні зауваження

Під поверхневими текучими водами розуміють усю воду, яка тече поверхнею суходолу, починаючі від дрібненьких струминок, які виникають під час дощів і при таненні снігу, до великих річок.

Текучі води є найбільш потужним екзогенним фактором перетворення поверхні материків. Вони здатні на протязі мільйонів років зрівнювати із землею величезні гірські системи. У той же час, продукти руйнування гірських порід, які виносяться текучими водами в моря і океани, накопичуються у вигляді потужних товщ, з подальшим перетворенням на нові осадові породи.

За підрахунками Г. В. Лопатіна, усі поверхневі текучі води земної кулі виносять в моря і океани за один рік приблизно 18 млн. т речовини, отриманої за рахунок руйнування суші. Це відповідає загальному середньому пониженню поверхні суші зі швидкістю близько 10 см за тисячу років. Тобто, приблизно за 8 млн. років поверхня суші (середня висота дорівнює 750 м) повинна була б зрівнятись із рівнем океану. Але це не відбувається тому, що існують інші геологічні процеси – тектонічні рухи, які сприяють підняттю земної кори і відновленню суші.

За характером і наслідками діяльності виділяють три види поверхневих текучих вод: води площинного безруслового стоку, води тимчасових руслових потоків і води постійних руслових потоків.

Сукупність процесів руйнування гірських порід поверхневими текучими водами називається ерозією (від латинського erosio – роз’їдання). Ерозія під дією дощових і талих вод називається площинною, а під дією тимчасових і постійних руслових потоків – лінійною. Складовими частинами процесу ерозії є: 1) механічне розмивання порід силою потоку; 2) руйнування дна русла водою і уламками порід; 3) хімічне розчинення порід.

До вод площинного безруслового стоку, відносяться води, які виникають під час випадання дощів і танення снігу. Ці води стікають поверхнею суші у вигляді численних дрібних струминок, які вкривають поверхню густо переплетеною мережею або суцільною тонкою плівкою. Такі води мають невелику енергію. Їхня геологічна діяльність виражається у змиванні дрібненьких пухких частинок продуктів вивітрювання порід і ґрунту та перенесення цих частинок по схилу вниз.

У підніжжя схилу швидкість стікання води сповільнюється і перенесений нею матеріал відкладається. Відклади, які при цьому утворюються називаються делювіальними відкладами, або делювієм(слово делювій походить від латинського deluere – змивати). Делювіальні відклади накопичуються на схилах річкових долин, біля підніжжя пагорбів і гір, утворюючі так звані шлейфи (від німецького schleifen – волочити). Вони представлені переважно глинами, суглинками, пісками. Інколи присутні жорства і щебінь.

Вниз по схилу розмір уламків, з яких складається делювій, зменшується, а загальна товщина делювію збільшується. Максимальна товщина делювію досягає перших десятків метрів, але, переважно, його товщина не перевищує декількох метрів. У гірських районах із альпійським типом рельєфу відклади делювію або взагалі відсутні, або представлені крупноуламковим матеріалом.